Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 35)

- Її уроки тим і визначаються, що людство їх швидко забуває, сказав один з мислителів. Не пам'ятаю хто, але сказав дуже влучно. У людства, справді, коротка пам'ять.

І нам це дуже з руки. Ми заплатимо німецьким генералам десятки, сотні тисяч доларів, і вони нам напишуть мемуари з історії другої світової війни в потрібному для нас аспекті. Доведуть, що не на Сході, а в Африці, Італії на Тихому океані кувалася перемога, апофеозом якої стало відкриття другого фронту.

- А куди подіти той факт, що основні сили німецької армії були прикуті до Східного фронту? - запитав Фред.

- Ми повинні довести протилежне. Мемуари, та ще військових, завжди обмежені подіями на якійсь окремій ділянці. Треба обрати такі події і таких авторів...

- Я міг би порадити кілька кандидатур, - втрутився Нунке.

- Буду дуже вдячний. Тим більше, що нас цікавлять саме спогади німецьких генералів і їх трактування подій. За кілька днів я полечу до Західної Німеччини, приготуйте список ваших кандидатур.

- Буде зроблено.

- Щойно сказане, звичайно, не клопіт вашої школи, І коли я згадав про це, то лише для того, щоб ви зрозуміли масштаби наступу, який ми збираємося розпочати проти росіян. А ваша робота стосується безпосередньо Радянського Союзу. Росія лежить зараз у руїнах. На думку наших економістів, потрібно буде п'ятдесят років, щоб росіяни відбудували населені пункти, промисловість, сільське господарство, загалом свою економіку.

- Англійські економісти кажуть про менший строк - тридцять років, - нагадав Шлітсен.

- Тридцять, п'ятдесят... обидва ці строки нас не влаштовують. Треба, щоб росіяни витратили на відбудову вдвічі, втричі більше часу! - стукнув кулаком по столу Думбрайт.- Тут я впритул підходжу до нашого з вами завдання: завадити росіянам повинні ми. Не лише засобами диверсій - це малоефективно; не тільки засобами шкідництва - шкідників швидко викривають; не терористичними актами проти окремих діячів - вони лише згуртовують народ навколо своїх вождів. Серед усіх народностей, що входять до складу Радянського Союзу, стомлених війною і нестатками, треба збудити зневіру в можливість побудови комунізму не лише в найближчий час, а й взагалі. Якими шляхами? їх багато! Арсенал цієї небезпечної зброї невичерпний. Тут усе залежатиме від нашої з вами винахідливості. Для прикладу, наведу вам лише кілька напрямів діяльності. Ревізія марксизму-ленінізму. Треба взяти на озброєння всі течії новітньої філософії, відфільтрувати їх, відібравши на перший погляд найневинніше і, прикриваючись щитом матеріалістичної діалектики, яка твердить, що все знаходиться в русі, все змінюється, залежно від середовища і обставин, силкуватися просунути ворожі марксизмові ідеї. Могутньою зброєю може стати і дезинформація. Найвизначніші досягнення людської думки в галузі фізики, біології, техніки, інших наук можна подати під соусом ідеалізму і ще якогось "ізму"! Поки розберуться, поки схаменуться, час спливатиме і вода литиметься на наш млин.

- Навряд чи така робота буде посильною для рядового агента, - з сумнівом похитав головою Шлітсен.

- Цю роботу ми доручимо добірним кадрам. З науковців, фахівців своєї справи. Не обов'язково, щоб вони зосереджувались у якомусь центрі, треба, щоб кожен працював у своїй галузі, але ми повинні всіх таких людей мати на прикметі, щоб в разі потреби можна було використати їх ерудицію. У себе на батьківщині ми вже дещо зробили в цьому напрямі. Треба, щоб і тут ви знали, на кого і в чому можете покластись.

- Доведеться поновити деякі зв'язки серед мадрідського. товариства, - замислено промовив Нунке.

- Неодмінно! Для цього ви матимете спеціальні відрядження... Втім, все це високі матерії, перейду до прикладів простіших. Людська вдача така, що в скруті людина завжди шукає якоїсь віддушини: один чіпляється за релігію, інший заливає пельку вином, ще котрийсь шукає розради у відчайдушних веселощах. Є такі, що гарячково беруться до праці, вважаючи її за найліпші ліки. Росіянам зараз скрутно, і нам треба, щоб цих, останніх, було найменше. Удова, що втратила на війні чоловіка... молода дівчина, яку зрадив коханий... хлопець, який не знайшов собі відразу місця в житті...- наштовхніть їх на думку, що вони повинні волати до бога, затягніть їх у секту, коли такої нема, самі її організуйте! Слов'яни люблять поспівати за чаркою горілки? Нагадайте їм, як добре вони варили самогон за часів громадянської війни. П'яному море по коліна, - кажуть росіяни. Утворіть таке море, тоді той п'яний побреде туди, куди нам треба. Росіяни, українці, білоруси схильні до гумору? Допоможемо їм! Озброїмо любителів гострого слівця анекдотами, які б висміювали їхнє сучасне і майбутнє. Влучний анекдот розповсюджується з блискавичною швидкістю, часом навіть людьми, цілком відданими радянській владі. Недарма у росіян існує приказка, що "для красного слівця не пошкодую і отця". Не посміхайтеся, містере Шлітсен! Вам, німцям, це важко зрозуміти, бо від ваших вітчизняних дотепів завжди тхне казармою. Вони можуть звеселяти хіба що куховарок. Л тимчасом анекдот - велика сила. У одного він може вислизнути з голови непомітно, а в іншого лишить в свідомості тонкий намул, що правитиме за своєрідний каталізатор для всього антирадянського.

