Юрий Бедзик – Над планетою — «Левіафан» (страница 24)

Зніміть тільки трубку, пане Ріхтер. Оту саму білу (наче вирізьблену з кістки африканських слонів!) телефонну трубку! Наберіть потрібний номер і скажіть, що ви згодні. Одне коротке слово: «Згоден!» Далі все піде саме собою, події захоплять вас, як вихор, піднесуть до хмар, закрутять голову… Гроші, акції, влада…

«Я сплю чи марю?»

Ріхтер пройшовся по кімнаті. Втупився очима в підлогу.

Треба взяти себе в руки. Чого доброго, в душі прокинеться підла тварюка жадоби, розіпне свої тенета, і тоді вже не врятуєшся. Легко боротися з зарозумілим Штраусом, з його листами, погрозами, обіцянками. Але тварюку нічим не відженеш, вона пролазлива й дужа… У неї ненажерливі очі перекупки, пещені рахітичні ніжки сибарита-ласолюбця. Їй подавай омарів, фешенебельні готелі, м'яку атласну постіль, хромовані машини…

Ха-ха! А «Левіафан»? Мрії про подолання голубого океану? Танка Крижанич?

Тварюка не любить мрій. Вона не пам'ятає друзів. Їй потрібне тільки багатство. Тільки розкіш. І задоволення власних примх…

— Ні, зачекай, холодна ненажеро! — злісно вигукнув Ріхтер. Підійшов до столу, присунув до себе сяючий макет «Левіафана». — Тебе я не проміняю ні на які розкоші, милий друже! Ти пам'ятаєш, як доктор Браузе назвав мене «сильною людиною»? Він не помилився. Сили є, і ми ще поборемось. І Зіберт даремно розгнівався на мене вчора. «Коли вам буде сутужно, згадаєте про нас, пане інженер».

Цей Зіберт — хороша людина. Не знає він тільки всього. Ой, не знає!..

Згадавши Зіберта, природженого умільця-винахідника, Ріхтер відчув, як його охопило бентежне почуття ніжності, синівської любові до старого. Думка раптом перенеслася в минуле.

Завод переживав невеселі дні. За урядовим рішенням фірма припинила виробництво важких бомбардувальників «Альфа-титан». Військова продукція втратила свою цінність. Перед робітниками заводу замаячіло примарне страховисько безробіття. Хтось пустив чутку, що завод неминуче буде закритий і тому треба вимагати відновлення військового виробництва, що цілковитий мир «розорить Федеральну республіку».

Ріхтер саме повернувся з Африки. У нього був піднесений настрій. Африканські зустрічі ще бентежили душу, нагадували йому про запальні мрії Танки Крижанич. Він шукав у собі реальної опори, почуття власної переконаності — інакше не міг піти на розмову з Кірхенбомом. Потерпав від думки, що президент висміє його, назве фантазером…

Та ось життя підштовхнуло до дії. На вузькій нараді директорів концерну старий авіакороль кинув докір своєму інженерові:

— Досі я не почув жодної конструктивної пропозиції від вас, пане Ріхтер. Де ж африканські замовлення?..

Ріхтер, не думаючи, підвівся і промовив з упертим викликом:

— Африка дасть вам нові замовлення, пане президент.

Члени правління затамували подих, Кірхенбом витягнувся в своєму кріслі.

— Слухаю вас.

Ріхтер вийняв блокнот, в якому було занотовано попередні міркування щодо спорудження корабля, відшукав найсуттєвіше, зосередився.

— Президент Подестра виступить на форумі Всесвітнього Аеросиндикату з планом будівництва ескадри глобальних дирижаблів. Подестру підтримають країни Латинської Америки і, безперечно, комуністи на чолі з Росією. Той, хто укладе контракт з синдикатом, — буде переможцем. Корабель майбутнього, апарат колосальних розмірів і абсолютної безпеки, дасть мільйонні прибутки. Раджу вам, пане президент, зважити на цей факт і вжити якнай-кардинальніших заходів.

Що тут зчинилося! Одні безтямно реготали, інші плескали в долоні, вигукували «браво», решта — похмуро перешіптувалась між собою, кидаючи на Ріхтера недовірливі погляди. І тільки Вальтер Кірхенбом хутко збагнув ситуацію.

— Сподіваюсь, що ви, пане Ріхтер, як інженер-теоретик нашої фірми, вже маєте певні міркування.

— Маю, пане президент. І не тільки міркування, але й конструктивний варіант корабля.

— Виходить, ви навіть без нашої згоди розробляли цю ідею?

Ріхтер ніяково опустив голову.

— Я не сумнівався, що тверезий розрахунок за всяких умов переможе, пане президент.

— І ви готові очолити конструювання корабля?

— Я готовий братися за діло хоч зараз.

— Тоді… — Вальтер Кірхенбом кинув допитливий погляд на членів правління, — фірма доручає вам цю відповідальну справу. Вам надається шостий авіаційний завод. Фонди необмежені. Два місяці на підготовчі роботи… Ні! Один місяць. Не більше!.. На форум Всесвітнього Синдикату поїдете ви!

От і закрутилося. Ріхтер працював до повного виснаження, з юнацьким запалом. Оточив себе молоддю, такими, як і він, гарячими головами, такими, як і сам, мрійниками. Із старших залучив тільки двох: інженера Крейського і майстра Зіберта.

