Юрий Дольд-Михайлик – І один у полі воїн (страница 77)

Ввечері, як і було умовлено, Генріх зустрівся з Еверсом, що зупинився у великому особняку свого приятеля Еріха Гундера. Генерал Гундер у свій час воював на Східному фронті, але впав у неласку, бо в одній з операцій замість наступу дав наказ відступити.

Покоївка привела гостя у великий кабінет, більше схожий на зал, серед якого випадково поставили письмовий стіл. Генерал Еверс сидів за невеличким столиком у кутку цього залу і пив вино. Очевидно, він випив не перший бокал, бо повіки в нього почервоніли, а нижня губа трохи відкопилилася, від чого його обличчя здавалося ніби ображеним.

— Сідайте, сідайте, бароне! — не як до підлеглого, а як до рівного з ним у чині, звернувся генерал до гостя і налив по вінця другий бокал.

— Як ся маєте, гер генерал? Вже були у лікарів? — поцікавився Генріх.

— У лікарів? Ану їх до біса! Не до лікарів тепер! Ви читали сьогоднішнє зведення, бароне? Я маю на увазі Східний фронт.

— На жаль, воно невтішне, як і всі попередні за останні дні.

— Невтішне? Ганебне для німецької армії! А скільки надій, сподівань я поклав на цю літню операцію… До речі, знаєте, скільки нашого війська брало в ній участь? Понад чотириста тисяч солдатів і офіцерів, більше трьох тисяч танків, майже сім тисяч гармат, більше трьох тисяч мінометів… Самих літаків було мало не дві тисячі… І ми програли битву! Ганебно і з страшними жертвами. Фатерланд стікає кров'ю, бароне, чуєте?

Генріх слухав мовчки, не пропускаючи жодного слова. Цифри, якими сипав сп'янілий Еверс, вже не являли будь-якої цінності. Але те, що старий генерал німецької армії так оцінює наслідки боїв за Курськ, було цікавим і показовим.

— І це вже нагадує наближення кінця, на який ми не чекали і не сподівалися! — Генерал замовк, розглядаючи проти світла колір вина в бокалі. Генріх поштиво вичікував, як і годиться людині, молодшій роками і нижчій чином.

— Скажіть, бароне, ви патріот? Не дивуйтеся, що я ставлю таке дивне на перший погляд запитання! Бо я маю на увазі не той казенний патріотизм, яким так бучно, на словах вихваляється більшість наших офіцерів.

— Так, я люблю свою Батьківщину і ладен накласти за неї життям, — щиро відповів Генріх, думаючи про свою справжню Вітчизну.

— На таку відповідь я й сподівався.

— Маєте якісь плани щодо мене, гер генерал?

— Не зараз, не зараз. Але недалеко той час, коли, можливо, вам доведеться довести свою відданість фатерландові.

— Завжди готовий!

— Я розраховуватиму на вас, бароне! А зараз, пробачте, — мені слід з дороги відпочити. Для вас, молодих, проїхати з Сан-Ремі у Париж — забавка, а мої старі кості просять спочинку…

— Дозвольте відкланятись, гер генерал! І прошу пам'ятати, що я з радістю виконаю ваше перше-ліпше завдання.

— Яв цьому впевнений, дорогий фон Гольдрінг. Ви де зупинилися?

Генріх видер з блокнота аркушик паперу, написав на ньому назву свого готелю, номер телефону і передав генералу.

— Спасибі, гер обер-лейтенант! Буду на вас розраховувати.

Всю дорогу до готелю і навіть у себе в номері на самоті Генріх силкувався думати лише про слова генерала. Цілком очевидно, що останні події на Східному фронті викликали невдоволення у тих, хто розумів значення цієї нової поразки, розглядав її як великий крок до закінчення війни і закінчення зовсім не такого, про який весь час твердила геббельсівська пропаганда. Можливо, генерал Еверс висловлює навіть не свої чи принаймні не тільки свої думки. Треба подбати, щоб не втратити довір'я генерала. Адже не виключена можливість, що він і його друзі вже створюють свої далекосяжні плани.

Змучений всім пережитим, Генріх зарані ліг спати, але заснути не міг. Всі випробування останніх років відсунулися далеко назад, перед очима стояла Моніка.

Телефонний дзвінок повернув його до дійсності.

Дзвонив Еверс. Схвильованим голосом, без найменших ознак недавнього охмеління, генерал наказав:

— Негайно до мене!

Була вже третя година ночі, коли Гольдрінг прибув до Еверса. Його знов провели в той самий кабінет, але тепер в ньому, крім Еверса, був і господар дому — високий, трохи сутулий генерал-полковник Гундер. Привітавшись з Гольдрінгом і якось особливо пильно і, треба сказати, безцеремонно його оглянувши, Гундер вийшов.

— За годину я літаком повертаюсь в Сан-Ремі, — лаконічно сповістив Еверс.

— Чому так раптово?

— В Італії стався переворот. Муссоліні заарештовано. На чолі армії і уряду — якийсь Бадольйо. Цілком можливо, що нашу дивізію передислокують туди… Коли це трапиться, я вас відкличу з курсів. Перед від'їздом, як тільки одержите телеграму з штабу дивізії, зайдете до генерал-полковника Гундера, можливо, він схоче передати мені листа чи щось переказати на словах. Доручення це особливої ваги, і, з певних причин, я хотів би, щоб про нього не дізналася жодна душа.

— Буде зроблено, гер генерал-лейтенант!

— А тепер скажіть, бароне, як вам подобаються всі ці події?

