Юрий Дольд-Михайлик – І один у полі воїн (страница 104)

Шостого червня англо-американці висадилися на французькому березі Ла-Маншу і відкрили Другий фронт. Це примусило змовників вдатися до рішучих дій — 20 липня 1944 року стався замах на Гітлера.

Але бомба, хоч і вибухнула у визначеному місці і в призначений час, лише контузила фюрера. Верхівку змовницької організації відразу ж було викрито, і тепер Гіммлер прагнув якнайшвидше захопити всіх учасників змови і причетних до неї офіцерів вищого командного складу. У списку державних злочинців, що мав близько двох тисяч прізвищ, стояли прізвища генерала Еверса і оберста Кунста.

Замах на фюрера значно посилив вплив і значення каральних органів і в армії, і серед населення. Тривали арешти — кожен офіцер почував себе досить непевно.

От чому телеграма, в якій барону фон Гольдрінгу пропонувалося негайно прибути до штабу командування Північної групи, схвилювала не лише одного Генріха, а й його друзів — Лютца і Матіні. Серед генералів, уже закатованих у гестапо, були Денус і Гундер, а Генріх не приховував від друзів, що в свій час, з доручення Еверса, він двічі відвідав Гундера в його особняку в Парижі. Отже, цей виклик до штабу командування міг означати і те, що фон Гольдрінга будуть допитувати про зв'язки Еверса з іншими генералами. Нічого хорошого цей допит, звісно, не обіцяв.

Дізнавшись про виклик, Лемке підозріливо глянув на Генріха, і в очах його блиснули зловтішні вогники. Коли б його воля, він би, не замислившись, заарештував цього гонористого барона, адже недурно сам його названий батько просив за ним наглядати! Але на такий серйозний крок він все ж не наважився. Хай вирішує Бертгольд! Або в штабі командування. Лемке був певен, що виклик до штабу добром для Гольдрінга не скінчиться.

Генріх дуже добре зрозумів значення погляду Лемке. І неспокій його зріс ще більше.

Він не зменшився і по приїзді до штабу командування. Нічого не пояснивши, йому там заявили, що він мусить з'явитися до бециркскоменданта[4] фон Кронне.

Бециркскомендатура? Генріх відчув, як серце його тоскно стислося. Думка про захований під манжетом мундира маленький браунінг промайнула, мов блискавка. Тільки б не проґавити час! А може, все обійдеться, як колись у кабінеті Лемке? Насамперед ні тіні тривоги в погляді, жестах, поведінці. Це добре, що комендатура міститься за кілька кварталів від штабу. У нього буде час все продумати.

Оберст фон Кронне прийняв його в своєму розкішному кабінеті, з вікон якого відкривався чудовий гірський краєвид. Напівпідвівшись у кріслі, оберст досить недбало хитнув головою і запросив Генріха сісти. Оця зверхність у поводженні, підкреслена підтягнутість постаті, вправність і чіткість усіх рухів були добре знайомі Генріху. Він відразу пізнав у молодому тридцятип'ятирічному офіцері представника старовинного юнкерського роду.

— А я от сиджу і милуюся краєвидом, — несподівано сказав фон Кронне. — Він мене заспокоює і породжує ясність в думках. Як хороша картина, що висить на стіні.

— Вам, гер оберст, треба приїхати в Кастель ла Фонте і побачити Гранд-Парадіссо під час заходу сонця. Вона домінує над усім і всьому дає своє забарвлення.

— О, я бачу, ви розумієтесь на таких речах! — кинув Кронне, оглядаючи Генріха з голови до ніг. — Вас інформували, навіщо вас викликали?

— Ні, просто наказали з'явитися до вас. Про причини я навіть не здогадуюсь.

— Так от що, гер гауптман: після тих подій, що сталися днями в Берліні, командування вирішило покинути всі церемонії з цими італійцями і завести в північній Італії суворий окупаційний режим. Зараз ми запроваджуємо такий захід, як організація військових комендатур, яким підкорятимуться всі муніципалітети. Комендантом Кастель ла Фонте і всього прилеглого району призначаємо вас.

Генріх відчув, як у нього відлягло від серця.

— Ви, бароне, звичайно, розумієте, що таке призначення — вияв найбільшої до вас довіри. Ви мусите виправдати її бездоганним виконанням своїх обов'язків, вірною службою фюреру і фатерланду. — Світло-сірі великі очі Кронне пильно дивилися на Гольдрінга.

— Мундир офіцера зобов'язує мене бездоганно виконувати свої обов'язки, який би пост я не посідав. Але цей вияв довіри я цінуватиму особливо високо…

— Ми на це сподіваємось! Вам знайомий район, де ви будете комендантом?

— Обов'язки офіцера для доручень досить широкі, і мені довелося побувати майже в усіх населених пунктах, де стоять підрозділи нашої дивізії. Так що, смію сказати, — я знаю цей район.

