Юрий Бедзик – Любов, Президент і парадигма космосу (страница 40)

— Все одно лягай поспи, ти нічого страшного не накоїв.

— Не накоїв?.. — підхоплюється з тапчана Зігфрид. — То вам так здається. Мене посилають тільки на мокрі справи. І вчора послали… Я ж кращий снайпер в їхній групі, гер Реттіган. Убивця! — Його голос задрижав: — І вчора я вбив її!

— Кого?

— Дівчину… якусь гарненьку дівчину… її давно хотіли знищити, бо вона дуже заважала їм. У неї зв’язки з якимось магічними силами в космосі, їй усе вдається, навіть співпраця з Президентом України. І тому мені було наказано: убий її! І тепер, я певен. Президент оголосить розшук убивці, себто мене, і я просто не знаю, як бути далі.

У Теренса загупала в скронях кров. Вмить здогадався, про кого мова. Все тіло йому обм’якло, думка шарпнулася і затаїлася. Невже вона? Невже його люба, зрадлива, прекрасна Віруня? Невже все кінчено? Він зібрав у собі сили і сухо запитав: як ім’я дівчини?

— Мені не сказали. Просто фото її… ось воно… — Циганчук поліз до нагрудної кишені, добув маленьку, прим’яту фотографію. — Вона така гарненька, темненьке волосся… Повірте мені, Теренс, коли я взяв її на приціл, у мене стислося серце…

— І ти натиснув на спусковий гачок?

— Мусив.

Сумніву не лишалось. Вірунька вбита! На приморській трасі, перед президентським домом… Теренс приплющив очі, і якісь заспокійливі хвилі раптом накотилися на нього. Що ж, є справедливість у світі! Спочатку зрадила його, перекинулась до іншого, а потім одержала за це снайперську кулю! Ось він — голос Космосу! Мудрий і справедливий! Який нікому ніщо не прощає.

Підвівшись з канапи, Теренс обвів сліпим поглядом притулок циганкуватого снайпера: скромна шафа для книжок (до речі, дуже любив поетів середньовіччя!) якісь гравюри на стінах, портрет жінки у чорній рамці… Ага, Зиґфрідова бабуся, остання ниточка, що зв’язувала його з батьківщиною древніх германців.

— Не маєте чого-небудь міцнішого за каву? — запитав з дивним полегшенням Теренс Реттіган. І коли курчавий господар добув звідкись пляшку коньяку і налив у келишки пекучого питва, Теренс злісно схопив свою чарку, випив її одним ковтком і сказав з легкою погрозою: — Не ти стріляв містер Зігфрид! Знаємо, хто стріляв, і знаємо, що їм належить за цей постріл!

У Магістра ордену сьогодні клопіткий день. Треба остаточно зважитися на якесь рішення: чи укладати договір із Союзом Східних держав (їхні агенти вже прокралися таємними стежками і живуть в гірських селищах), щоб потому стати проти могутньої Російської держави (й напевне ж, України також), чи готувати підґрунтя для самостійного контролю над Кримом і, зрештою, всією Україною? «Лицарі круглого столу», як величають себе поза всяким жартом терористи, принципово проти Сходу, вони вірять тільки в європейську солідарність і ще в американську, а екстремізм мусульманського світу… З ним клопоту не оберешся.

Розтривожив Магістра й сигнал з моря. Чи, може, скоріше порадував. Сиріусці таки дотримали слова перед слов’янами, збудували для них грандіозну підводну електростанцію, химерну споруду на глибині п’ятиста метрів, і начебто за рік звідти почнеться перекачка електроструму до Сімферополя, а затим на північ по всій Україні. Ось де справжній Клондайк! Не можна втратити його нізащо. І вони, тевтонці, істинні володарі світової цивілізації, за всяку ціну візьмуть його в свої руки!

До склепу Магістра постукав охоронець: прийшов викликаний ним художник Реттіган. От і добре, треба нарешті погомоніти з ним по-щирості! Магістр підводиться з крісла і наганяє на обличчя доброзичливу посмішку.

