Абир Мукерджи – Необхідне зло (страница 37)

Я подякував.

— Чи знайдеться у вас час поговорити про вашого брата? — запитав я.

— Поговорити? — перепитав він.— Боюсь, доведеться зачекати кілька днів. На завтра заплановане полювання на честь сера Ернеста. Його й так довелося скоротити через цю жахливу справу, а мені б дуже хотілося, щоб він щось таки підстрелив.

— Шкода,— відповів я.— Його Високість ваш батько висловив бажання, щоб ми з вами поспілкувалися.

Брехня, але заради доброї мети.

— Спробую придумати щось у кінці тижня. А тепер прошу мене вибачити, джентльмени,— махнув він рукою у бік жінок,— я мушу приділити увагу іншим гостям.

І принц неквапливо вирушив до них. Кармайкл повернувся до сера Ернеста:

— Гадаєте, зможете вести з ним справи?

Сер Ернест пихнув сигарою.

— Упевнений у цьому,— сказав він, і на губах його з’явилася ледь помітна посмішка.

Принц обмінявся кількома словами з магарані Девікою, яка відповідала односкладово і не дивилася йому в очі.

Після цього Пуніт приділив місіс Кармайкл значно більше уваги, ніж її чоловікові, і вона раптом розсміялася. Та якщо вона сподівалася, що це стане прелюдією до довгої розмови, на неї чекало розчарування: принц одразу ж перевів погляд на Енні. Рухи його стали трохи жвавішими, як часто буває у чоловіків у присутності вродливої жінки, і я збагнув, що відтоді, як він ступив у кімнату, його увага була прикута виключно до неї. Не сказати, що раніше такого не траплялося, але ж не з принцами і не в моїй присутності. Вона посміхнулася, він узяв її руку і поцілував, і щось ворухнулось у мене в шлунку. Принц поклонився, і на мить мені здалося, що Енні поглянула в мій бік. Секунда, і вона знову посміхалася і щось казала Пуніту.

Я помітив, що на мене дивиться Не Здавайся.

— Що, сержанте?

Він кивнув на напівпорожній бокал у мене в руках.

— Долити, сер?

Пролунав гонг, сповіщаючи про прибуття магараджі. Він спирався на тростину, допомагала йому сива жінка в темно-блакитному сарі та простому золотому намисті. Поруч із ними дріботів малюк у курті кольору слонової кістки зі смарагдовими ґудзиками. Магараджа був блідим як смерть, смокінг висів на ньому як на вішалці.

— Хто це з магараджею? — запитав я Кармайкла.

— Хлопчик — Його Високість принц Алок, третій син магараджі. Девіка його мати.

— А жінка?

— А це, любий мій, магарані Шубхадра, перша дружина магараджі і наша славетна перша магарані.

Мініатюрна жінка, на голову нижча за свого чоловіка, із добрим, розумним обличчям — такою завжди зображують улюблену тітоньку. Вона поглянула на мене і посміхнулася.

Третя магарані, Девіка, підвелася з канапи, коли магараджа увійшов до кімнати; тепер вона підійшла до нього. Поцілувала хлопчика і сказала кілька слів першій магарані, тоді взяла магараджу за руку. Якщо між дружинами і була якась ворожість, я її не помітив. Схоже, вони ставляться одна до одної з ніжністю: потискання руки, погляд, яким вони обмінялися, багато про що сказав. Перша магарані, виконавши свою роботу, повернулась, посміхнулася гостям і вийшла з кімнати, забравши із собою малого принца.

Я спостерігав за обличчям магараджі. Третя дружина щось шепотіла йому, а він посміхався, поглядаючи на неї. Жодних сумнівів, він закоханий у неї. Та більш цікавим був погляд, яким дивилася на нього магарані. Не скажу, що я такий уже досвідчений, але очі молодої жінки були сповнені кохання.

До королівської пари приєдналися диван і майор Бхардвадж, і магараджа зі своєю третьою дружиною повільно почали обходити гостей, починаючи із сера Ернеста Фіцморіса. Та далеко пройти вони не встигли: увійшов слуга. Магараджа запитливо на нього глянув.

— Вечерю подано!

Головне місце в їдальні відводилося для довгого столу червоного дерева, над ним висіла яскрава люстра, по обидва боки від неї — пунки із зеленої байки. На столі стояв золотий локомотив, модель того, на якому ми приїхали з Калькутти. Мініатюрний паровоз тягнув по срібних рейках уздовж усього стола вагончики, завантажені шампанським та іншими алкогольними напоями.

Офіціанти у лівреях провели нас на свої місця. Магараджа сів на чолі столу, Кармайкл — ліворуч від нього, а диван — праворуч. За диваном улаштувався Фіцморіс, поруч із ним — Енні. Мої надії, що запрошення до вечері покладе кінець розмові між принцом Пунітом та Енні, тривали стільки ж, скільки заморозки в Калькутті, бо поруч із її місцем за столом стояла карточка з його іменем.

