Юрий Дольд-Михайлик – Над Шпрее клубочаться хмари (страница 32)

— А, знаєте, ви це змалювали переконливо. Ви психолог, вас треба стерегтися.

— Набуваю потроху досвіду, гер Нунке! Після вашої доброї науки в камері смертника.

— І досі не можете пробачити? Незважаючи на все, що я для вас зробив?

— Передусім не можу пробачити собі. Що ж до вас, то мій святий обов’язок вам віддячити. В міру своїх сил я це й роблю.

— Я знаю, з вами ми завжди порозуміємось, — потиснув лікоть співрозмовникові Нунке, прямуючи разом з Григорієм до дверей.

Самовпевненість і добрий гумор знов повернулися до Нунке, а коли вони вийшли на гомінку віа Націонале, всі тривожні думки і зовсім розвіялись. Та й важко було не піддатися загальному настрою безтурботності, який завжди панував на головних вулицях міста. Невпинний рух машин, добре оформлені вітрини, розмаїтість юрби, що снувала на тротуарах, численні групи туристів — усе це надавало вулицям столиці святкового вигляду. Опинившись на головній магістралі, люди немов забували про свої турботи, що допіру точили їм серце, ставали часткою цього потоку, а він плинув у розкішних берегах, віддзеркалюючи на своїх хвилях всі навколишні принади.

Григорій не любив ходити по магазинах, проте поступово вони почали збуджувати його цікавість. Поїздка де Гаспері за океан, оплачена для італійського народу такою дорогою ціною, дала свої наслідки. Полиці універмагів, спеціалізованих крамниць були сповнені силою товарів американського походження, і ці заокеанські новинки гіпнотизували людей застарілою елегантністю вже напівмодних речей, доступними цінами, коли зважити на те, як нечувано дорого коштують продукти. Кіло м’яса чи модні туфлі? Тамуючи голодний блиск очей і глитаючи слину при згадці про смажену печеню, синьйорити і молоденькі синьйори віддавали перевагу туфлям. Щоб бути красивою, треба страждати! Так принаймні каже французьке прислів’я, зрозуміле жіноцтву всього світу.

Нунке прискіпливо вибирав подарунок дружині, з німецькою практичністю прагнучи поєднати красиве з корисним. Він не скупився, та за свої гроші хотів мати речі тільки найвищого ґатунку, і продавці, розуміючи, що мають справу з знавцем, не лише поштиво, а й охоче викладали перед ним все найліпше з наявного асортименту. У Григорія перед очима кружляли кола — стільки він надивився всячини.

— Майн гот, тепер я остаточно переконався в перевагах парубоцького життя! Після такої наочної агітації я ніколи не одружуся! — з жартівливим відчаєм вихопилося в нього, коли вони обійшли кільканадцять прилавків у величезному універмазі.

Нунке поблажливо поляскав його по плечу.

— Одружитесь. Усі ми рано чи пізно цим кінчаємо, бо врешті переконуємось — роздягати коханку коштує дорожче, ніж зодягати власну дружину. Про більш високі мотиви я вже не кажу.

На щастя, всі неприємності колись та кінчаються, скінчилося і «ходіння по муках» для Григорія. Подарунки було вибрано, запаковано, гроші за все куплене й доставку в готель сплачено. Задоволений покупець і стомлений його консультант уже рушили до сходів, що спускалися вниз, аж раптом дорогу їм заступила чиясь постать. Хейєндопф!

— Не пущу! Слово честі, без викупу не пущу. Не помітити давнього знайомого. Пройти мало не впритул — і не помітити! Гер Нунке, просто щасливий вас бачити! Фреда я випадково зустрів у кабаре, та він, бісів хлопець, і словом не прохопився, що ви тут. Ач хитрун!.. Джованно, підійди, я тебе познайомлю з давнім і добрим приятелем. А Фредові навіть руки не подавай, хай не криється!

Григорій тільки тепер помітив співачку з кабаре, яка стояла трохи осторонь, ніяково посміхаючись і механічно смикаючи шворочку невеличкого згортка, який тримала в руках.

— Я лише позавчора приїхав, містер Хейєндопф, і теж не знав, що ви тут, Фред нічого мені не казав! — потискуючи простягнуту Хейєндопфом руку, Нунке скоса глянув у бік свого супутника, і Григорій відчув, що все сказане було адресоване саме йому.

От ще клопіт! Тепер пояснюй Нунке, чому не розповів. Хоча… одне випадкове побачення в кабаре, куди я буцімто прийшов послухати співачку, не так послухати, як подивитись на красиву дівчину…»

«Джованно! — Григорій так радо поспішив назустріч дівчині, що й вона мимоволі відповіла йому радісною посмішкою, стала поводитися вільніше. — Усі тут купують дарунки, а мені нема для кого купувати, нема кому дарувати. Саме небо послало вас сюди. Що б ви хотіли мати на спогад про наше знайомство?

— Що ви, синьйор! З якої речі!

— Е, ні, тепер я без викупу вас не відпущу! Обирайте краще самі, а то куплю щось незугарне… Отой вовняний костюм вам подобається?

— Він для мене такий же недосяжний, як корона для бідної пастушки, про яку я співаю. Гляньте лишень на ціну!