— Тим краще. Віднині ви повновладний його господар і цілком відповідаєте за порядок у ньому. Зважте: по території вашого району проходить дуже важлива для фронту залізниця і автострада. Крім того, у вашому районі розташований воєнний надзвичайно важливий об'єкт. І залізниця, і тим паче завод охороняються спеціальними загонами військ СС. Але вам доведеться тримати досить тісний контакт з командирами цих загонів. У вашому ж безпосередньому розпорядженні буде рота гірських єгерів, командир якої буде вашим заступником, рота чорносорочечників.

Генріх скривився.

— Ця рота складається з перевірених солдатів і на неї можна цілком покластися… Крім цього, даємо вам два взводи парашутистів. Знаю, — сили замалі для такого району, як ваш, але нічого не поробиш… У випадках крайньої скрути можете звертатися по допомогу до підрозділів дивізії, до майора Штенгеля. Але підкреслюю — це тільки в крайніх випадках. У вашому районі діє бригада гарібальдійців і кілька дрібніших загонів різних політичних напрямків. Головні зусилля спрямуйте проти гарібальдійців, як проти найбільшої для нас небезпеки. Боротьба з ними мусить бути повсякденною і нещадною… Сподіваюсь, що зможу допомогти вам порадами, вказівками, але на допомогу живою силою не розраховуйте. От, здається, і все! Ага, ще одне. Вам треба негайно підшукати хороше приміщення, добре його умеблювати. Не ставтесь до цього, як до другорядної справи. Ті, хто звертатимуться до вас, повинні відчути повагу до нової установи. Загалом я вважаю доцільним нагадати вам слова великого Гете — всіляка зовнішня пристойність має свої внутрішні виправдання. Штат ви мусите підібрати собі самі, але пильнуйте, щоб не проліз гарібальдійський агент. Вони напевне намагатимуться це зробити. Я незабаром приїду до Кастель ла Фонте і хотів би, щоб до цього часу всі організаційні справи було закінчено… У вас є запитання?

— Зараз немає, але вони безперечно виникнуть. Я просив би дозволу звертатися до вас в разі потреби.

— Робіть це коли завгодно, але уникайте телефонних розмов. Особистий контакт куди надійніший.

— На жаль, за даної ситуації це так…

Нове призначення приємно здивувало Генріха. Як комендант він відповідав тепер за стан всього району, в тому числі і за розташовані в ньому об'єкти, і це значно наближало його до охорони заводу, навколо якого снували всі його помисли і бажання. Генріх справедливо вважав, що це призначення не обійшлося без втручання його майбутнього тестя. Бертгольд і справді вважав за краще забрати Генріха з штабу дивізії, якою так довго командував крамольний генерал. Правда, він помер, але міг лишити після себе нездорове оточення.

Але найбільше зрадів із зміни, що сталася, Матіні.

— Це ж просто чудесно! — вигукнув він, коли Генріх розповів йому про наслідки своєї поїздки до штабу командування. — Тепер я певен, що в нашому районі не буде масових розправ над беззахисним населенням, що провадяться по всій північній Італії.

Але нове призначення викликало і нові ускладнення. Відповідати за спокій в районі, то означало боротися з тими, хто цей спокій порушує. А розуміння спокою з погляду окупантів означало беззастережну покору населення гітлерівцям, які розглядали кожного італійця як потенціального ворога. Розуміння спокою в італійського населення і в окупантів були надто різні, щоб їх безболісно можна було примирити.

Генріх розумів, що коли від самого початку він не встановить якогось, хай мовчазного контакту з місцевим населенням, це неодмінно приведе до великих ускладнень між ним і жителями підлеглого йому району.

Другого дня ранком, коли Лідія прийшла прибрати кімнати, Генріх звернувся до неї з несподіваним запитанням:

— Ви німецьку мову добре знаєте?

— Краще французьку.

— Але ви розумієте, коли я розмовляю з вами німецькою мовою.

— Все. Але говорити мені важкувато.

— Не велике лихо, навчитесь! А що б ви відповіли на мою пропозицію перейти на іншу роботу?

— Я не розумію… На яку саме?

В Кастель ла Фонте організується військова комендатура. Мене призначено комендантом. Я італійську мову знаю погано. Але в комендатурі є посада перекладача. Я хотів би. щоб ви згодились її посісти…

Пропозиція Генріха була надто несподіваною для дівчини. Вона завагалася.

— А не буде пізно, коли я відповім вам завтра? Так відразу я вирішити не можу. Подумаю…

Генріх на те й розраховував: Лідії не стільки треба подумати, скільки порадитись, — і через це охоче погодився почекати день-два і не квапити її з відповіддю.

Кубіс з головою поринув у влаштування свого добробуту. Його задовольняла квартира з шести кімнат, затишно умебльована і прикрашена, ті сніданки, обіди і вечері, якими частувала його молода дружина. Тим більше, що подружжю вони нічого не коштували — всі витрати по господарству Лерро взяв на себе, і Кубіс майже не витрачав своєї офіцерської платні. А проте Кубіс хвилювався і не бачив свого майбутнього в такому рожевому світлі, як раніш.