Одного разу Зіберт сказав йому:

— Слава богу, більше моя рука не торкнеться до цих клятих літаючих смертей. Повірте, пане інженер, коли ми виробляли бомбардувальники «Альфа-титан», в мене було таке відчуття, ніби я кожного дня обливаю свій власний дім бензином.

— А яке ж відчуття у вас тепер, Зіберт? — посміхнувся Ріхтер.

— Мені здається, пане інженер, що я вперше за все своє життя роблю корисну справу… До речі, у мене є один цікавий знайомиш, мій сусід по дому. Дивовижний дідуган. Коли він дізнався, що Кірхенбом буде випускати дирижаблі, то наче помолодшав на двадцять літ. Просив передати вам, що в нього є цікаві матеріали, старі креслення ще з часів «Цепеліна». Запрошував до себе.

— Хто ж він такий? Льотчик, конструктор? — зацікавився Ріхтер.

— Здається, працював у Фрідріхсгафені. Був правою рукою Акермана[4]. Вважався кращим спеціалістом по газах.

— Тоді ведіть мене до нього! — сказав Ріхтер. — Сьогодні ж!

Так Ріхтер познайомився з уламком старовини, маленьким, висушеним дідком у поношеному костюмі і старомодному пенсне, який назвав себе доктором Браузе, гостинно привітав молодого конструктора і в першу ж мить категорично заявив, що, на його думку, тільки тепер людство починає справжню свою історію, бо, мовляв, дирижаблі — це не тільки засіб пересування, але й вища ознака технічного генія. Дідусь був на диво балакучий, в його руках все аж горіло, стільці він не відсовував, а відкидав, рулони креслень розгортав з таким запалом, ніби це були якісь вогнисті транспаранти, а коли, схилившись над столом, впивався очима в. якусь формулу, то здавалося, що під його гострим поглядом папір ось-ось займеться яскравим полум'ям.

— Ваші ідеї? — кричав він в лице Ріхтерові із завзяттям молодика.

— Дуже туманні, доктор.

— Тоді слухайте мене! І не задирайте носа! Прошу вас, не задирайте носа! — старий не то сердився, не то впивався радістю, що, нарешті, настав і його час. Ще б пак, у сімдесят п'ять років, перед лицем смерті доктор Браузе знову зустрівся з мареннями своєї молодості. — Почнемо з загальних проблем. Форма! Яку форму ви вважаєте за найдоцільнішу?

Ріхтер коротко виклав йому свої думки. Старий зосереджено вислухав його, зняв пенсне, старанно протер, знову нап'яв і враз рішуче замотав головою.

— Ваші ідеї абсурдні! Ви хочете повторити помилки мого вчителя доктора Акермана. Застерігаю вас, не робіть дурниць. — Дід усе більше розпалювавсь, очі його блищали, вени на шиї роздулися, здавалося, ще мить — і завзятого доктора Браузе поб'є грець. — Каплеподібна форма не годиться…

— Цього вимагають елементарні закони аеродинаміки, — спробував заперечити старому Ріхтер. — Якщо ми зробимо тулуб корабля із загостреним носом і обрубаною, тупою кормою, він буде неоковирним, як каравела Колумба. Не забувайте про ефект завихрення!

— Ха-ха-ха! — розреготався доктор Браузе. — Ефект завихрення! Цей ефект мучить мене вже п'ятдесят років.

— Тоді не розумію… — завагався Ріхтер. — Не розумію, чому ви виступаєте проти конструкції «Цепеліна», проти ідеї свого вчителя Акермана? Округла носова частина, голчаста корма…

Рука Ріхтера почала швидко креслити на папері обриси «Левіафана», з окремих ліній вимальовувалися знайомі контури дирижаблів тридцятих років.

Але старий уперто махав головою. Не те, не те! Схопивши олівець, він накреслив свій ескіз. Буквально одним рухом, одним нервовим, блискавичним розчерком. Намалював і знеможено впав на стілець, витер хустиною спітніле чоло.

— Тільки так! — видавив з себе, спазматично ковтаючи повітря. — Тільки так, як говорив великий Ренар. — Враз його лице зібралося в болісну гримасу. — Ах, боже мій! Та ви ж не знаєте, хто такий Ренар… Не знаєте? Ну, от і добре, що призналися. Дуже добре!.. Ренар — славнозвісний теоретик дирижаблебудування, син Франції, гордість людства!.. В 1885 році він сказав, що найкращою формою майбутніх дирижаблів буде рибоподібна форма. Гострий ніс і гостра корма.

— Це ж смішно, пане Браузе! — вжахнувся Ріхтер. — Нас кури засміють.

— Не бійтесь курячого сміху, пане Ріхтер. Думайте про орлів, птахів вічності й краси, — гостро, дещо патетично відрубав дідуган. — І втямте собі: кращої форми, ніж запропонував великий Ренар, не було й не буде.

На Ріхтеровому чолі лягла глибока зморшка. Можливо, дід має слушність. Гострий ніс і гостра корма, щось на взірець найсучасніших реактивних літаків.

— Загострений ніс зменшує ефект повітряного бар'єра, — розмірковував уголос Ріхтер.

— Абсолютно вірно, — підхопив його думку дідок і вдоволено потер руками. — Загострена корма знищує ефект завихрення. І як результат — ви одержуєте максимальну для такого типу повітроплавальних апаратів швидкість.