— Сідайте, гер Реттіган, і скажіть мені, як другові: чому сьогодні за сніданком ви засмутили нас своєю похмурістю? Здається, ми для вас дещо зробили. Нобелівська премія, вернісажі в Парижі і Лондоні… Самі розумієте, що такі речі вимагали чималих зусиль і коштів.

— Не буду лицемірити, гер Магістр, — викладає перед шефом свої гризоти Теренс. — Мені набридло бавитися в «лицарів». Дозвольте мені відбути в Штати.

— Щоб назавжди загубилися ваші сліди?

— Буду вашим надійним речником. Якщо зраджу ваші ідеали, то ваші агенти знайдуть мене. Дозвольте мені повернутися додому.

— Ну, що ж, прошу. Хоч зараз, — знітився Магістр. — Звичайно, я розумію ваш настрій, гер Реттіган. Зрада коханої, її раптове одруження, до того ж так цинічно проілюстроване в пресі… Можу вам тільки поспівчувати.

— Моєї зрадливої нареченої вже немає в живих, — з викликом дивиться в вічі Магістрові Теренс. — Ви наказали її застрелити!

— О, ви все знаєте.

— Чув по радіоприймачу. Як сповістив коментатор, убита бандитами з гір!

Магістр спалахує гнівом. І, показавши на старовинний, в золотих піхвах меч, що лежить поруч нього на дивані, виголошує з патетичністю вуличного оратора:

— Германці ніколи не були бандитами! Але вони й ніколи не дарували образ. Надто кревних! «Чорний орден» СС, як і його вища ланка — «Чорне сонце» СС, ці святі військово-лицарські організації жерців завжди мали за обов’язок знищувати всіх підозрюваних, всіх зрадників і перекинчиків, до того ж знищувати за особливим лицарським ритуалом. Ми не говорили вам про наші переживання, але Магіум ордену сприйняв, як власну, кревну образу те, що ваша кохана фройляйн Віра Сікора вийшла заміж, себто зрадила вас і вашу любов. А тому прийнято ухвалу: знищити її!

— Даруйте, Магістре. Я вам такої санкції на помсту не давав.

— Ось воно як… Орден намагається захистити вашу честь, а ви наважуєтесь кидати йому в лице образи. Образи самому Магістрові! До того ж Першого ступеня! Тоді я відкрию вам не дуже приємну новину. Більшість членів Магіуму на останньому засіданні зажадала для вас смертної кари! Тільки я міг стримати їх. І тому, містер Реттіган, ми самі хочемо, щоб ви покинули наш святий дім, нашу гірську лицарську обитель, як відвертий ворог нашого руху. Прошу, не затримуйтесь тут ані хвилини! Бо це може коштувати вам життя!

Мовлено було так, що Теренса пойняло холодом. Йому здалося, що в гроті потягнуло крижаним вітром. Ці люди здатні на все. Хутчіше звідси. Хутчіше! Але мить подумавши, він вирішив звернутися до магістрового здорового глузду:

— Я хотів би наостанок, гер Магістр, запропонувати вам одну добру справу. Зустріньтесь з Президентом України. Гарантую вам повну безпеку. Абсолютну! Переконайте його, що в цих підземеллях ви не готували ніяких антидержавних змов і замахів, що ви висадилися з моря цілком випадково, як туристи чи потерпілі аварію. Скажіть йому, що німці, всі німці, більшість їх — і тутешні, і в Федеративній Республиці — ставляться до української держави з належним респектом. Я певен, що він не вчинить кримінальної справи, не переслідуватиме вас, як злочинців, терористів — я поясню йому ваші романтичні наміри — і він тільки порадіє з того, що могутній орден «Чорне сонце», відомий всьому світові, протягує йому руку, ну, хай не дружби, але, принаймні, доброї, ділової співпраці. Я знаю українського Президента. Він — мудра, вольова людина, без будь-яких комплексів і знайде шлях до примирення з вами, з найрадикальнішою частиною Німеччини.