Третя магарані розташувалась із протилежного боку столу, навпроти магараджі, а я сів праворуч від неї.

Офіціанти розгортали серветки і наповнювали келихи. Магарані Девіка щось обговорювала зі слугами, місіс Кармайкл розмовляла зі своїм чоловіком. Мені ж не залишалося нічого, як не звертати уваги на посмішки та жарти, якими обмінювалися Пуніт і Енні на іншому боці столу. Власне, це було не дуже важко, враховуючи якість монраше 1907 року, але довелося випити кілька склянок, щоб його розсмакувати.

Молода магарані нарешті повернулася до мене, і наша нетривала розмова стала для мене єдиною приємністю цього вечора.

— Їжа вам не до смаку, капітане? — запитала вона з акцентом, який я визначив би як щось середнє між британською публічною школою та швейцарським пансіоном для благородних дівиць.

Вона була справжньою красунею, та й хто б очікував іншого від юної дружини магараджі. Великі карі мигдалеподібні очі, певна доля загадковості.

— Навпаки,— відповів я.— Просто чомусь утратив апетит.

Вона помітила мої погляди в бік Енні та принца Пуніта.

— Так,— погодилася вона, делікатно торкнувшись серветкою губ,— я вас розумію, враховуючи обставини.

Її слова допомогли змусили мене взяти себе в руки. Невже мої емоції такі очевидні?

— У такий час неправильно було б віддаватися насолоді,— продовжила вона, нагородивши принца важким презирливим поглядом.

Саме тут ми почули голос принца.

— Люба моя міс Ґрант,— казав він.— Ви неодмінно маєте побачити Лазурний Берег. Більше такого місця не знайдеш.— Він повернувся до Фіцморіса.— Слухайте, сер Ернесте. Ви ж маєте яхту, чи не так? Не позичите її мені на кілька тижнів?

— Авжеж, Ваша Високосте,— погодився старий англієць.— Із задоволенням.

Магарані має рацію. Моя ворожість до принца зростала, і хоча народилася вона з його намірів закадрити Енні, я не міг позбутися думок, якою ж треба бути людиною, щоби планувати круїз по Середземному морю, коли ти власноруч запалив братове погребальне багаття лише кілька годин тому.

Вечеря несподівано закінчилася, і для мене то було справжнім полегшенням. Магараджа щось прошепотів слузі, той допоміг йому повільно підвестися. Старий поморщився, і третя магарані, помітивши біль чоловіка, піднялася і поквапилася до нього. Вибачившись, королівська пара вийшла з кімнати.

Єдиним, кому явно не сподобався такий поворот подій, був Пуніт, але невдовзі він уже запросив решту гостей повернутися до салону. За наказом принца слуга завів грамофон, і кімнату наповнив голос Чарлза Гаррісона, який співав щось нестерпно солодке про яблуневий цвіт.

Мені край потрібно випити.

— Чарочку на ніч? — запропонував я Не Здавайся.

Він похитав головою, і, якщо чесно, вигляд сержант мав такий, ніби алкоголю в ньому більше, ніж годиться.

— Ну хоча б одну,— сказав я.

— Гаразд, сер,— зітхнув він.— Вип’ю віскі, але зовсім трохи.

— Оце наш хлопець,— похвалив я і пішов до бару за двома подвійними порціями.

— Ну, що скажете про папери в кабінеті Ґолдінґа? — запитав я через кілька хвилин по тому, вручаючи сержанту бокал.

Він із підозрою зважив його в руці та зробив ковток.

— Людиною він був дуже доскіпливою. Занотовував усе, від виплат наложницям до оплати шліфування алмазів. Мені потрібно більше часу, щоб із усим розібратися, сер. Я сподівався ще завтра на свіжу голову попрацювати.

— Ви знайшли документи, над якими він працював для принца Адгіра: оцінка вартості копалень?

— Ще ні...— Він помовчав.— Дивно, але я знайшов багато робочих документів — розрахунки вартості видобутку, геологічні огляди тощо,— але самого звіту так і не знайшов. Навіть чернетки.

— Може, він їх знищив?

Не Здавайся похитав головою.

— Він зберігав записи про платню нянькам за дванадцять років. У мене склалося враження, що він узагалі ніколи нічого не знищує.

— Гадаєте, хтось міг забрати цей звіт? — запитав я.

— Можливо, сер.

— Хто виграє від цієї крадіжки?

— Той, кому потрібно зіпсувати плани з продажу копалень Англо-Індійській діамантовій корпорації,— знизав він плечима.

— Але ж це просто стане причиною затримки. Новий звіт неважко буде скласти, особливо, як ви кажете, коли всі нотатки на місці.

— Хто ж тоді?

— Може, той, хто хоче дізнатися, що у звіті, до того, як про нього дізнаються всі? — Я покосився на сера Ернеста Фіцморіса, який курив сигару і розмовляв із диваном Даве.