Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 36)

Я поклав пару доларів у бляшанку під його ногами, й ми пішли далі. Це не був відповідний час на те, щоб Друга поправка вступала в дискусію.

— Я скажу тобі, що збираюся зробити, — мовила Василіса. — Я хочу вберегти Нерона від цієї інформації, і ти, до речі, теж. Сідай отут. Зараз ми підчистимо аналізи.

Ми сиділи за одним зі столиків біля каруселі. Сама карусель за нами була зачинена на зиму. Василіса вийняла ручку й методично змінила написані від руки цифри.

— Рухливість І, римська цифра, — промовила вона, — це паршиво. Це означає нульову рухливість, а без рухливості немає руху вперед, розумієш. Але якщо я поставлю невеличку літеру V перед I, отримуємо рухливість IV, це чудово, це чікі-пікі. А тут концентрація сперматозоїдів, 5 мільйонів на мілілітр, дуже низька, але ось я ставлю маленьку одиничку перед п’ятіркою, і вже 15 мільйонів — за Всесвітньою організацією охорони здоров’я, це в рамках норми, я перевірила. Ну, і так далі, тут, тут і ось тут. Поправка, поправка, поправка. Бачиш? Тепер він здоровий. Тепер він повністю спроможний стати батьком.

Вона аж у долоні сплеснула. Сила щасливої усмішки, розквітлої на її обличчі, була такою, що майже могла переконати людину, проти якої була випущена (мене), що фікція була фактом, що фальсифікація діагнозу може справді змінити цей діагноз у дійсності. Майже, але не до кінця.

— Це може вберегти його его, — відреагував я, — але дитину ж то лелека не принесе, правда?

— Звісно, що ні, — підтвердила вона.

— То ти що, повдаєш, ніби намагаєшся, а потім умовиш його погодитись на всиновлення?

— Про всиновлення не може бути й мови.

— Тоді я не розумію.

— Я знайду донора.

— Донора сперми.

— Так.

— А як ти змусиш старого на це піти, якщо він не знає що його сперма не годиться?

— Він ніколи на це не піде.

— Ти знайдеш донора сперми, а чоловіку нічого не скажеш? А це взагалі можливо? Для цього не треба підписувати якихось документів? Не потрібна його згода?

— Він ніколи не погодиться.

— Ну, то як тоді?

Вона нахилилася через стіл і обхопила мої долоні своїми.

— Дорогий мій Рене, — промовила, — от тут і з’являєшся ти.

Пізніше.

— Я не хочу собі дитини від когось незнайомого, — сказала вона. — Я не хочу завагітніти від шпателя. Я хочу зробити це по-справжньому, з тим, кому я довіряю, хто мені майже рідний, із симпатичним, красивим хлопцем, який легко міг би мене — і нехай тебе не соромить те, що я скажу, — завести. Сприйми це, будь ласка, як комплімент. Я хочу зробити це з тобою.

— Василісо, — заперечив я. — Ця жахлива ідея. Це означало б не тільки обманути Нерона, але й вчинити по-свинськи щодо Сучітри.

— Не обманути, — відповіла вона. — І не буде в цьому нічого свинського, хіба що захочемо дозволити собі трішки свинства в ліжку. Я не маю бажання втручатися в твій роман. Це просто одна послуга, яку ти зробив би для мене конфіденційно.

Пізніше.

— Нерон, Рене, — вимовила вона дещо розморено, — у вас майже подібні імена, такі самі склади, майже такі самі, тільки замінені місцями. Бачиш? Це просто доля.

Почав порошити легкий сніг. Сипле стиха, стиха сипле.[30] Василіса підняла комір пальта, без жодного слова засунула руки глибоко в кишені й цілеспрямовано рушила в західний бік. Загорнутий у білість, ваш спантеличений оповідач пережив те, що пізніше опише як досвід виходу з тіла. Йому здавалося, що він чує фантомну музику — так, немовби зачинена карусель грала «Тему Лари» з «Живаго». Йому ввижалося, що він витає в повітрі над своїм правим плечем, спостерігаючи за тим, як його тіло безпомічно прямує слідом за Василісою через парк до Колумбус-серкл, цілком зрікшися власної суб’єктності й підкорившись їй, немовби вона була гаїтянським бокором, а йому під час обіду в «Берґдорфі Ґудмені» подали так званий огірок зомбі, який заплутав його мисленнєві процеси й віддав їй у пожиттєве рабство. (Я свідомий, що, переносячись у третю особу й приписуючи поразку своєї волі, намагаюся звільнитися від моральної відповідальності. Я свідомий також, що «він не міг нічого вдіяти» не є якимось переконливим виправданням. Але визнайте принаймні те, що я маю самосвідомість.)

Його — моя — фантазія на тему Джулі Крісті розвіялася і він — я — почав думати про фільм Полянського «Ніж у воді». Пара, що запрошує автостопника на борт своєї яхти. У кінці справа доходить до сексу між жінкою й чужаком. Звичайно ж, я занепокоєно бачив себе на місці автостопника, третьої вершини трикутника. Можливо, в тієї пари у фільмі не склався шлюб. Жінку явно тягнуло до автостопника, й проти сексу вона нічого не мала. Автостопник був табула расою, на якій подружня пара писала свою історію. Так само як я, що йшов слідом за Василісою, аби вона змогла написати історію свого майбутнього саме так, як та, згідно з її рішенням, мала бути написана. А ось уже й Західна Шістдесята вулиця, тут вона прослизнула в двері п’ятизіркового готелю. Я увійшов слідом за нею до ліфта, й ми піднялися на п’ятдесят третій поверх, проминувши вестибюль на тридцять п’ятому поверсі. Усе було сплановано раніше, і, досі в полоні тієї незрозумілої апатичної пасивності, я не міг зібрати волі, щоб запобігти тому, що мало трапитися.