Фред відчув, як у нього почало сіпати в скронях. Йому здалося, що він захлинається в якомусь липкому смердючому потоці.

"Нічого, останнім посміюся я, - заспокоював він себе.- Хотів би я подивитись на твою пику, коли ти почуєш найліпший з анекдотів: перед ким ти розкриваєш сьогодні свої карти!"

- Ви знаєте, - вів далі Думбрайт, - що надія кожної нації - її молодь. Ми повинні зробити так, щоб більшовиків ця надія одурила. - Це найбільш вразливий прошарок населення, до якого найлегше підібрати ключі, бо молоді взагалі властиво захоплюватись. Отруюйте її душу зневірою в сенс життя, пробуджуйте інтерес до сексуальних проблем, зваблюйте такими принадами вільного світу, як модні танці, красиві ганчірки, спеціального характеру пластинки, вірші, пісні... Дітям завжди є щось закинути батькам. Скористайтесь з цього і посваріть молодь з старшим поколінням... Я міг би перелічувати і перелічувати заходи, до яких у кожному випадку можна вдатися, але мета моєї сьогоднішньої розмови - не в цьому. Я прагну довести одне: ми мусимо бути такими винахідливими у засобах психологічної війни з комунізмом, щоб комуністична пропаганда не встигала за нами! Тепер зрозуміло, чому вашу школу я вважаю відсталою?-звертаючись до всіх, закінчив свою промову Думбрайт.

Хвилину якусь панувала мовчанка. Вже знаючи манеру заокеанського інспектора переривати співрозмовника, ніхто не наважувався взяти слово першим.

- Я хотів би почути вашу думку, - нетерпляче промовив Думбрайт.

- Грандіозно! - з перебільшеним захопленням вигукнув Шлітсен.- Масштабність задуму мене особисто просто вразила. Звичайно, ми і раніше дещо робили в цьому напрямку...

- Кустарщина! Тепер я розумію, справжнісінька кустарщина! - покрутив головою Воронов.

- Радий, що ви це зрозуміли. Від вас, як від одного з працівників російського відділу, багато залежатиме. Але ваш відділ дуже малий. Його треба поповнити - і чим скоріше.

- Я вже доповідав вам, містер Думбрайт, про те доручення, яке має виконати Шульц, - поспішно нагадав Нунке.- Це дасть змогу...

- Ви маєте на увазі групу колишніх офіцерів з армії Власова? Чудове поповнення! Шульц, це завдання мусите виконати будь-що! Зрозуміло?

- Так точно!

- Коли ви маєте виїхати?

- Післязавтра вранці. До поїздки майже все готове, - відрапортував Шлітсен.

- Не відкладайте й на день. І так ви втратили багато часу. Як добре не заховані власовці, а радянське командування вас може випередити: є підстави гадати, що воно вже заслало туди свого агента. Ви попередили про це містера Шульца?

- Так, гер Шлітсен мене про це проінформував.

- Сподіваюсь, ви розумієте, з якою обережністю треба поставитись до вивезення групи?

- Звичайно!

- Тоді зичу вам успіху. Що ж до боксу, то ми з вами неодмінно позмагаємось. Часу в нас буде вдосталь, бо, повернувшись з Німеччини, я отаборюсь тут надовго. Адже офіційно я консультант компанії "Армстронг", що контролює виробництво і експорт пробкового дерева, а його тут, кажуть, до біса... А зараз - вечеряти! Бо я голодний, як церковний пацюк... Так, здається, кажуть у Росії?

- Бідний мов церковний пацюк, а голодний як собака, - виправив Фред.

- Містер Думбрайт, дозвольте запитання? - несподівано звернувся Воронов.

- Прошу.

- Ви мене не пам'ятаєте? Вам не доводилося мене бачити?

- Де?

- Ну, скажімо, в Швейцарії, восени 1942 року...

- Заждіть, заждіть... Ви були з князем... не будемо уточнювати імені!

- А ви супроводжували дуже поважну особу, що ховалася під прізвищем Балл...

- Ви знали, хто то насправді? Лише "так" чи "ні"! Знов-таки не викриваючи інкогніто.

- Здогадувався.

- О, коли б ті переговори закінчилися успішно, інший вигляд мала б карта світу! - з щирим жалем вихопилося в Думбрайта.- Росіяни зірвали наші плани.

- Ми всі мали дуже туманне уявлення про мету переговорів. Живилися здогадками.

- Ще б пак! Адже йшлося не більше, не менше, ніж про сепаратний мир. Антигітлерівська опозиція прагнула розв'язати собі руки для боротьби на Східному фронті... Шкода, зірвалось!..