Абир Мукерджи – Людина. що підводиться (страница 3)

— Чому хінді, а не бенгальська? — поцікавивсь я.

— Тому, капітане, що хоча Калькутта і столиця Бенгалії, багато її мешканців не є бенгальцями. Сіта з Орісси, а Лакшмі із Біхара. Хінді, скажімо так, лінгва франка.— Вона посміхнулася, задоволена своєю промовою, і вказала на Банерджі: — Я так розумію, ваш сержант розмовляє хінді?

Я поглянув на нього.

— Моя хінді заіржавіла, сер,— відповів він,— але її вистачить.

— Гаразд, місіс Боуз,— сказав я,— прошу, запитайте у них, чи вони не бачили або не чули чогось незвичного на алеї минулої ночі.

Місіс Боуз переклала запитання. Старий, схоже, не почув, тож вона повторила голосніше. Я поглянув на Банерджі. Той не відривав очей від Деві.

Одна за одною дівчата відповіли: «Ні».

Мене це не переконало.

— У домі було семеро, і жоден нічого не бачив і не чув?

— Виходить, так,— підтвердила місіс Боуз.

Я по черзі оглянув усіх. Ратан, старий, був явно глухуватим, тож нічого і не міг почути. Служниця, Міна, могла, але її тіло не вказує на те, що вона щось приховує. Місіс Боуз занадто розумна, щоб щось видати. Жінки її професії швидко навчаються обходити незручні запитання поліції. Лишається четверо дівчат. Одна з них могла щось бачити. Якщо так, то приховати це від мене їм буде значно важче, ніж місіс Боуз.

Я повернувся до Банерджі:

— Сержанте, будь ласка, повторіть запитання кожній дівчині окремо.

Він так і зробив. Я спостерігав, як вони відповідають. Сарасваті і Лакшмі обидві відповіли: «Ні». Деві на мить завагалася, відвела погляд, а тоді теж відповіла: «Ні». Цього мені вистачило.

Банерджі запитав останню дівчину. Відповідь її була такою ж, як і в подруг, але я не побачив і натяку на те, що вона щось приховує. Мусимо поговорити з Деві. Але не зараз і не тут. Потрібно поговорити з нею наодинці.

— На жаль, капітане, ми нічим не можемо вам допомогти,— сказала місіс Боуз.

— Схоже, так,— підвівсь я з канапи.

Банерджі теж встав. Якщо місіс Боуз і відчула полегшення, вона добре його приховала. Спокійна, як лотос на озері. Я вдався до останньої спроби позбавити її рівноваги.

— Лише одне, останнє запитання, якщо дозволите.

— Звісно, капітане.

— Де містер Боуз?

Вона грайливо посміхнулася:

— Годі вам, капітане! Ви ж розумієте, що моя професія інколи вимагає хоч якоїсь подоби респектабельності. Я дійшла висновку, що чоловік, навіть якщо його й ніколи немає, допомагає владнати деякі невеличкі життєві проблеми.

Ми вийшли з будинку і знову опинилися на нещадній спеці. Тіло ще не забрали, просто прикрили брудною парусиною. Його вже давно мали відвезти. Я пошукав Дігбі, але ніде не побачив.

Алея перетворилася на горно, хоча на юрбу це ніяк не вплинуло, вона лише збільшилася. Люди тулилися одне до одного, прикрившись великими чорними парасолями. Схоже, парасолю мав при собі кожен мешканець Калькутти, хоча ховалися під ними від сонця, а не від дощу. Я пригадав пораду місіс Боуз не виходити на вулицю вдень і вирішив її дотримуватись.

Десь далеко почулася сирена, і незабаром ми побачили, як до нас по вузенькій переповненій вуличці прямує оливково-зелена карета «швидкої допомоги». Попереду неї їхав констебль на велосипеді і кричав, щоб звільнили дорогу. Діставшись до стрічки, він зіскочив на землю, притулив велосипеда до муру і поквапився до мене.

— Капітане Віндгем, сер? — віддав він честь.

Я кивнув.

— Маю для вас повідомлення, сер. Вашої присутності негайно вимагає комісар Таггарт.

Лорд Чарлз Таггарт, комісар поліції. Ось причина мого перебування у Бенгалії.

Я подякував констеблю, і той повернувся до велосипеда. «Швидка допомога» вже зупинилася біля стрічки, і звідти вийшли два санітари-індійці. Вони поговорили з Банерджі, поклали тіло на ноші та завантажили в автомобіль.

Я знову озирнувся, шукаючи Дігбі, але не побачив, тож попросив Банерджі поїхати зі мною, і ми пішли до автомобіля, що стояв на початку алеї. Водій, кремезний сикх у тюрбані, відсалютував і відчинив задні дверцята.