— Швидко заходь, — звеліла вона.

Пізніше.

Є один вислів, який я завжди приписував Франсуа Трюффо, хоч зараз, коли шукаю, не зможу знайти жодного підтвердження, що це сказав саме він. Отож, як гадається, Трюффо нібито ствердив: «Мистецтво кіно полягає в тому, щоб націлити камеру на прекрасну жінку». Коли я впивався поглядом у Василісу Ґолден, чий силует малювався на тлі вікна, за котрим лежали зимові води Гудзону, вона здавалася мені однією з богинь екрану, що втекла з фільмів, які я обожнював, зійшовши прямо з екрану в кінотеатрі, наче Джефф Деніелс у «Пурпуровій троянді Каїра». Я думав про Орнеллу Муті, що зачакловує Сванна у Шльондорфовій екранізації Пруста; про Фей Данавей у ролі Бонні Паркер, чиї викривлені губки заворожують Клайда Беррова у виконанні Воррена Бітті; про Моніку Вітті в Антоніоні, що еротично скручується в кутку й шепоче «No lo so»[31]; про Еммануель Беар, убрану в саму лишень красу в «Чарівній пустунці». Я думав про ґодаристок: Сіберґ у «На останньому подиху», Каріну в «Безтямному П’єро», Бардо у «Зневазі», а тоді скартав сам себе, пригадавши потужну феміністичну критику кіно нової хвилі, теорію «чоловічого погляду» Лори Малві, котра припустила, що глядачі змушені дивитися ці фільми з перспективи гетеросексуального чоловіка, тоді як жінки зведені до статусу об’єкта тощо. Також мені на думку спав Мейлер, сам невільник сексу, але я майже відразу викинув його з голови. І з приводу мого самоусвідомлення: так, я свідомий того, що занадто багато проживаю в голові, занадто глибоко занурений у фільми, книжки й мистецтво, і тому порухи мого серця й зрадливість моєї справжньої натури інколи залишалися для мене таємницею. У подіях, які я маю тепер описати, я був змушений стрітися лицем до лиця з тим, ким був насправді, а тоді здатися на ласку жінки, що мене підтримала. І ось вона стояла переді мною: моя демонічна королева, моя заклята суперниця, майбутня мати моєї дитини.

Пізніше.

Спершу вона трималася по-діловому, категорично, на межі безцеремонності.

— Хочеш випити? Це тобі допоможе? Не будь таким школярем, Рене. Ми з тобою дорослі люди. Налий собі. І мені теж. Горілки. З льодом. Там у відерці повно льоду. Так отож! Випиймо за нашу ініціативу, яка, в певному сенсі, велична. Створення нового життя. Для чого ще ми опинилися на цій землі? Біологічний вид вимагає розмноження. Тож давай із цим розправимося.

А потім, після чарки, але вже другої:

— Сьогодні ми тільки розтоплюємо лід. Сьогодні не найкращий час на зачаття. Наступного разу я повідомлю тебе, коли матиму овуляцію, і ти з’явишся до моїх послуг. Я завжди знаю точно, коли це відбувається, я завжди пунктуальна, як потяги в Італії за часів Муссоліні. Цей апартамент буде доступний весь час. Ось твій ключ. Тут ми зустрінемося, всього тричі під час кожного циклу. Поза тим наші стосунки залишаться такими, як завжди. Ти, звичайно ж, погоджуєшся.

Це був голос, яким вона зазвичай зверталася до домашньої прислуги, і він майже обудив мене зі сну.

— Ні, солоденький мій, не треба так кривитися, — продовжила вона цілком іншим голосом — низьким, закличним. — Ми обоє тут, а це значить, що ми вже прийняли всі важливі рішення. Тепер настав час насолоди, а насолоди відтепер тобі не бракуватиме, я тобі обіцяю.

— Так, — погодився я; у мій голос вкралася якась нотка сумніву, тому що вона підкрутила регулятор сексуальності.

— Дорогенький, певно, що так, і я так само, бо дивлюся на тебе, на такого розкішного хлопця. Ходімо в спальню, я вже не витримую.

Але ж вона була й гравчиня! Як швидко вона очухалася після того, як їй несподівано роздали кепські карти! Бо це мусив бути для неї страшний удар — отримати результати спермограми, що руйнували її плани на майбутнє, а вона, попри несподіваність кризи, миттєвим, інтуїтивним рухом приховала інформацію від чоловіка. А потім, анітрохи не вагаючись, зробила ставку на мене, базуючи свою впевненість на розумінні мого характеру й на вірі в силу своєї привабливості (у мені вона бачила водночас серйозність, яка була знаком того, що мені можна довірити таємницю, і слабкість, яка означала, що я не зможу чинити опір її неабиякій чарівності). І це все при розумінні того, що якщо її хитрий задум провалиться й чоловік дізнається правду, її становище перетвориться на беззахисне й навіть небезпечне. Так само й моє; вона затягнула мене в свою змову, анітрохи не думаючи про мою безпеку, про моє майбутнє. Але я не можу звинувачувати її, адже для мене самого вона виявилася нездоланно привабливою, а пропозиція її тіла приголомшливою, і я з власної волі потрапив у її пастку. І тепер я був усередині: її спільник у змові, так само морально дискредитований, як вона, позбавлений жодного вибору, окрім як іти з нею до кінця й зберігати її таємниці, які стали також моїми. Втрачати мені було стільки само, що і їй.