Зірка Мензатюк – Ангел Золоте Волосся (страница 7)
Ні, гроші треба знайти деінде. Але де? Це ж не гриби в лісі.
От якби... заробити! Звісно, не всі одразу. Трохи тато, трохи мама, а трохи й вона, Галя. Тоді батьки зрозуміли б, що в них уже є помічниця, що Галя не ледача, а старанна і взагалі хороша дівчинка. Що утрьох вони виберуться зі скрути (задля цього Галя готова працювати все літо). Тому не треба продавати квартиру.
Вона аж усміхнулася, уявивши, як дивуватимуться їхні знайомі. Ще школярка, а вже трудівниця! - казатимуть вони.
Тільки де взяти роботу для невеличкої дівчинки-школярки? Точніше, підробіток, бо дітям працювати заборонено. Де їй знайти таке заняття, щоб хоч трошки підтримати сім’ю?
Галя довго розмірковувала, дивлячись у темну стелю. Їй пригадалася бабця-пенсіонерка з сусіднього під’їзду, що торгувала цигарками біля метро. Галі це заняття не підходило. По-перше, не випадало братися за цигарки, а по-друге, одного разу Галя бачила, як бабця виправдовувалася перед поліцейським. Напевно, вона торгувала незаконно, а Галя боялася порушувати закон.
Часом біля того ж виходу з метро студенти роздавали людям листівки з рекламою. Це й Галя зуміла б. Але в кого брати ті листівки? Хто, врешті-решт, заплатить за роботу?
Ніяких інших заробітків не спадало на думку. Дівчинка крутилася, переверталася, поправляла й підбивала подушку. За вікном клубочилися волохаті, підсвічені вуличними ліхтарями хмари, і десь далеко внизу плюскотів дощ. Знову дощ, ніби надворі не весна, а глуха понура осінь.
У школу Галя прийшла невиспана й похмура. День був сірий, і уроки сірі, і сіро-сіренно на душі.
Оля збирала гроші на плавання. Це Катерина Петрівна придумала: всім класом ходити плавати. А Сабіна порадила, який басейн вибрати, щоб хороший і недорогий. Завжди та Сабіна знала все краще за інших. Вона й плавала, вона й верхи їздила на коні Арараті, мала абонемент у якийсь супер-пупер-кінний клуб.
- Галю, а ти чого не здаєш гроші? - насмішкувато спитала Оля. - Боїшся води, як курка?
- Я вже вмію плавати, - відповіла Галя, нахмурившись.
- Знов не маєш грошей? Щось я ніяк не зрозумію: твої батьки такі бідні чи такі скупі?
Галя почервоніла по самі вуха. Вона не говорила батькам про басейн. Сама знала, що в сім’ї скрута.
- Я не маю часу на плавання. Мушу провідувати братика в лікарні, - глухо пояснила вона й схилилася над партою, перебираючи олівці.
На душі стало ще сіріше.
Дівчатка ж, як навмисно, розвели хіхоньки- хахоньки. Переповідали свої смішні пригоди, про які Галя чула вже не раз. Сабіна розказувала, як вони з мамою заблудились у Венеції. Куди не повертали - все одно опинялися біля мосту Ріальто*:
- “Що за чорт? - сказала моя мама. - Prego*, будь ласочка, підкажіть хоч хто-небудь, де наш готель “Імперіал”?” Врешті вона найняла гондольєра*, і він підвіз нас по Гранд-каналу просто до готельної веранди, на якій ми снідали, - розказувала Сабіна, весело блискаючи темними, як у циганки, очима, а дівчатка заворожено слухали її. Венеція, Гранд-канал - це звучало мов казка.
- А я цього літа поїду в Словенію, - вставила свої дві копійки Грінка, чи то Даруся Гриненко. - Батьки вже замовили путівки.
Почалося звичне пережовування улюбленої теми: хто де бував і хто куди поїде. Туреччина - Анталія - Єгипет - Кріт - Пальма-де-Мальорка, - сипалися барвисті, як тропічні метелики, слова.
Галя сиділа й гострила олівці, не встряючи в розмову.
- А ти, Галю, куди збираєшся? Може, також в Італію? - знову зачепила її Оля, єхидненько посміхаючись.
Вона знала, що Галя ніколи нікуди не їздила. Тому й спитала, що знала: щоб уколоти.
І Галя не витримала.
- Ах, які ви всі круті! - підвівшись із-за парти, стала вона супроти дівчаток. - У татусів є грошики! Татусь купить путівочку! Татусь на моречко повезе, на Пальму-де-Майорку!
- Мальорку, а не Майорку, - поправила її Ісанка.
- Один дідько - хоч на Мальорку, хоч на Канарські острови! Теж мені - жаби-мандрівниці!
- Не слухай її, Сабіно, - схилилася до однокласниці Ісанка, бо Галя кидала образливі слова чомусь саме Сабіні, в її широко розкриті чорнющі очі. - То вона від заздрощів...
- Я від заздрощів! - перепитала Галя. - Ах ти ж, підлиза!
Ісанка цього їй не вибачить. Інші дівчатка теж. Ну й хай! Пропадай усе пропадом! Галя взялася в боки і, зухвало задерши голову, співуче проказала ошелешеним однокласницям дурнуватий куплет, яким не раз забавляла Степанчика:
- Ги-ги! Галя вийшла з берегів! - розсміявся Сашко Гнатенко.