— Та ви з глузду з’їхали, молодий чоловіче! — біліє обличчям Магістр, і кожна зморшка на його обличчі поглиблюється, очі темніють і стають лихими. — Ви пропонуєте мені зрадити наші святі ідеали!

— Я просто пропоную вам шлях порятунку, гер Магістр. У мене є відомості, що служба безпеки України вже вийшла на ваш слід. Можливо, хтось із своїх зрадив вас. Найближчим часом буде проведено широку військову операцію. З землі і неба. І вам не вдасться заховатися в гірських ущелинах. Боюся, що тоді, в разі арешту, вам буде сутужно довести свою «невинність».

Магістр вагається. На його обличчі проступають пекучі плями. Плями страху, обурення, відчаю… Проте йому стає сил подолати в собі важку хвилю. Він пригладжує своє спадисте волосся, супить брови і повільно проводить пальцями по ґудзиках мантії.

— Спасибі вам за добросердечне бажання порятувати від біди Магістра ордену «Чорне сонце», — з гіркою щирістю промовляє він. — Але мені не лишається нічого іншого, як розчарувати вас, друже. Авжеж. Бажаної вам зустрічі з Президентом України, з цією мудрою, як ви запевняєте мене, людиною не відбудеться, її не відбудеться тому, що я був і лишаюся посланцем і намісником Головного Магістра нашого ордену, а такого доручення, такого наказу мені не давалося. І ще тому, що я був і лишаюся германським патріотом. І, як патріот, хочу нагадати вам, що на кримській землі свого часу поклали голову триста тисяч синів фатерлянду. Тут в сиву давнину проходили остготи. Тут віддавали кров і піт тисячі німецьких колоністів… Та, зрештою, мій юний друже, справа навіть не в нашій ностальгії за минулим. Настав час рятувати людську цивілізацію: від плебса, від комуністичних покидьків і головне — від мусульманського ідіотизму. — Магістр зробив промовисту паузу, і та пауза враз насочилася відвертою погрозою: — Ви кажете, що вам набридло бавитися в «лицарів» і просите відпустити вас в Штати. Що ж, ми дуже шкодуємо, гер художник, що ви не справдили наших сподіванок. Германський дух умер в вашій душі і в душі вашого батька також. Старий Пауль Реттіган захлинувся в своєму багатстві, ви — в любові до нікчемної слов’янської жінки, у своїх малярських примхах і малярській геніальності… Годі! Не пробуйте заперечувати мені! Ви залишаєте нас, картина ясна. І в такій же мірі трагічна. Однак ми й далі розраховуємо на наші спільні дії. Ми хочемо вірити, що англосаксонський орден «Мажестік-12» і древньо-германський орден «Чорне сонце», який складає ієрархію «Чорного ордену» СС, найближчим часом у спільній боротьбі встановлять на землі владу вищої цивілізації, свій контроль над деградованим слов’янством і, зрештою, над усім чорно-жовтим і монголоїдним світом. — Магістр раптово пригас голосом, опустив очі, ніби злякавшись надмірної відвертості. — Зрозумійте нас, гер Теренс Реттіган, у нас немає іншого виходу. В противному разі — глухий кут. Прірва загину! Слов’яно-монгольська маса плодиться, як черва. Вона суне на нас сатанинським валом, і ми мимоволі повинні рятуватися від неї. Ухвала китайської компартії, яка дозволяє народжувати кожній сім’ї двох дітей — суворий дзвін на сполох! А тому, гер Реттіган… — Магістр важко підвівся з-за столу з крісла-трону, — моя рука вам! Мусимо бути разом. Ваш батько ще в Севастополі, ми дали йому знати, що ви живі й здорові і скоро повернетесь. Зараз же повітряною кулею вилітайте до нього. Гірськими стежками переправляти вас небезпечно.