Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 25)
Та щоразу, коли Василіса повертала погляд у його бік, він широко усміхався.
— Краще не налаштовувати проти себе нову королеву, — промовив він урочисто, ніби довіряючи державну таємницю. — А то вона кожної миті може наказати нас убити.
Його брат Апу стояв під деревом у звичному оточенні групи митцюватих типів із Нижнього Мангеттена — художників, завсідників клубів та італійців, а поруч із ним, у незмінному оксамитовому смокінгу й білій сорочці з комірцем під метелик, смалив цигарку за цигаркою Енді Дрешер, славнозвісний професійний буркотун, до якого Апу мав якусь непоясненну слабкість. Енді був нью-йоркською знаменитістю і хоч після опублікованих ще у вісімдесятих роках двох поетичних збірок не видав жодної книжки, йому якось вдавалося з успіхом обертатися серед міської еліти, не маючи жодних явних джерел прибутку чи якоїсь іншої підтримки. Я уявляв його в маленькій квартирці в будинку без ліфту й гарячої води, як він обідає кормом для котів із бляшанки, після чого стріпує пилюку зі своїх оксамитових шат і вирушає на найшикарніші вечірки, аби там посміхатися зі сповненою жадання резигнацією привабливим молодикам і кисло віщати свої славетні нарікання. Перелік речей і людей, що були об’єктами його нарікань, постійно розширювався і на цю пору включав: відвідини кінотеатру, мера Блумберґа, ідею одруження, як одно-, так і двостатевого, ідею сидіння перед телевізором тоді, коли можна цей час присвятити на секс, технічні пристрої (всі поспіль, але особливо смартфони), Іст-Вілидж, дошки-настроївки у студіях дизайнерів одягу (які він називав організованими крадіжками), туристів, а також письменників, які видають свої книжки друком. Того дня він образив бідолашну Рію (хоча, з іншого боку, ображав він геть
— Наступного тижня я збираюся купити помешкання, яке коштує десять мільйонів доларів, — заявив він Рії. — Запитай, як я можу собі його дозволити.
Рія спіймалася в пастку й запитала.
— О, я тепер трансмільярдер, — прозвучало у відповідь. — Ідентифікую себе як багатія, а значить, я ним і є.
Після того Рія трималася біля Д й вони разом спостерігали за королевою в танці в момент її тріумфу, за Красунею, що кружляла й кружляла в обіймах закоханого Чудовиська, а навколо були Сади й усі ми, запрошені й незапрошені, живі й вигадані, в цей вечір, що хилився до кінця, поки шворки гірлянд на деревах посилювали магічний диснеївський настрій: і мої батьки-викладачі, які щасливо танцювали в парі, не помічаючи нікого, крім себе, і печальний У Лну Фну з ООН, і пан Аррібіста з Аргентини, і справжні аристократи в спільноті Садів Віто і Бланка Тальябуе, барон і баронеса Селінунте, і я — усі ми, щедро підпоєні шампанським, щасливо єдналися одне з одним, смакуючи витончені страви, доставлені найкращою кейтеринговою компанією в місті, і почувалися в короткому блаженному позачассі, яке здатне інколи витворити весілля, щасливими, згуртованими, з’єднаними воєдино. Навіть п’ятеро тенісистів із коштовними годинниками, приліпивши посмішки на свої обличчя, не створені для всміхання, кивали з чимось подібним до приязні іншим гостям у Садах і аплодували танцю монархів.
Але одна група людей трималася осторонь; поки грала музика, западала темрява й наростала веселість, вони, здавалося, збивалися в дедалі тіснішу купку, ніби кажучи: не підходьте, тримайтеся на віддалі, ми не з вами. Це були чоловіки з прилизаним волоссям, дещо задовгим на потилиці, кількаденною щетиною, збентеженими рухами, одягнені в недопасовані смокінги, з рукавів яких занадто виставали манжети білих сорочок — чоловіки без жінок, що цідили воду, або шипучку, або зовсім нічого, шаркали ногами й посилено диміли цигарками, і зненацька я подумав: можливо, інтуїція повела мене в напрямку «Хрещеного батька» не лише через те, що я занадто багато дивився цю трилогію, можливо, у цьому справді щось було, бо ці люди скидалися на прошаків, що відвідали дона в знаменний для нього день, аби могти поцілувати його перстень. Або ж (тепер мотив гангстерського фільму справді відносив мене вбік) вони виглядали так, начебто мали зі собою зброю. Я прокрутив у голові сцену: пістолети, зненацька вихоплені з відстовбурчених внутрішніх кишень не найкраще пошитих смокінгів, кров, що збризкує день шлюбу трагедією.
Нічого подібного не сталося. Ці добродії, як нас поінформовано, представляли готельний бізнес і були діловими партнерами пана Ґолдена. Це все одно, якби нам повідомили, що вони торгують оливковою олією: може, й правда, але не виключено, що не вся.
