Юрий Бедзик – Людина без серця (страница 5)
— Ти спиш, Петер?
Хірург обережно взяв руку хворого Повернувшись до жінки, кивком голови запросив її сісти на стілець, Сам, не відпускаючи руки Стара, опустився на край ліжка.
— Петер! — тремтливим голосом покликала Евеліна.
Вії Петера здригнулися. У виразі його обличчя з'явилося щось тривожне, болісне. Дихання Евеліни перехопили спазми В наступну мить вона побачила, як напіврозплющені очі Петера спинились на ній.
— Еве! — прошепотів він. — Слава богу, ти тут! Який страшний сон мені приснився. Бачиш, я трохи занедужав…
Схвильована Евеліна хотіла йому щось відповісти, але раптом Петер, помітивши хірурга, урвав її мову:
— І ти прийшов, Йоган?
— Як бачиш, прийшов і виконав свою обіцянку! — озвався Берн.
Петер кволо посміхнувся.
— Нема гірш, Еве, коли тебе лікує товариш. Жодної пільги, режим, як у в’язниці! Шість днів я просив його привести тебе.
— Заспокойся, Петер, — Йогам дружньо потиснув товаришеві руку. — Зараз ти зрозумієш, чому я був таким жорстоким. Я привів Евеліну, і ми повинні серйозно поговорити.
— Що ти маєш на увазі?
— Зараз скажу. Справа в тому, що…
— Зачекай! Я пам’ятаю… я добре пам'ятаю ту страшну катастрофу. Очевидно, після неї нас привезли в твою клініку. Так?
— Так!
— Ну, гаразд! Гаразд! Ти нас вилікував. тепер все добре! Але навіщо ця таємничість? Чому ти так дивишся на мене. Йоган? Мені щось загрожує?
Голос Петера був тривожним і розубленим. Його сірі очі пронизували Берка.
— Заспокойся, — сказав Йоган. — Ти бачиш цей шар бинтів на своїх грудях?
— Розумію! Я був поранений і ти… оперував мене?
— Так! Я зробив тобі складну операцію.
— Погане! — тремтячим голосом про мовила Евеліна. — Мені здається — я все починаю розуміти.
Берн жестом зупинив її.
— Вас привезли до моєї клініки більше місяця тому. Ви обоє були непритомні. Спочатку я оглянув Евеліну…
— Ти зробив би це в будь-якому випадку, — спробував пожартувати Петер. — Адже твої почуття до Евеліни…
— ГІетер! — Евеліна кинула на Стара докірливий погляд.
— Вислухай мене, — продовжував Берн. — Тепер не до жартів. У неї був констатований струс мозку, але без внутрішніх пошкоджень. З’явилася певна гарантія, що вона залишиться живою. Тоді я оглянув тебе! На твоїх грудях я побачив великий синець. Слід від сильного удару… Якраз біля серця!..
— Але ж особливої небезпеки не було? — тремтячим голосом запитала Евеліна.
— Навпаки! Тільки найчутливіші прилади могли встановити удари серця. Тонус катастрофічно падав! Наближалася смерть! Я зважився ввести кордінеліт, ти знаєш — це могутній препарат. Я знав, що в тебе було міцне серце…
— Було? — вигукнув Петер. — Хіба тепер у мене його нема?
Евеліна, ледве стримуючись, щоб не закричати, безтямними очима дивилася на Берна. По його обличчю повзла блідість.
— Я мусив зробити вибір! Я не міг допустити твоєї загибелі і… В цей час асистент доповів, що ти вмер! Так! Ти був у стані клінічної смерті! Зупинилося серце, зникло дихання!..
Петер відкинувся на подушку, істерично зареготав Тамуючи сміх, він схопив себе за горло, але ніяк не міг зупинитися.
— Ти жартуєш, Йоган! Ха-ха-ха!.. Му, звичайно, ти фантазуєш!.. Я відвідав потойбічний світ і знову повернувся до пас! Ха-ха-ха!..
Евеліна обняла Петера за плечі.
— Заспокойся, любий. Адже Йоган хоче тобі тільки добра.
— Ні! Ти послухай. Еве! Я був мертвий!.. Ха-ха-ха! Значить, Йоган воскресив мене?..
Бери суворо подивився на Стара Потім зняв окуляри і, протираючи скельця, скромно сказав:
— Так, Петер, я воскресив тебе…
В голосі Йогана було стільки серйозності, що Стар за хвилину замовк.
— Що ж ти зробив зі мною? — спитав він насторожено.
Берн одягнув окуляри, встав з крісла, підійшов до вікна. Евеліна і Петер, тамуючи подих, стежили за ним.
— Петер! Ти пам’ятаєш наші суперечки в університеті? — озвався Йоган.
— Про механічне серце і продовження життя?
— Так! Недавно мій експеримент увінчався успіхом! Це було рівно тридцять чотири дні тому.
— В той день, коли ми…
— Так! Саме в той день. Ти помер і я… подумав про механічне серце. Я зрозумів, ідо для твого порятунку мушу йти на ризикований крок…
— І ти… — Стар судорожно схопився обома руками за ліжко.
— І я вставив у твої груди механічне серпе, — твердо одказав Берн. — Ти знову повернувся до життя.
Евеліна втягнула голову в плечі, зіщулилася, немов бід холоду. Вона боялася глянути на Петера.
Але Стар був на диво спокійний. Відкинувшись на подушку, він кілька хвилин щось зосереджено обдумував
— Я не вірю тобі, Йоган, — тихо сказав Петер.
— Ти можеш не вірити, але факт залишається фактом. Ходімо, це зовсім поряд…
Хірург кинув Стару халат.
— Одягайся! Вставати можеш сміливо! У тебе вже все прийшло до норми. — Він натиснув кнопку в стіні і відчинив двері.
Евеліна допомогла Петеру одягнути халат. Той перебував у якомусь дивному стані отупіння. Загорнувши поли халата, похитуючись, підійшов до дверей. Це були потайні двері до якоїсь лабораторії. Евеліна і Петер ввійшли туди першими За ними — Берн. Звичним рухом хірург відкрив дверцята шафи, потім запросин Петера і Евеліну.
— Поглянь, — підняв Берн велику прозору банку. — Ось твоє серце!..
Евеліна тихо скрикнула. Вона не дивилася на банку, вона дивилася на обличчя свого чоловіка, по якому котилися великі краплі поту. Він важко дихав, втупившись гарячковим поглядом в банку. Там у жовтавій рідині плавало багрово-синє серце.
— Це… моє серце? — тремтливим голосом спитав Петер.
— Так! — Йоган швидко поставив банку на поличку і різким рухом закрив шафу. Потім урочисто повернувся до своїх друзів.
— Бачиш, Петер, — я не обдурював тебе!
Якась сила зірвала Стара з місця, він кинувся до хірурга і схопив його за горло.
— Ти перетворив мене в робота! — безтямно закричав він. — Ти злочинець! Я задушу тебе!
— Петер! Петер! — намагалася розборонити їх Евеліна. — Любий, заспокойся!
Але Йоган сам взяв Петера своїми сухими тренованими руками за плечі, відірвав від себе і посадив у крісло. Петер важко дихав. Потім він притиснув до грудей руку і, дивлячись кудись в одну точку, почав прислухатись.
— Не б’ється!.. Не чути… Я — людина без серця.