Жан-Кристоф Гранже – Пасажир (страница 116)
Він зауважив, що наступного року Анна-Марія Штрауб не поновила членства в клубі. Шаплен простежив хронологію. Дещо не узгоджувалося. Вона регулярно відвідувала клуб від березня 2008 до лютого 2009 року.
А що, як припустити: він познайомився з нею 2008 року, коли був якоюсь іншою особистістю, але теж членом Сашиного клубу, тільки під іншим іменем. Ще раз клацнув мишею і відкрив історію зустрічей Феліс. Вечірки, де вона побувала, прізвища учасників, що їхні телефони вона захотіла взяти. Якщо він правильно мислить, то його прізвище має бути в цім переліку.
До грудня 2008 року вона взяла участь у майже сорока вечірках. І при цім зацікавилася лише дванадцятьма номерами. Ще раз клацнув і прокрутив список псевдонімів. Жоден ні про що не говорив йому. Він відкрив кожну теку в пошуках своєї світлини. Та її там не було.
Він усе ж таки оглянув обранців Феліс. 21 березня 2008 року вона взяла телефон Родріго. Справжнє ім’я — Філіпп Депре, сорок три роки, розлучений, дітей нема. П’ятнадцятого квітня зацікавилася Сандоканом, у житті — Сільвен Дюр’є, п’ятдесят один рік, удівець. 23 травня 2008 року вона вподобала Жанті Мішеля, він же Крістіан Мйоссан, тридцять дев’ять років, одинак. 5 червня 2008-го — Алекса-244, справжнє ім’я Патрік Серена, сорок один рік, одинак…
Далі було те саме. Що ж привабило Феліс у тих чоловіках? Вона була професіоналка. Надзвичайно вродлива жінка, що заробляла своєю привабливістю. Реалістка, для якої її зовнішність стала безвідмовною зброєю. Що їй треба було від тих простаків?
За чверть одинадцята. Саша ось-ось прийде додому. Він занотував до записника, якого носив у кишені, координати жертв Феліс, потім вставив флешку, яку придбав удень. Скопіював теки і зітер сліди своєї присутності.
Виходячи з хати, Шаплен подумав, що ще не до кінця розібрався з тими анкетами. Адже свою анкету він так і не проглянув — Арно Шаплен, він же Ноно, за 2009 рік. І нічого не знайшов про Медіну. Як він познайомився з нею, може, в Саші? Невже та сама історія сталася в нього двічі, з двома різними дівчатами? Голос Медіни: «Ситуація загострюється. Я боюся». То Медіна мертва? А Феліс? Вона справді загинула в петлі?
Перший номер, Філіпп Депре, він же Родріго, помер.
Другий, Сільвен Дюр’є, він же Сандокан, відповів після четвертого сигналу.
— Пан Дюр’є?
— Еге ж.
— Я телефоную вам із приводу Анни-Марії Штрауб.
— Кого?
— Феліс.
Коротке мовчання.
— Хто ви?
Його заскочили зненацька, та він одразу ж оговтався.
— Офіцер судової поліції.
Набравши у груди повітря, його розмовник твердо сказав:
— Прикрощі мені не потрібні. Я й знати не хочу, що вона там накоїла. І чути про неї не хочу.
— Ви знали, що вона зникла?
— Я не бачив її півтора року. Вона кинула мене після трьох побачень, геть нічого не пояснивши. Більше я про неї й не чув.
— Коли ви побачили її вперше?
— Якщо ви збираєтеся мене допитувати, викличте мене до комісаріату.
Дюр’є кинув слухавку. Шаплен ковтнув кави. Він зайшов до каварні на бульварі Сен-Жермен. Шкіряні диванчики. Тепле світло люстр. Віддалений гамір — у каварні майже нікого не було.
Наступний номер.
Після двох сигналів відповів жіночий голос.
— Алло?
Шаплен того не сподівався. Він зазирнув до записника і прочитав ім’я третього обранця.
— Крістіана Мйоссана, будь ласка.
— Це що, жарт?
Він утнув помилку, та не знав яку. Намагаючись виграти час, він повторив уголос набраний номер.
— Це справді Крістіанів номер, — вже трохи м’якше відповіла та жінка.
Шаплен постарався розмовляти співчутливо.
— Либонь, я невдало висловився. Я телефоную з приводу пана Мйоссана, і…
— Хто ви?
Він знову назвався офіцером судової поліції, не кажучи свого прізвища.
— То є якісь новини?
Тепер її голос звучав інакше. Роздратованість заступила надія.
— Можливо, — навмання кинув він.
— Які ж?
Він зібрався на дусі. Рухався він наосліп, та в цьому ділі в нього вже був сякий-такий досвід.
— Вибачте, ви не могли б спершу сказати мені, хто ви?
— Наталі Форестьє, його сестра.
Він гарячково міркував. Якщо Мйоссанова сестра розмовляє його мобільником, це означає, що він помер, занедужав або пропав. Запитання поліцаєві про новини вилучало хворобу.
Він відкашлявся і заговорив із уже звичними інтонаціями слідчого.
— Я хотів би повернутися до декотрих фактів.
— О Боже… — Тепер її голос здавався геть стомленим. — Я вже стільки разів про це розповідала…
— Пані, — сказав він басом, намагаючись промовляти вагомо, — мені доручили цю справу, щоб прояснити певні моменти. Я повинен допитати кожного важливого свідка.
Усе воно було дурня: допіру він набрав номер чоловіка, що загинув або пропав безвісти, та жінка нічого не помітила.
— То у вас є щось нове чи ні? — запитала вона.
— Спершу дайте відповідь на мої запитання.
— А ви що ж… знову мене викличете?
— Шкодую, але доведеться. А зараз я хотів би вас попросити нагадати деякі подробиці.
— Слухаю вас, — відказала вона пригнічено.
Шаплен подумав і розпочав із найзагальнішого запитання.
— Як ви дізналися про те, що сталося з вашим братом?
— Першого разу чи другого?
Не можна померти двічі. Отож, Крістіан Мйоссен пропав.
— Для початку побалакаймо про перший раз.
— Мені зателефонували з поліції. До них звернулося Крістіанове керівництво. Уже два тижні від нього не було жодної звістки. Мій брат їм не телефонував і не надсилав медичних довідок. А він так ніколи не робив.
— Коли вам зателефонували?
— 10 липня 2008 року. Я це дуже добре пам’ятаю.
Шаплен записав дату і порівняв зі своїми нотатками. Уперше Мйоссан зустрівся з Анною Марією Штрауб 23 травня 2008 року. І менш ніж за два місяці він зникає. Може, це якось пов’язано?
— А ви самі не помітили, як він зник?