Абир Мукерджи – Необхідне зло (страница 38)

— Але це не пояснює зникнення містера Ґолдінґа,— зауважив Не Здавайся.

— Це взагалі нічого не пояснює,— зітхнув я.— А тепер пийте, доки ваше віскі не випарувалося.

Я подивився на Енні. Вона розважала Пуніта.

— Міс Ґрант чудово вписується сюди,— сказав Не Здавайся.— Її так легко уявити самбалпурською принцесою.

Так, я помилився, уливши в нього подвійну порцію віскі.

— Непогана перспектива,— погодивсь я.— А я вже й забув про ваші енциклопедичні знання жіночої поведінки.

Він розреготався.

— Дякую, сер. Завдячую вам, моєму ментору. Як там ваше залицяння до міс Ґрант?

Я зробив ковток.

— Іноді, Не Здавайся, задоволення у самому процесі, а не в результаті.

— У такому разі,— пирснув він,— ви найзадоволеніша людина в Індії... сер.

— Знаєте, сержанте,— огризнувсь я,— не допивайте віскі. Вам завтра папери Ґолдінґа переглядати, а я не маю часу, щоб виходжувати вас після похмілля, як та доглядальниця.

— Дуже розсудливо, сер,— погодився він.

Сержант вибачився, побажав іншим доброї ночі і пішов до будинку для гостей.

Я залишився біля бару, повернувшися спиною до кімнати і намагаючись не звертати уваги на приглушену розмову позаду. У повітрі повільно гойдався дим сигар, я потягував віскі й думав про принца Адгіра. Розмірковував, чи міг убити брата Пуніт. Якщо він і відчував горе, то добре приховував його. Проковтнувши останню краплю, я замовив іще порцію.

Чекаючи на напій, я відчув запах парфумів Енні. У мене завжди шлунок від тих пахощів стискався. Моєї руки торкнулися.

— Вам подобається, Семе?

— Не дуже,— відповів я.— Поминки — не велике задоволення.

— Ви це так сприймаєте? — посміхнулася вона.— Мені здавалося, ви більше знаєте.

Бармен повернувся з моїм бокалом, Енні замовила рожевий джин.

— А ви ніби вважаєте це коронацією вашого нового приятеля?

— Навряд чи.

— Тож розтлумачте мені,— попросив я.— Якщо це не поминки і не коронація, що ж тоді?

— Хіба не очевидно? — Вона взяла у бармена бокал і зробила ковток.— Це театр маріонеток.

— Га?

— Подумайте, Семе. Погляньте навколо. Подивіться, хто тут присутній, і поміркуйте, хто смикає за мотузки.

— Навіть і гадки не маю, про що ви,— відповів я. І то була правда. Але це не означає, що мене не тішив той факт, що вона розмовляє зі мною, а не з Пунітом.

— Капітане Віндгем,— сказала вона,— ви забагато випили. Може, вранці думки ваші проясняться.

Ні, без опію не проясняться. Я змінив тему.

— Була у вас нагода попросити магараджу поговорити з удовою Адгіра?

— Ні,— відповіла вона.— Але я попросила його дружину.

— Яку саме?

— Молоду, Девіку.

— І?

— Вона запитала, чи ви підозрюєте Ґітанджалі в убивстві чоловіка. Я сказала, що не знаю, але ваші запитання передаватиму я, і якщо вона допоможе з дозволом від магараджі, я все їй потім розповім. Схоже, це її влаштовує. Тільки уявіть, які плітки! Вона пообіцяла зробити все можливе.

Я подякував за допомогу і зізнався, що від неї потрібна ще одна послуга.

— Мені б хотілося поговорити ще з однією жінкою, з наложницею. Гадаєте, зможете ще разочок підлеститися до своєї нової подруги магарані Девіки?

— Не забагато просите, Семе?

— Ви ж берете участь у розслідуванні, міс Грант,— сказав я.— І не кажіть, що Чарлі Піл у Калькутті може запропонувати вам кращу розвагу.

— Визнаю, розслідувати значно веселіше, ніж бути підозрюваним,— посміхнулася вона.

