Юрий Винничук – Діви ночі (страница 45)

— Навіщо?

— Людина, яка мені її передасть, хоче зруйнувати фірму пана Ромка. Оригінал цієї касети знаходиться на фірмі. Ви її легко знайдете.

— А ти тут при чім?

— Посередник.

— Ти завше у щось вляпаєшся. Воно тобі треба? Ти ж дилетант.

— От я й звернувся до фахівця.

Франьо засміявся.

— Отже, ти знаєш того, хто це знімав?

— Так.

— Ти хоч усвідомлюєш, що з нами буде, якщо, наприклад, оригіналу не виявиться там, де ти сказав? Ми ж будемо крайніми.

Я кивнув.

— Я знаю, що касета і фотографії там. У сейфі.

Франьо хвилю подумав і спитав:

— А де копія?

— Ти її отримаєш, коли перебалакаєш зі своїми. Оцю рекламу варто показати тим, кого на цій касеті відзнято. Розумієш? Тоді вони самі разом з міліцією і знищать Ромкову фірму. А ви в нагороду її переймете.

— Та це ясно, що ми самі нападати не будемо. Діло тут тонке.

— Але, Франю, попереджаю тебе, що коли захочеш зайнятися знову самодіяльністю, то цього разу так легко не випорснеш. За мною стоїть крутий чоловік, — брав я його на понт, — відразу пришиє.

— Ну-ну, не страхай мене. Подзвони в понеділок після шостої.

Я вернувся в машину.

— Ну, як? — спитав Ярко. — Клієнт дозрів?

— Дозріє в понеділок увечері.

— У той день, коли їх будуть брати, мусимо знайти якусь правдоподібну причину, щоб зникнути. Це теж, до речі, проблема.

— А чого нам боятися?

— А того, що заметуть і питати не будуть. А як розберуться, то вже пізно буде. Між іншим я збираюся провідати дружину.

Ярко пригальмував біля телефону.

— Зачекай секунду, я їм задзвоню, — сказав, порпаючись у бардачку. — Не маю пам’яті на цифри. Мусить пройти хіба з півроку, заки запам’ятаю. А то ще новий телефон… Ага, ось він.

Нарешті видобув пачку «Космосу» і вибіг з авта. Я знічев’я дивився, як він розкриває пачку і набирає номер, записаний на внутрішній стороні пачки. Розмова триває не більше півхвилини.

— Я їду до них, — сповістив, шпурляючи цигарки назад у бардачок. — Тебе де висадити?

— Нагорі Личаківської. Години через дві підбереш. Тобі вистачить часу?

— Вистачить. А ти чим збираєшся в цей час зайнятися?

— Зроблю одну візиту.

— І не хочеш мені сказати, кому?

— Краще тобі менше знати. Скажу тільки, що це в наших інтересах.

Я висів на Личаківській, під’їхав нагору на «двійці» і пішки перейшовся до будинку пані Аліни. Господиня приймала сонячні ванни в садку, розлігшись у шезлонгу і смалячи  Була вбрана по-домашньому у китайський шляфрок. Біля неї на столику стояла ціла батарея алкоголю, кілька тарілок із закускою і фруктами. Судячи з порожніх келихів, пані Аліна щойно приймала гостей.

— О-ой, пане Юрцю! Як я ся тішу! Ну, як там ваша нова праця? Сідайте і вгощайтеся. Мала-м ту гостей з Польщі.

В її голосі вчувалося легке захмеління. Я вигідно розвалився у плетеному кріслі з доброю порцією югославського вермуту і сказав:

— Не знаю, чи маю вам дякувати, чи навпаки…

— Я була проти того, щоби ви йшли на цю роботу, — зітхнула пані Аліна. — Але Дзвінка так просила… Я не могла їй відмовити. Ви вже пробачте мене за всю ту комедію. Але хіба не хочете сказати, що вам там зле?

— А хіба ви не орієнтуєтеся, яка то банда? Я ще з таким криміналом справи не мав. Торгівля дівчатами і малолітніми дівчатками — це вам не забава.

— За малолітніх я вперше чую.

— Невже вам Дзвінка не розповідала?

— Ні. Можливо, не хотіла мене полохати. Бо якби я дізналася аж про таке, то нігди би вас не рекомендувала на ту роботу. Я давно знаю пана Ромця, знаю, чим він займається, але щось такого навіть не уявляла. І що — тепер? Що ж ви тепер хочете робити?

— Рятувати Дзвінку.

— Яким чином?

— Пані Аліно, не будете ж ви заперечувати, що Дзвінка потрапила туди завдяки вам? Ну от, маєте тепер можливість загладити свою провину.

— Що від мене вимагається?

— У цю хвилю тільки обіцянка допомогти, коли така допомога буде потрібна.

— Я готова для вас із Дзвінкою на все. Мене нічого з паном Ромком не єднає. А чи Рома теж потребує рятунку?

— Не думаю. Вона, здається, прижилася. А нам із Дзвінкою можливо треба буде підшукати якийсь надійний схрон.

— Не бійтеся, я вас так сховаю, жи вас вся міліція Совітського Союзу не знайде. Як вам подобається вілія в Карпатах?

— Чудово.

— А десь так за місяць я підготую вам документи для виїзду за кордон. Спочатку до Угорщини, а звідти до Австрії.

— Ви справді це можете?

— Я можу все, — проказала вона не без пихи.

Її план мені припав до вподоби настільки, що я замислився, чи варто діяти в парі з Ярком. Його план був куди небезпечніший і при цьому досить непевний.

Х

Ярко спинив авто коло будинку фрау Ольги і сказав:

— Завтра ввечері приїдеш до мене додому. Після того, як зв’яжешся з Франьом.

У саду я побачив Мартусю, вона гралася з козеням. У вікні сиділа фрау і зображала на обличчі привітну усмішку.

— Ну як ся маєш? — спитав я дівчинку.

— Добре. Це мені вчора було погано. В мене була грипа?

— У тебе просто була температура, — збрехав я.

— Мене зранку боліла голова.

— Вже пройшла?

— Пройшла. Давай погуляємо?