Юрий Бедзик – Людина без серця (страница 11)

— Прошу вибачення! — Екельгафт шарпнувся до свого столу. Розкрив одним ривком шухляду і став поквапливо перегортати паперовий мотлох. — Одну хвилину. Я. здається… Так, знайшов… Повідомлення агента номер шість… Доктор Берн втретє за час встановлення посту на розі Бохум-Рошаль відвідав дім номер десять і кожного разу він заходив з квартиру номер сорок дев'ять.

Тод і Шаукель зацікавлено повернули до нього голови. Бос навіть відійшов від карти і провів своєю товстою, вкритою густим рудим волоссям рукою по зморшкуватому лобі. Яструбиний ніс імперського міністра підскочив догори, немов дзьоб хижого птаха.

— А сьогодні ранком?.. — вихопилось у Шаукеля.

Поліцай-президент тріумфуюче підняв догори клапоть паперу. Його будь каті очі засяяли гордовитим блиском.

— А сьогодні ранком поліцая Гормана було закликано в квартиру номер… — Екельгафт витримав невеличку паузу… — номер сорок дев’ять.

— Негайно висилайте туди людей! — гаркнув бос. Затримайте всіх, хто там буде!

Герман Тод вдоволено закивав своєю довгастою кістлявою головою. Він цілком схвалював рішучість свого політичного помічника.

— Дійте якомога швидше, панове, — вимовив він спокійним доброзичливим гоном. — Я певний, що тепер наша таємна поліція виправдає покладене на неї довір’я.

Треба тікати!

Біля під'їзду клініки Берна Евеліна вискочила з автоекспреса, кинула шоферу асигнацію.

— Ви мені більше не потрібні!.. Можете їхати!..

Машина безшумно зникла за рогом. Евеліна проминула невеликий палісадник. відгороджений від вулиці гратчастим парканом. Серце її билося тривожними лункими ударами. Вона притиснула до грудей руку, немов хотіла вгамувати той стукіт.

— Спокійно, спокійно, — шепотіла вона до себе. — Треба все як слід обговорити з Берном!..

Поправила звичним жестом своє пишне волосся, зайшла до приймальної кімнати. Назустріч їй ввічливо встав з-за столу широколиций санітар.

— Чим можу служити, пані!..

— Мені потрібний Йоган Берн! якомога спокійніше відповіла Евеліна,

— Доктор дуже зайнятий!..

— Я прошу вас викликати його!

— Шановна пані, доктор не велів…

— Справа надзвичайно важлива! — нервово наполягала Евеліна, — Передайте йому мою візитну картку…

— Гаразд! Зачекайте! — промовив санітар. — Я доповім йому. — Він включив невеличкий телевізійний апарат, що стояв на столі.— Підійдіть-но сюди…

Евеліна схилила своє обличчя до об’єктиву телевізора. На екрані з'явився Берн, запитливо подивився на санітара.

— Доктор! Вибачте за порушення вашого наказу!.. — заговорив той. — Вас просить дама!..

Йоган підняв очі і побачив Евеліну.

— Еве? — здивувався він. — Що таке?..

— Йоган! Негайно прийми мене…

— Що-небудь трапилось?

— Так! Нещастя!..

— Проведіть даму до мене! — наказав Берн.

— Слухаю! — відповів санітар.

Виключивши телевізор, він жестом показав Евеліні на двері.

— Прошу…

Довгим порожнім коридором Евеліну було проведено до дверей кабінету шефа клініки.

Безшумно відчинилися двері, і назустріч Евеліні з глибини кабінету швидко йшов Берн. Радісно усміхаючись, він потиснув ніжну руку жінки.

— Ну, як Петер?

Крім Йогана в кабінеті ще був його асистент Франц Гельд.

— Прошу вибачення, — сказала Евеліна. — Мені треба поговорити з тобою наодинці!..

Гельд мовчки схилив голову, якось запитливо подивився на Евеліну і вийшов.

— Це твій найближчий асистент? — запитала вона.

— Так!..

— Ти цілком довіряєш йому?..