— Я мало розуміюся на політиці, гер генерал, і тому завжди дотримуюся принципу: слухати, що говорять розумніші і досвідченіші за мене.

— Дуже хороший принцип! Мені подобається ваша скромність. Але кілька годин тому, в цьому ж кабінеті, за отим столиком, я був одвертий з вами і, можливо, сказав щось зайве…

— З тої розмови у мене лишилося одне враження, — що ви, гер генерал, патріот, який болісно реагує на невдачі армії фатерланду.

— Армії? Тоді ви мене не зрозуміли. Не армії, бароне, а командування!

— Пробачте, гер генерал, саме так я й зрозумів, але не насмілився сказати, — поправився Генріх.

— І ці помилки призводять до того, що дехто вважає, що корабель потопає і треба насамперед рятувати себе.

— Так, здається, роблять щури.

Еверс хрипло розсміявся:

— Саме так я і розцінюю події в Італії.

— Але мені, насмілюсь сказати, здається, що паніка передчасна, що немає ніяких підстав дивитись на майбутнє песимістично.

— Якщо не чекати його, склавши руки, а готувати, — багатозначно додав генерал і пильно глянув на Генріха. — А тепер їдьмо на аеродром!

За годину генерал Еверс спеціальним літаком вилетів з Парижа до Сан-Ремі.

Розмова з генералом схвилювала і зацікавила Генріха. Натяки Еверса красномовно доводили, що в нього є якісь плани. Він їх, правда, поки приховує, але незаперечно одне — невдоволення командуванням настільки зросло, що навіть завжди стриманий генерал не вважає потрібним з цим ховатися. І це ж лише квіточки! Ягідки будуть згодом…

Другого ранку, рівно о десятій, Генріх відрекомендувався начальникові майбутніх курсів оберсту Келлеру.

— Відкриття курсів на деякий час відкладається, — сповістив Келлер. — Можливо, вам доцільніше повернутися в частину і чекати виклику.

— Командир дивізії генерал Еверс — він тільки сьогодні вилетів з Парижа — наказав мені чекати тут, оскільки є думка, що наша дивізія одержить якесь особливе завдання і в найближчі дні буде передислокована, гер оберст.

— Коли одержите телеграму, повідомте мене.

— Вважатиму за свій обов'язок, гер оберст!

— Ви не син командира сто сімнадцятого полку Ернеста Гольдрінга?

— Ні, мій батько, барон Зігфрід фон Гольдрінг, загинув, і мене всиновив генерал-майор Бертгольд. Він працює при штаб-квартирі в Берліні.

— Вільгельм Бертгольд?

— Так точно!

— О, тоді прошу передати від мене найщиріше привітання. Ми з ним старі знайомі, ще з першої світової війни.

— Певен, що для нього це буде великою приємністю…

— Я гадаю, що ви не нудитиметесь у Парижі. Але оскільки вам тут доведеться затримуватись, було б шкода, коли б ви без жодної користі прогаяли час. Якщо хочете, я накажу передрукувати для вас конспекти майбутніх лекцій. Це позбавить вас зайвих турбот — не доведеться конспектувати самому, коли почнуться заняття.

— Мені просто незручно, гер оберст, завдавати вам стільки зайвого клопоту.

— Пусте! Мені дуже приємно було познайомитися з вами, бароне, і я радий, що можу зробити цю маленьку послугу сину мого доброго знайомого. Дуже шкодуватиму, гер обер-лейтенант, якщо вас справді скоро відкличуть… Але в такому разі вам особливо знадобляться конспекти. Гадаю, що на кінець тижня ви зможете їх одержати!

Вперше за багато часу у Генріха видалося кілька цілком вільних днів, і він думав про це з сумом, навіть страхом. Як людина, що весь час мчала у стрімкому бігові і враз спинилася, він відчував, що всі оточуючі предмети немов проносяться повз нього, зливаючись у невиразну смугу. І, оглядаючи Париж, він, власне, ні на чому не міг спинити своєї уваги, бо вулиці, майдани, пам'ятники, величні будівлі і звичайні будинки, мов строката стрічка, лише дратували око, не встигши зафіксувати в уяві, не збудивши навіть цікавості.

Даремно Курт навмисне уповільнював хід машини, проїжджаючи повз якийсь пам'ятник чи цікаву архітектурну споруду, даремно зовсім виключав мотор на просторих, величних майданах, захопленими вигуками силкувався привернути увагу обер-лейтенанта до численних вітрин антикварних магазинів на вулиці Ріволі. Генріх байдуже проїздив під Тріумфальною аркою, кидав короткий погляд на Вандомську колону, навіть не повернув голови, щоб глянути на Палац президента на Єлісейських Полях, і все гнав, і гнав машину вперед, не помічаючи, що однією і тією ж вулицею вони проїздять вдруге, а то і втретє.

Не питаючи дозволу, Курт сам повернув машину на Марсове поле і спинив її навпроти Ієнського мосту, біля Ейфелевої башти. Підйомна машина не діяла, і Генріх гвинтовими сходами піднявся на другу платформу башти. Не слухаючи пояснень гіда про час, коли інженер Ейфель збудував цю грандіозну споруду в триста метрів заввишки і скільки на неї довелося витратити металу і коштів, Генріх вийшов з скляної галереї на площадку і, спершися на поруччя, глянув з висоти на місто. Лише тепер він вперше побачив Париж. Побачив не тільки оком, а і тим внутрішнім зором, який один спроможний вдихнути душу в бачене, доповнюючи його всіма спогадами з прочитаного про це оспіване найкращими письменниками Франції місто.