Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 34)

— На верхніх поверхах можна зробити добрий ґешефт, — розтлумачив він. — Ну, п’ятдесят, шістдесят поверхів — стільки вони заповнять, а вище? Після того, що сталося, ніхто не схоче наймати офіси в авіапросторі. Значить, це чудова нагода. Найкраща в місті. Стільки порожньої офісної площі без наймача, і нікому вона не потрібна. Особисто я йду туди, де добрий ґешефт. Високо в небі? Ну й чудово. Занизите ціну — я беру. Це вигідна справа. Блискавка не б’є двічі в одне місце.

Його працівники нечасто його бачили. Він запустив волосся. Я почав задумуватися над довжиною його нігтів на ногах. Після поразки Ромні настрій Нерона погіршився, і він майже не показувався на очі навіть жінці й мешканцям дому. Він узяв собі за звичку спати на розкладайці в кабінеті й пізно ввечері замовляти піцу. Уночі він обдзвонював працівників у різних країнах — принаймні я припускав, що то були його працівники, — а також на Мангеттені. Він мав за правило дзвонити до людей у будь-який момент дня чи ночі, очікуючи, що вони будуть напоготові, щоб обговорювати з ним все, що йому заманеться: бізнес, жінок чи якусь публікацію в газеті. Він міг розмовляти годинами, а співрозмовники мусили з цим миритися. Одного вечора в Садах, коли він перебував у досить благодушному настрої, я зобразив на обличчі найбезневиннішу усмішку й запитав, чи він ніколи не думав про Говарда Г’юза.

— Про того придурка? — відреагував він. — Тішся, що я маю до тебе слабкість. Ніколи більше не порівнюй мене з тим придурком.

Та водночас він почав ще далі ховатися від людських очей. Залишена на самоті, Василіса цілі дні проводила в спа або в різноманітних крамницях на Медісон-авеню й обідала з подругами у «Берґдорфі» чи «Сент-Емброузі». Якщо не зважати на вродливу жінку занадто довго, чекайте клопотів. Занадто довго — це скільки? П’ять хвилин. А довше години — не уникнути катастрофи.

Дім став вираженням водночас її вроди й інтенсивності її потреб. На устрично-сірих стінах вона повісила великі дзеркала, складені з менших дзеркальних квадратиків — деяких під кутом, деяких майже чорних — що виражали, як у кубізмі, потребу в багатьох перспективах водночас. У залі встановили новий величний камін, що передвіщав розжареність холодної пори. Нові килими під ногами, шовкові на дотик, сталевого кольору. Дім був її мовою. За допомогою оновлення будинку вона говорила з чоловіком, знаючи, що той належить до людей, на яких впливає оточення, і без слів повідомляла йому: якщо король потребує палацу, то цей палац, аби бути відповідно величним, вимагає королеви.

Помалу це діяло. До Різдва Нерон відхворів президентською перемогою на виборах і вибудував потужне звинувачення проти переможеного кандидата — найгіршого кандидата з усіх, як заявляв він за обіднім столом, тицяючи в нас виделкою, щоб підкреслити свою думку, за всю історію кандидування не було слабшого кандидата, його навіть справжнім кандидатом назвати не можна, бо ж не було жодного змагання, скидалося на те, що цей чоловік піддався, ще навіть не отримавши удар, тож наступного разу не робімо цієї помилки, не обираймо клоуна, переконаймося, що це хлопець авторитетний і схожий на такого, що може повести за собою. Наступного разу. Однозначно.

До часу інавґурації погода в домі Ґолденів суттєво покращала. Дивитися церемонію по телевізору було заборонено, але настрій у короля й королеви був веселий, а навіть пустотливий. Я знав, що внутрішня погода Нерона Ґолдена була мінливою, що його сексуальна податливість на чари дружини з віком лише зростала і що спальня була тим місцем, у якому вона незмінно викликала необхідні зміни в його особистій метеорології. Але тоді я не знав того, що знаю тепер — що почувався він не найкраще. Василіса, яка проявила своє надзвичайне відчуття часу, відчула момент свого виходу і взялася за діло. Першою з-поміж нас усіх вона помітила те, що пізніше стало для нас сумною очевидністю: що він слабнув, що невдовзі настане час, коли він перестане бути таким, як колись. Вона нюхом відчула перший натяк на наближення цієї слабкості, як акули винюхують поодиноку краплю крові у воді й вирушають по здобич.

Усе є стратегією. В цьому полягає мудрість павука.

Усе є поживою. В цьому полягає мудрість акули.