— Не зовсім! — В тоні Берна почулась ніяковість. — 3 того часу, як мене повідомили, що поліція стежить за моїми роботами, його поведінка здається підозрілою… Може, це даремні сумніви! Ну, гаразд, повернемось до мети твого при їзду! Що трапилося?..

— Йоган, — схвильовано почала Евеліна, сідаючи на канапу. — Скоїлось лихо!.. І ти… ти, напевне, в цьому винен!..

— Що? З Петером погано?

— Ні! Не те!.. Кілька днів тому трапилися страшні речі… Ні! Не так! Ще раніше я почала відчувати, що з Петером не все гаразд. Він якось став впливати на мою психіку…

— Чому ж ти відразу не сказала мені про все?

— Я не надавала цьому ніякого значення!.. Я думала, що сама винна. Ти ж знаєш, скільки довелося пережити. Мої нерви після отієї події, після операції Петера зовсім розладнались, Я гадала, що це стан депресії.

— Говори, говори, — квапив її Берн.

— Кілька днів тому мені здалося, що мене покликав Петер. — Я була на кухні… Я прийшла до нього… Він сказав, що не кликав мене. Вірніше кликав, але в думках. Потім став плести щось про Шекспіра… про духовний зв’язок між закоханими. Я заспокоїлася, але в серці моєму лишилася підозра…

— Цікаво! Цікаво! — прошепотів Берн.

— Такий випадок повторився знову, — продовжувала Евеліна. — Петер схвилювався, подумав, що в нього розладнується мозок… Ми вирішили зустрітися з тобою.

— Чому ж ви одразу не приїхали? — тривожно запитав Берн. Неясні передчуття вже опанували його, — Ну, говори, що ж було далі?

— Ми зупинилися перед світлофором. І раптом скоїлась страшна катастрофа. Автобус, наповнений людьми, врізався в зустрічну машину… Це було жахливе видовище! Але Петер залишався спокійним Ні! Він тріумфував. В його очах було щось божевільне, безтямне.

— Ну, а далі, далі! — Берн, нахмурений. грізний, ходив по кімнаті, аж розлітались крилами поли білого халата. Схрещені за спиною руки судорожно стискались.

Він слухав Евеліну, напружуючи всі сили, щоб не втратити самовладання. Адже трапилось найжахливіше, найнеймовірніше. Катастрофа на вулиці Бохум… дикий, безглуздий вчинок поліцейського… божевільне маячення Петера Стара… Бернові здавалося, що він бачить перед собою оті кошмарні картини, ніби чує голос Стара; «Я маю страшну силу. Я можу повелівати людьми! Я ста ну володарем світу!»

— Ну, так, а далі? Що було далі? — підганяв Берн Евеліну.

— Я думала, що все це сон, — дике видіння, — розповідала гарячково жінка. — Але це був не сон. Я більше не могла витримати. Я прийшла до тебе. Ми повинні… ти, ти повинен діяти… негайно! Найжахливіше те, що Петер за своїм характером — егоїст, самозакоханий егоїст. Він і раніше мріяв про славу, а тепер просто осатанів.

— Ти гадаєш, він не заспокоїться? — запитав Берн, щось обдумуючи.

— Де там! — Евеліна відкинулась на спинку крісла і безнадійно махнула рукою. — Він примусить і тебе служити своїм божевільним планам. Адже від тебе залежить…

— Знаю! — роздратовано обірвав Йоган. — Знаю, що я накоїв. Якщо він з’явиться сюди, ми загинули.

— Не тільки ми…

— Так! Наше місто і наші друзі,— а може, навіть… мені страшно подумати. Він стане фанатиком, маніяком. Жадоба влади остаточно запаморочить його свідомість.

— Йоган! — майже розпачливо вигукнула Евеліна. — Але що ж це? Від чого? Невже операція?..

— Так!.. Безумовно!.. Я все розумію!.. Радіація[5] елементу, очевидно, пробила екран, і випромінювання проникло в організм Петера. Мозок і нервова система його активізувались в мільйони разів!.. Немає нічого дивного в тому, що він на відстані паралізує волю інших людей. Я дав йому можливість масового гіпнозу!..

— Що ж тепер робити? — Евеліна судорожно вчепилась побілілими пальцями в м’які бильця крісла.