Юрий Бедзик – Людина без серця (страница 23)

— Так, — відповів Тод. — Панове, гадаю — заперечень не буде?

Шаукель, Фінс, інші члени корпорації ствердно закивали головами.

— І я можу наказувати? — запитав Петер.

— Так!..

— Екельгафт!

— Я слухаю вас, пане прем’єр! — підхопився той.

Петер холодно поглянув на нього.

— Слухай уважно! Це поки що торкається тільки мене…

Присутні з цікавістю повернулися до Стара.

— Лікар Берн зник з міста, зникла і моя дружина. Поставте спеціальну охорону на всіх кордонах імперії. Не допустіть, щоб вони покинули межі країни. Не пізніша як через три тижні Берн повинен бути тут! Ви відповідаєте головою!

— Але досі розшуки ні до чого не привели! — несміливо обізвався Екельгафт.

— Я два рази не повторюю! — відрізав Стар. — Крім того, негайно звільніть мого ад’ютанта Арнольда і надайте йому медичну допомогу… Ідіть!.. — Він повернувся до присутніх і урочисто проголосив:

— А тепер, панове, скріпимо наш союз!

Гучно тріснув корок, і шампанське запінилося в бокалах…

Хто він?

…Зелене поле аеродрому лишилося позаду. Автоекспрес мчав Берна і Евеліну гірською дорогою поміж скель і лісів на південний захід. Евеліна безперервно позирала в заднє віконце. По автостраді за ними і назустріч їм мчали машини різних марок. Та хіба розбереш, хто там їде — стороння людина чи ворог?!

Берн нервувався.

— Скоріше б приїхати на місце. Треба негайно продовжити роботи над елементом! Але мене турбує Гельд. Невже він агент? Скільки років працювали разом!.. Ти переконана, що це був він? Може, ти помилилася?

— Ні,— заперечливо похитала головою Евеліна, — я впізнала його.

Автоекспрес різко завернув з автостради ліворуч в кам’яну ущелину з крутими схилами, проминув вузенький місток над гірською річкою, завиваючи, піднявся на стрімку гору і зупинився біля вілли, розташованої на галявині серед гірського лісу велетенських смерек і буків.

Берн і Евеліна не бачили, що всю дорогу над ними летів малесенький спортивний гелікоптер. Коли вони зупинилися, він зник за вершинами дерев.

Берн вийшов з машини, подивився на шлях, яким вони їхали, повернувся до Евеліни.

— Ну, тепер можемо бути спокійними. Тут нас, напевне, ніхто не знайде.

Евеліна вистрибнула з машини, повними грудьми вдихнула запашне повітря, подивилася навколо.

— Яка краса!

— О, так, — з гордістю відповів Йоган. — Це я вибрав місце… Коли мені трапляється особливо термінова й складна робота, я їду сюди, тут ніхто не заважає. На віллі є прекрасна лабораторія і все необхідне для дослідів.

— Я мріяла побути в таких місцях з Петером, — прошепотіла Евеліна. — З Петером… — А тепер ми приїхали, ні… втекли, щоб залишити його на самоті… щоб він помер!

Вона рвучко повернулася до Йогана. Хвиля каштанового волосся заблищала на сонці. Очі благаюче подивилися в лице Берну.

— Йоган! Любий Йоган! Що ми накоїли?

Сльози покотилися в неї по щоках.

Йоган схопив її за руки.

— Евеліно! Що з тобою? Хіба це не єдиний шлях для врятування мільйонів людей від маніякальних замірів Петера. Ти думаєш — мені легко було зважитись на цей крок?.. Єдине, що я обіцяю — до кінця місяця сконструювати новий елемент, який знищить біоактивізацію… Ну, заспокойся!

Евеліна витерла сльози.

— Пробач, Йоган. Просто я квола жінка і трохи розклеїлася. Але ти обіцяєш врятувати його?

— Обіцяю, обіцяю.

Взявши Евеліну під руку, Берн попрямував до вілли, оточеної залізною огорожею. По широких східцях з веранди їм назустріч ішов старий сивий слуга в зім’ятому капелюсі. Він прикрив долонею очі від сонця, подивився на прибулих. Його рот розтягнувся в посмішці, добродушне обличчя засяяло вдоволенням.

— Доктор Йоган! Нарешті, ви приїхали… Чому вас так довго не було?

— Потім, потім, Фріц. Зараз приготуй нам обід.

— Слухаю вас, доктор!

Слуга квапливо попрямував до будинку. За ним пішли Евеліна і Йоган.

Під час обіду Берн крадькома поглянув на Евеліну, в його голові настирливо билася думка: «Як дивно! Доля ніби навмисне вже вдруге дає мені можливість позбутися суперника… Адже я досі люблю Евеліну. Боже мій, яка вона прекрасна! Зачекати один місяць, батарея Петера виснажиться, і… він помре. — А Евеліна!..»

Так як і тоді, під час операції, Берн рішуче відігнав від себе недобрі думки.

— Ні! Я за всяку ціну мушу врятувати його! Це велить мені обов’язок медика і… товариша.

Берн кинув салфетку на стіл, підвівся.

— Евеліно, йди спати, відпочинь. А я, не гаючи часу, візьмуся до роботи.

Він поцілував їй руку і вийшов з їдальні.

Жінка лягла на канапу, втомлено заплющила повіки. Та сон не брав її. Перед нею, на чорному фоні, вогняними фарбами малювався образ Петера. Його божевільні очі вп’ялися в її обличчя, владно кличуть: «Евеліно! Вернись!»

Вона здригнулася, схопилася з канапи, злякано озираючись довкола… Може, він десь неподалік?.. Може, він хоче примусити її вернутися до нього?

Але поступово спокій запанував у душі Евеліни. Ні, він неспроможний цього зробити. Просто, вона відчуває навіть на такій відстані його колосальні вольові імпульси. І все ж таки як страшно!

Евеліна пригадала останній день, той страшний день катастрофи, коли Петер викладав перед нею свої маніякальні думки про завоювання світу. О, як мало було тоді в ньому людського! Якийсь страшний механізм! Механізм з людським розумом. Ні! Ні! Йоган правий… Жаліти його не можна. Коли не вдасться його врятувати, то…

За вікнами шуміли високі смереки, співали заколисуючі пісні… Евеліна схилилася на канапу. Може, їй вдасться задрімати. Але в наступну хвилину до кімнати влетів Берн. Обличчя його було бліде і стривожене.

— Що трапилось, Йоган?..

— Лихо! — Сюди їде авто, за рулем сидить Гельд!

— Твій асистент?

— Так!

— Що ж робити?

— Я сховаюсь! Він, здається, сам. Поговори з ним і дізнайся, чого він хоче.

Вони кинулися до вікна. Справді, біля воріт спинилася відкрита машина. З неї вийшов Гельд і після хвилинного вагання попрямував до вілли.

Берн відсахнувся од вікна.

— Як він узнав, що ми тут? — злякано запитала Евеліна.

— Не час з’ясовувати це! Він, безумовно, агент поліції. Спробуй спекатися його. А потім… потім ми вирішимо, що робити.

Берн зник у сусідній кімнаті, а Евеліна поспішила в коридор назустріч Гельду.

Асистент, схвильований і трохи зніяковілий, підійшов до неї.

— Мені потрібний доктор Берн!

— Доктора нема, — сухо відповіла жінка. — Він недавно виїхав звідси.