Найстарший із синів нареченого стояв біля сервірувального столика під золотою скатертиною, де таці з фуршетними наїдками чекали на зголоднілих гостей, і методично пробирався через стос сосисок у тісті. Мені сяйнула одна думка.
— Слухай, Петю, — заговорив я, намагаючись підібрати якомога буденнішу інтонацію, — а що тобі відомо про аферу зі спектром мереж 2 G?
Його обличчям пробігли брижі сум’яття — можливо, через те, що слово «спектр» відразу викликало в ньому інші асоціації, а можливо, через те, що його надзвичайна пам’ять і правдомовний інстинкт зійшлися на герць зі складеною Ґолденами присягою про збереження таємниці. Нарешті він вирішив, що на відповідь присяга не поширюється і в ній нема нічого забороненого.
— Телекомунікаційна махінація, — пояснив він. — Назвати тобі список замішаних компаній? «Адоніс», «Наган», «Аска», «Волґа», «Азур», «Гадсон», «Юнітех», «Луп», «Датаком», «Телелінк», «Свон», «Альянс», «Ідея», «Спайс», «Ес Тел», «Тата». Треба додати, що 2008 року «Теленор» викупив контрольний пакет акції телекомунікаційної компанії з групи «Юнітех» і тепер має в розпорядженні двадцять дві ліцензії під назвою «Юнінор». «Датаком» діє під назвою «Відеокон». Російська компанія «Система» є мажоритарним акціонером «Телелінку» і змінює назву, під якою функціонує, на МТС. «Свон» первісно був дочірньою компанією групи «Рілаєнс». «Ідея» викупила «Спайс». «Бахрейн Телекомунікейшнз» і «Сахара Ґруп» мають значні частки у «Ес Тел». А тим часом справа про захист суспільних інтересів перебуває у провадженні й невдовзі дійде до Верховного суду. Очікується, що принаймні одному міністру й кільком директорам корпорацій буде загрожувати серйозний термін ув’язнення. П’ять мегагерців у спектрі мереж 2 G оцінюють на…
— Я помітив, — перебив я, — що ти не згадав ані «Іґл», ані «Фербунден Екстратех», ані «Муртасін».
— Я просто перераховував назви фірм, які фігурували в контексті скандалу, — пояснив він. — Ті корпорації, які ти згадав, не були звинувачені в жодних махінаціях, і проти них не порушено жодної справи. Чи ти задумав написати сценарій фільму про дійсно подиву гідне і неминуче заплямоване корупцією розростання мобільного зв’язку в тій далекій країні? Якщо так, ти неодмінно мусиш зіграти в ньому головну роль. Бо знаєш, Рене, ти такий красунчик, ти справді маєш стати кінозіркою.
Це в нього було щось нове того літа. Нещодавно Петя вбив собі в голову, усупереч свідченню всіх очей, окрім власних, що я — найвродливіший чоловік на планеті. Спочатку він заявив, що я «симпатичніший від Тома Круза», потім я став «набагато красивішим від Бреда Пітта», а тепер був «у сто разів ефектнішим від Джорджа Клуні».
— Щось на зразок того, — відповів я. — Але не думаю, що там для мене знайдеться якась роль.
— Що за неподобство, — обурився він. — Негайно впиши її в сценарій. Велику роль. Героя-коханця. Ти такий сексапільний, Рене. Я серйозно кажу. Ти просто секс-бомба.
Певне, весілля всіх нас налаштовують на романтичний лад.
У певний момент вечірніх веселощів із моєї уваги не випала відсутність Нерона Ґолдена, тим часом, як у вікні його кабінету горіло світло, а чоловіки в незугарних смокінгах теж зникли.
Петя перемістився на танцмайданчик. Танцюрист із нього був кепський, із настільки поганою координацією рухів, що людей це просто веселило, і п’ятеро тенісистів майже не намагалися здушити свого альфа-самцівського гигикання, але, на щастя, Петя так заглибився в музику, що цього, здавалося, не помічав. Після того пішли до танцю Василіса та її подруги — усі як одна гламурні, усі як одна агентки з нерухомості, і представили нью-йоркські варіації на тему козацьких танців зі свічками, хустками, приплескуваннями й притупуваннями. Замість шапок-вушанок і військової форми були напівпрозорі сукні й жіноча шкіра, але ніхто не нарікав; ми танцювали в колі навколо дівчат, приплескували в такт, гейкали тоді, коли нам підказували, й спорожняли чарки з горілкою, які нам підносили, і це правда, Росія — це було круто, російська культура — це чудово, ми прекрасно гуляли по-російському, всі до одного, а тоді знову з’явився Нерон Ґолден у повному козацькому обмундируванні, тож з’явилася принаймні одна шапка-вушанка й одна синя шинель із золотими ґудзиками й аксельбантом, а дівчата танцювали навколо нього, немов навколо свого капітана чи короля — зрештою, він і був ним, він же вимахував своєю особливою шаблею —