Юрий Дольд-Михайлик – І один у полі воїн (страница 116)
— А як, до речі, зараз себе почуває мій тимчасовий тезко?
— Він з іншого тіста, ніж його батько Зігфрід. Можливо, позначився вплив середовища. Що не кажи, а дитиною він потрапив у цілком нове оточення. На допиті він швидко у всьому признався. Та ти сам розмовляв з ним, знаєш… За щиросерде признання суд пом'якшив свій вирок… Ну, все це зараз лишилося в минулому! Головне, що ти повернувся живим і здоровим! Батька попередив про приїзд? Дізнавався про старого, як і раніше, працює на залізниці будочником.
— Сьогодні ж, якщо дозволите, виїду до нього.
— Доведеться дозволити! Тільки ти не забудь попросити від мене пробачення, поясни, що інакше не можна було. Та він старик тямущий, зрозуміє!.. Ну, а що ж ти збираєшся далі робити, Григорію Павловичу?
— Я пішов до армії з факультету іноземних мов Київського університету. Мені так би хотілося повернути собі студентську книжку!
— Студентську книжку, кажеш? А що ж, правильно вирішив. Вчися. Нас з тобою примусили стати людьми війни, а тепер ми будемо людьми миру.