Бачиш-бо його виготовили на особливе замовлення й особливо оздобили тими особливими кристалами що так особливо відсвічують коли в них так відбивається вогонь просто блиск і сяють як діаманти в печері Алі-Баби яка насправді називається Сезамом так це назва печери а ти не знав ну я це в журналі вичитала значить коли він каже Сезаме відкрийся він звертається до печери на ім’я а я завжди думала що це просто таке чарівне закляття сезаме! але не бери в голову це вогонь я говорю про вогонь який я розпалила щоб зобразити вогонь у твоєму серці той вогонь у тобі що я так люблю. Ти це знаєш. Я знаю що знаєш. І ось ми на місці уже якийсь час і ти щасливий твоє щастя — це велика справа мого життя і я сподіваюся ти відповіси: так тепер ти повинен запитати чи я щаслива і я відповім: так але. Тепер ти запитаєш як я можу казати але якщо знаю де я була коли ти мене знайшов і де я тепер і я погоджуся ти дав мені все ти дав мені моє життя але все одно так але все одно так є одне але. Ти не маєш питати що це ти повинен знати. Я молода жінка. Я готова бути більш ніж коханкою хоч бути твоєю коханкою для мене завжди на першому місці ти завжди для мене на першому місці але я також хочу бути знаєш що я хочу бути матір’ю. І я розумію так це порушує умови нашого порозуміння бо я сказала що від цього відмовлюся задля тебе і наше кохання буде нашою дитиною але тіло хоче того що хоче а так само серце цього не можна заперечити. Ось на чому я стою коханий і це просто дилема і я бачу тільки один вихід хоч він і розриває мені серце і так я тобі й кажу хоч мені від цього серце розривається бо я безмірно тебе шаную і шаную також свою честь яка зобов’язує мене дотримуватися умов нашого порозуміння що мій коханий я мушу тебе залишити. Я так тебе кохаю але через те потреби свого молодого тіла й розбите серце я маю тебе залишити і якось знайти спосіб завести дитину хоч сама думка про життя без тебе нищить мене це єдина відповідь яку я можу знайти і тому коханий я мушу це сказати. Прощай.

У грі в шахи хід, що зветься ферзевим гамбітом, майже ніколи не використовується, оскільки жертвує найсильнішим пішаком на шахівниці заради здобуття ризикованої позиційної переваги. Лише справжні гросмейстери можуть зважитися на такий сміливий маневр завдяки спроможності передбачити багато ходів наперед, врахувати кожен варіант і таким чином здобути певність в успіхові жертви: поставити під загрозу королеву задля того, щоб поконати короля. Боббі Фішер у прославленій Партії сторіччя, граючи чорними, приголомшливо використав ферзевий гамбіт проти Дональда Бирна. Живучи в будинку Ґолденів, я дізнався, що Василіса Арсеньєва-Ґолден завзято навчалася цій «королівській грі», і вона зуміла продемонструвати мені знаменитий двадцятидвоходовий шах-і-мат, коли російський гросмейстер Михайло Таль пожертвував ферзем, щоб загнати в глухий кут свого суперника, такого собі Олександра Кобленца. Ми з Василісою грали в шахи лінивими пополуднями, коли Сучітра була на знімальному майданчику, і вона незмінно вигравала, але потім показувала мені, як це їй вдавалося, наполягаючи на тому, що я повинен покращити свій рівень. І тепер, озираючись назад, я бачу, що вона також навчала мене гри життя, зайшовши так далеко, що аж показала запланований хід перед тим, як його зробити. Коли вона попросила Нерона Ґолдена про розлучення, я зрозумів глибину її геніальності. Це був переможний хід.

Її прохання ошелешило його, і спершу він вдався до грубості, голосно посварившись із нею на сходовому майданчику під дверима свого кабінету, від чого фантомні прислужники кинулися врозтіч по сховках, і жорстоко звернувши увагу, що її відхід анулює фінансову угоду між ними і що з дому вона не забере нічого, крім свого фантазійного гардероба й кількох брязкалець.

— Побачимо, як далеко ти на цьому заїдеш, — гаркнув він і повернувся до свого святилища, гахнувши дверима.

Тихо, не намагаючись відкрити зачинених дверей, вона пішла в гардеробну кімнату й почала пакувати речі. Я заглянув до неї.

— І куди ти підеш? — запитав.

У мить, коли вона скерувала до мене потужний вогонь свого погляду, я вперше побачив королеву-чаклунку без маски, і аж відступив на крок. Вона розсміялася, і це був не її звичний сміх дівчини-красуні, а щось цілковито дике.

— Нікуди я не піду, — вишкірилася вона. — Він сам приповзе до мене на колінах і буде молити мене, щоб я лишилася, і присягне сповнити мрію мого серця.

Запала ніч — ніч, яка зміцнила її владу. Дім був занурений у тишу. Петя у своїй кімнаті купався в блакитному світлі, загублений у собі й серед комп’ютерних моніторів. Василіса сиділа в хазяйській спальні з відчиненими дверима на своїй половині ліжка, цілком одягнена, зі спакованою й наготованою біля ніг подорожньою сумкою, склавши руки на колінах і вимкнувши все освітлення, окрім маленької настільної лампи, що обрамлювала її елегантний силует. Я, шпигун, чекав у дверях своєї кімнати. І опівночі її пророцтво здійснилося. Старий лайдак приволікся, переможений, перед її очі, щоб визнати її велич, ублагати її залишитися й пристати на її умови. Він стояв перед нею, похиливши голову, аж нарешті вона підвелася, потягнула його за собою, відкинувшись спиною на подушку, і знову подарувала йому ілюзію того, що він господар у своєму будинку, хоч він, як і всі навколо, знав, що трон займає вона.