Музика закінчилася, і до нас підійшов принц.

— Послухайте, міс Грант, що ви там п’єте? Рожевий джин? Я й сам не проти.

Він махнув бармену, і той кинувся наливати значно жвавіше, ніж для мене.

— Отже, міс Грант,— продовжив принц,— ви обміркували мою пропозицію?

— Я б залюбки, Ваша Високосте,— посміхнулася вона, і серце моє опустилося аж до підлоги.— Та не будете ви проти, якщо до нас приєднається капітан Віндгем? Не думаю, що він там бував.

— Їхати на Лазурний Берег не маю ніякого бажання,— гірко зауважив я.— Вистачить із мене тієї Франції, що я побачив під час війни.

— Ви неправильно зрозуміли, друже,— глузливо сказав принц.— Мова про завтрашнє полювання на тигрів. Приєднуйтесь, якщо хочете.

Враження при цьому було таке, ніби це останнє, чого йому б хотілося. Тому я негайно погодився.

— Вважатиму за честь.

— Дуже добре,— кивнув він.— Виїжджаємо десь опівдні. Сподіваюся, ви не запізнитеся.

Знову заграла музика. Запис Ела Джолсона. Ела Джолсона я люблю.

— Ходімо, міс Грант,— запросив принц.— Потанцюємо? Не варто марнувати вечір.

Вона погодилась, а мені залишилося тільки дивитись, як вони виходять на середину кімнати. Виявилося, що принц — танцюрист дуже вправний, і моя ворожість до нього ще збільшилася. Чоловікові, який уміє танцювати, чомусь інстинктивно не довіряєш.

Я ковтнув віскі й похнюпився, аж тут підійшов полковник Арора.

— Маєте занепокоєний вигляд, капітане,— сказав він.

Теж мені новина.

— Скажімо так, це місце дещо відрізняється від того, що я очікував.

— Он воно що,— кивнув він.— Ви не перший англієць, хто це помітив. Спробую вгадати. Ви думали тут невеличкий осередок нецивілізованої тубільної культури?

— Ні, аж ніяк...— пробелькотів у відповідь я, хоча він мав рацію.

Я приготувався до таких собі темних віків: безжалісний деспот зі своїми діамантами та гаремом, і народ, що стогне під його ярмом. Реальність була набагато складнішою. Були, звісно, і казкові багатства, й оповідки про фіглярство магараджі, але була й вишуканість: англійські манери, італійські водії, французький кухар, рішучі наміри королівської родини виконувати обов’язки щодо свого народу. Але найбільшим одкровенням стали звички жіночої половини палацу. Усе це крізь хмільний серпанок я спробував пояснити полковнику.

— Раджу вам не вірити всім тим дурницям, про які так охоче пишуть ваші англійські письменники,— відповів він.— Що їм відомо про жінок, яких вони описують? Що вони знають про євнухів, яких так карикатурно зображують? Розплющте очі, капітане. Лишіть свої забобони в Калькутті. А ще краще, у Лондоні. Найкращі ділові угоди в Самбалпурі укладають пані з жіночої половини.

Він помітив моє здивування.

— Що? Вас шокує, що жінки можуть мати ділові інтереси? — Він показав на Енні.— Я бачу, міс Ґрант доволі успішна ділова жінка. Чому жінки з гарему мають відрізнятися від неї? Вам здається, якщо їх не можна бачити, це створює багато незручностей? Хіба ви не розумієте, що самі вони все бачать і чують? І коли справа доходить до угод, той факт, що ти бачиш, а тебе — ні, може стати в нагоді.

— А євнухи? — запитав я.— Зараз ви скажете, що вони вдячні за те, що їх кастрували.

— Так далеко я б заходити не став,— посміхнувся він.— Але їхня неповноцінність надає їм певної влади. Євнухи виконують роль радників на жіночій половині. І пишаються тим, що бережуть таємниці, які їм довіряють. Багато євнухів стали багатими та владними поруч із жінками, яким прислуговують. І виконують вони свою роботу, не відволікаючись на справи серця і плоті.