— Я хочу глянути на вас у цьому костюмі. Нумо ж! — вхопивши дівчину за. руку, Григорій потягнув її до дамського конфекціону. Сміючись, вона опиралася, хоч ноги її мимохіть посувалися в напрямку звабливих манекенів, прибраних у чудові сукні.

Григорій сам не знав, що ним керувало зараз. Намір показати Нунке своє упадання за дівчиною? Жалість до Джованни, яка змушена марнувати свою красу й молодість серед п’яних завсідників кабаре? Бажання принизити Хейєндопфа, котрий спромігся тільки на те, щоб купити дівчині якусь дрібничку?

Ні, мабуть, усе-таки це було поривання зробити приємне іншій людині, приниженій і скривдженій. Бо серце його пройняла справжня радість, коли він побачив, як пасує дівчині костюм, з якою ніжністю, ледве торкаючись долонями матеріалу, вона пригладжувала нове вбрання, озираючись на себе в дзеркало.

— З вашого боку це некоректно, Фред! — похмуро пробурмотів Хейєндопф. Джованну привів сюди я, отже, мені й належить подбати про подарунок.

— Так це ж чудово! Погляньте, яка гарна вечірня сукня! Уявляєте, яке враження справить Джованна, з’явившись на естраді в такому вбранні? — Гончаренко навмисне вказав на найдорожче плаття, переливчасте, мов золота луска. Він дорого дав би, щоб побачити, купить його Хейєндопф чи ні, та Нунке вже квапив його, нагадуючи про обмаль часу: треба зарані зібратися і перед обідом, замовленим Рамоні для них, бодай з годину відпочити.

Перекинувшись кількома словами з Хейєндопфом, домовившись зустрітися втрьох у Берліні й розпрощавшись з Джованною, Гончаренко й Нунке пішли.

— Ось кого не гадав зустріти в Римі,— з навмисною недбалістю кинув Нунке.

— І я теж. Ну й злостився ж я, коли він причепився до мене в кабаре! Зіпсував увесь вечір, а, головне, з-під носа вихопив це чарівне дівча. В мене було призначене побачення з Вітторіо, я частенько позирав на годинник, і Хейєндопф, помітивши це, вирішив пересидіти вашого покірного слугу. І ось, бачите! Ну, нічого, здається, я добре помстився: доведеться і йому потрусити гаманцем!

— Але ж ця потіха й вам коштувала чимало! — ущипливо зауважив Нунке.

— Ет, — махнув рукою Григорій, — гроші на те й існують, щоб цінувати ту втіху, яку вони можуть нам дати. Мені було просто приємно лишити по собі добру пам’ять у такій гарненькій голівці.

До себе в пансіонат Григорій повернувся близько четвертої. Настрій був препоганий. Ніби й дуже мало зроблено тут, у Римі, а втома від напружених подій останніх днів давалася взнаки. Хотілося пожити звичайним, нормальним життям, не зважуючи кожного свого кроку, не замислюватись над тим, чим зустріне тебе наступний день, як скінчиться сьогоднішній. Щодо сьогоднішнього все ясно: знову зустріч з остобісілим Рамоні, а перед тим морока з Джузеппе. Мабуть, прийде канючити плівку, запропонує щось на обмін… погрожуватиме. Остогидло! А попереду довга ніч в одному купе з Нунке. За нею ж цілковита невідомість…

Жбурнувши так-сяк свої речі в чемодан, Гончаренко з серцем прихлопнув його кришку. Все! Навіть з Римом, з улюбленими місцями не встиг попрощатись. Якщо пощастить швидко спекатися Джузеппе, до п’ятої залишиться час, щоб бодай проїхатися вулицями міста.

Джузеппе був точний, прийшов о четвертій. І знову його поведінка, на яку Гончаренко звернув увагу ще вчора ввечері, була дивною. Секретар Рамоні довго й гаряче тиснув руку Григорія, Гончаренкові довелось звільняти свої пальці від рукостискання мало не силою. Запросивши гостя сісти, Григорій вмостився на бильці крісла і попередив:

— У мене обмаль часу, просив би викласти свою справу якнайкоротше.

— Гаразд. Але спочатку прочитайте ось це. — Джузеппе витяг з внутрішньої кишені гранку з відбитком набору й простягнув її Гончаренкові.

Як і звернений до поліції запит в ранкових газетах, матеріал був короткий і знов-таки містився у невеличкій рамці.

«До відома поліції!» — проголошував заголовок. Нижче було подано по-діловому складений текст. «За вірогідними даними, що їх має в своєму розпорядженні редакція, особу забитого в Донго дуже легко міг би засвідчити такий собі Фред Шульц, теж іноземець — з походження німець, який прибув до Рима під виглядом повноважного представника фірми «Іспана суіса». Ми з цілковитою відповідальністю пишемо «під виглядом», бо перевірка показала — до жодної особи, так чи інакше зв’язаної з нашою автомобільною промисловістю, цей «повноважний представник» не звертався. Зате його можна було бачити в колах, близьких до керівництва МСІ. Чи не її діяльності стосувалися його повноваження? У наступних номерах газета сподівається вичерпною ясністю відповісти на це запитання».