І він туди ж, її вічний кривдник!
- А ти б мовчав, гальмо! - відрізала Галя.
Сашко ображено закліпав очима. Ага, зараз надується, як вош на морозі. Як надувається воша, Галя ніколи не бачила, бо й воші, на щастя, їй теж не траплялося бачити, але так говорила бабуся Віра: “Надувся, як вош на морозі”.
- Без гальма не поїдеш. Можна розбитися, - повчально прорекла всезнаюча Ісанка.
Ніби ж не дружить із Гнатенком, не раз його підколювала, а перед Галею, диви, захищає.
- Це в Галі в самої гальма зірвало, - захихотіла Оля.
- Не гальмуй - снікерсуй! - Сашко, вочевидь передумавши ображатися, дзвінко випалив фразу з телевізійної реклами.
Хтось засміявся, інший докинув глузливе словечко. З Галі знову сміялися, як завжди! Крутнувшись на підборах, вона вискочила в коридор, немов корок з пляшки. Проте ще почула догідливий голос Ісанки, що зверталася до Сабіни:
- Ну й Галя! Хто б сподівався...
Атож! Не сподівалися - так знайте! В тихому болоті чорти водяться, як говорить та ж бабуся Віра.
Тепер Сабіна зненавидить Галю. Вона в класі найкрутіша. Недоторканна, як індійська корова! З Сабіною дружать їхні модні дівчатка. Ісанка, відмінниця, до неї підлещується, щоб теж дружити з крутими. А Галя їй: “Жаба-мандрівниця”! Отож Галі - каюк. Щирих подруг вона не мала, тепер нажила ворогів.
Коридором ганяли першокласники, в яких закінчилися уроки. Галя стала біля вікна, гарячим чолом притулилася до шибки. Дощ надворі перестав лити. Машини лопотіли колесами по мокрому асфальту, здіймаючи хмари бризок. Якийсь чолов’яга, що спинив своє авто перед школою (певно, приїхав забирати крутого синочка), протирав забризкане лобове скло автомобіля. Галя безтямно дивилася, як він водив по склу яскравою жовтою губкою. Її збуджені нерви помалу заспокоювались. І враз Галю осінило. Мити скло в автомобілях! Ось заняття, якого вона шукала! Колись вона бачила на Поштовій площі, як двоє хлопчаків мили скло машин, що спинялися перед світлофором, а водії жартували з ними і платили їм гроші. Таж машин - нескінченний потік, а сьогодні вони всі забрьохані. Це ж стільки можна заробити! Діло на мільйон, як каже бабуся Віра або, може, й не вона, але Галя забула, хто це казав.
9. ТАК ВВАЖАЮТЬ ЕМО
І ось дівчинка на Поштовій площі, під світлофором, що міряв вулицю зеленим оком. Машини мчали в три ряди, і не було їм кінця. Мчали, спинялися на червоне світло, потім рушали знову, а Галя стояла зі своїм дурним відерцем, мов приклеєна до тротуару, і не могла відважитися підійти до котрогось автомобіля. “Ось зараз... на наступне червоне світло,” - постановляла вона собі, проте їй знов не ставало відваги. Нарешті змусила себе ступити до легковика, що спинився біля неї, і провела губкою по шибці в дверцятах.
- Мала, відійди! Ти скло піском подряпаєш! Хоч би спитала, чи що... - зарепетував водій, відчинивши дверці, і Галя перелякано відскочила на тротуар.
Сердитий водій рушив, і знову машини побігли, наче зграя собак, випущених з загороди. “Справді, треба питати дозволу”, - здобула перший досвід Галя.
З наступною машиною вийшло краще. Правда, Галя не дотяглася, щоб витерти верх лобового скла, куди не досягали працюючі щітки-двірники, але молода білявка, що сиділа за кермом, все одно подякувала й заплатила дві гривні. Дівчинка акуратно розправила зім’яту купюру й засунула в кишеню курточки. Це був її перший заробіток.
Діло пішло. Галі давали хто гривню, хто дві, а один водій простягнув їй п’ятдесятку. Дівчинка не повірила власним очам.
- Ви... помилилися? - злякано перепитала вона.
- Ні, не помилився, - усміхнувся водій. - Рости велика, трудівничко!
Але на цьому удача закінчилася. Біля наступної машини Галя загаялася: вона ще витирала скло, як ввімкнулося зелене світло. Автомобілі, що стояли позаду, засигналили, дівчинка зопалу відскочила на тротуар, забувши на дорозі відерце. Машини рушили й зім’яли його, мов горіхову шкаралупку.
- Досить з тебе. Насшибала бабок, - прокоментував Галину невдачу хлопець, що спинився біля пішохідного переходу. - Той чувак з Ланоса розщедрився!
- Ага. Я збираю братикові, на операцію в Німеччині, - пояснила Галя.
- .Ой! - недовірливо скривився хлопчина. Він був Галин ровесник чи, може, трошки старший, з виду задерикуватий і розхристаний: у напіврозстебнутій куртці, на шиї недбало намотаний чорний вовняний шарф, з-під в’язаної шапочки вибивалося довге волосся, що майже закривало ліве око.