Ми повільно покотили вузенькими переповненими вулицями Чорного міста; водій майже не прибирав руки з клаксона і лаяв пішоходів, рикш і вози, які не давали нам дороги. Я повернувся до Банерджі.

— Звідки вам відомо, що цей будинок — бордель, сержанте?

Він сором’язливо посміхнувся.

— Я розпитав кількох місцевих із натовпу про будинки навколо. Одна жіночка із задоволенням поділилася своїми міркуваннями щодо того, що відбувається в номері сорок сім.

— А наша місіс Боуз? Що про неї скажете?

— Цікава жінка, сер. Точно не прихильниця британців.

Він має рацію. Але це не означає, що вона має відношення до справи. Урешті-решт, вона ділова жінка, і мені добре відомо, що такі люди на політику не мають часу. Доки це не може збільшити прибутків, звісно.

— А жінка, яку ви бачили у вікні?

— Це та, яку звуть Деві.

— Ви ж не вважаєте, що це її справжнє ім’я?

— Бувають і такі, сер. Але Деві означає «богиня», і три інші дівчини мають імена індуських богинь. Тож гадаю, це не просто збіг. Як я зрозумів, такі дівчата часто працюють під вигаданими іменами.

— Ваша правда, сержанте,— сказав я і сухо додав: — Вітаю, ваша обізнаність щодо повій заслуговує поваги.

У молодого чоловіка почервоніли вуха.

— Отже,— продовжив я,— думаєте, вона щось бачила?

— Вона заперечує, сер.

— Так, але яка ваша думка?

— Переконаний, вона бреше, і ризикну припустити, сер, що ви теж це помітили. От тільки не розумію, чому ви не стали розпитувати її далі?

— Терпіння, сержанте,— відповів я.— На все свій час і місце.

Ми вже дісталися до Читпор-роуд, околиці Білого міста. Уздовж широких авеню вишикувалися імпозантні особняки: будинки заможних торговців, які продавали все, від бавовни до опіуму.

— Незвичайне прізвисько, Не Здавайся,— сказав я.

— Завдячую йому своїм ім’ям, сер,— відповів Банерджі.— Мене звуть Сурендранат. Це одне з імен Індри, короля богів. На жаль, вимова помічнику інспектора Дігбі ніяк не дається, для нього воно звучить дуже схоже на англійське «не здавайся», тож так він мене й охрестив.

— І яке ваше ставлення до цього, сержанте?

Банерджі покрутився на сидінні.

— Мене й гірше називали, сер. Враховуючи природну нездатність ваших земляків вимовити будь-яке іноземне ім’я, у якому складів більше одного, Не Здавайся не таке вже й погане.

Якийсь час ми їхали мовчки, але скоро мені стало ніяково. До того ж хотілося більше дізнатися про цього молодика, оскільки, не враховуючи слуг і підлеглих нижчих рангів, він був першим справжнім індійцем, якого я зустрів після приїзду. Тож я почав його розпитувати.

— Дитинство я провів на Шіам-базарі,— почав він.— А тоді пансіон та університет у Англії.

Батько його був адвокатом у Калькутті і відправив своїх трьох синів навчатися до Англії: Гарроу, тоді Оксфорд, Кембридж. Банерджі наймолодший із них. Один зі старших братів пішов стопами батька і став членом Лінкольнс-Інн[5]. Інший став досить відомим лікарем. Батько хотів, щоб молодший син зробив кар’єру в індійському департаменті державної служби, легендарному ІДДС, але, незважаючи на престиж, юнакові не припало до душі цілий день шкрябати пером. Натомість він вирішив піти в поліцію.

— Як до цього поставився батько? — поцікавивсь я.

— Не дуже зрадів,— зізнався Банерджі.— Він підтримує боротьбу за національний уряд. Вважає, що, вступивши до імперської поліції, я допомагаю британцям принижувати власний народ.

— А ти сам як вважаєш?

Перед тим як відповісти, Банерджі на мить замислився.

— Гадаю, сер, що колись у нас дійсно буде національний уряд. Або ж британці підуть геть. У будь-якому разі, я переконаний, що після цього мир по всій країні не запанує і земляки мої доброзичливими не стануть, що б там не казав містер Банді. Вбивства в Індії все одно будуть скоювати. І навіть якщо ви підете, сер, індійцям знадобляться навички, щоб виконувати свої обов’язки на тих посадах, які раніше обіймали ви. Правопорядку це стосується не менше, ніж інших галузей.

Не зовсім такого схвалення імперії чекав я від поліцейського. Англійці, як правило, вважають, що місцеві мешканці або підтримують їх, або виступають проти, і якщо ти вже працюєш в Імперській поліції, мусиш бути на боці найвідданіших. Урешті-решт, на їхніх плечах тримається вся система. І той факт, що принаймні один із поліцейських підтримує і тих і інших, може стати ударом.