Ю. Несбё – Безтурботний (страница 64)

— Що, невже так поспішаєте, старший інспекторе?

— Та в мене там таксометр унизу цокає. Запитання дуже просте. Як ви гадаєте, він міг її вбити?

Вона в задумливості дивилася на Харрі, злегка постукуючи каблуком по порогу. Харрі чекав.

— Коли я повідомила його, що мені все відомо про його зв’язок із цією шльондрою, він мені сказав: «Нікому не говори про це, Вігдіс». Уявляєте? Мені не можна про це розводитися! Для Арне головне, щоб усі думали, ніби ми щасливі у шлюбі, а не те, що було насправді. А відповім я тобі так, старший інспекторе: уявлення не маю, на що здатен цей чоловік. Я його не знаю.

Харрі вивудив із внутрішньої кишені візитну картку:

— Зателефонуйте мені, якщо він спробує зв’язатися з вами або якщо дізнаєтеся, де він перебуває. Відразу ж.

Вігдіс роздивлялася візитівку з легкою усмішкою на блідо-рожевих губах:

— Тільки й усього, старший інспекторе?

Харрі не відповів.

На ґанку він обернувся:

— Ви кому-небудь про це розповідали?

— Про те, що чоловік мене зраджував? Ви сповна розуму?

— Ну і добре. Я знаю, що ви жінка практична.

Вона широко всміхнулася.

— Вісімнадцять хвилин, — сказав Ейстейн. — Чорт, у мене вже жижки трястися почали.

— Ти дзвонив по моєму старому мобільному номеру, поки я був у будинку?

— Ну звичайно. Дзвінки чув, але слухавку ніхто не взяв.

— Жодного дзвінка не було. Значить, його там немає.

— Вибач, але ти про вібродзвінок чув?

— Про що, про що?

Ейстейн зобразив, що заходився в епілептичному припадку:

— Про те, про те, про вібродзвінок. Silent phone[40].

— Та мій усього крону коштував, і йе було в нього такої функції. Значить, він його із собою забрав, Ейстейне. А куди подівся синій БМВ?

— Який?

— Та він он там припаркувався, — зітхнув Харрі. — Гаразд, поїхали.

31

Maglite

— Виходить, якийсь бандит переслідує нас, тому що ти не можеш знайти вбивцю його родички? — Голос Ракелі неприємно деренчав у слухавці.

Харрі примружив очі. Халворсен вирушив до Елмера, і він залишився в кабінеті сам:

— Стисло кажучи, так. У мене з ним домовленість, і свої зобов’язання він виконав.

— І тому на нас відкрито полювання? І мені довелося зриватися з готелю з сином, якому за кілька днів належить дізнатися, дозволять йому залишитися з матір’ю чи ні? Тому, тому… — її високий плачливий голос зірвався. Харрі не перебивав її. — У чому причина, Харрі?

— Вона стара як світ. Кровна помста. Вендета.

— Але ми тут до чого?

— Я ж сказав, що ні до чого. Ви з Олегом не мета, а засіб. Ця людина вважає своїм обов’язком помститися вбивці.

— Обов’язком? — Від її викрику в Харрі ледве не луснули барабанні перетинки.

— Якщо ці люди вважають своїм обов’язком мститися,то це просто неандертальці якісь.

Він витримав паузу:

— Мене ця історія пригнічує, але зараз я нічого не можу вдіяти.

Вона не відповіла.

— Ракель?

-Що.

— Ви де?

— Позаяк ти говориш, що вони нас так легко обчислили, як же я можу сказати це по телефону?

— О’кей. Це місце надійне?

— Гадаю, так.

— Ну-ну.

У слухавці пролунав голос якогось росіянина й тут же зник, немов при настроюванні короткохвильового приймача на потрібну радіостанцію.

— Чому ти не можеш просто сказати, що ми в безпеці, Хар-рі? Скажи, що це вигадка, що вони блефують… — мовила вона благально, — ну хоч що-небудь.

Харрі зробив паузу, а потім поволі й чітко вимовив:

— Тому що тобі необхідно боятися, так, боятися, щоб робити вірні кроки.

— Які, наприклад?

Харрі важко зітхнув:

— Я все владнаю, Ракель, я все владнаю.

Харрі зателефонував Вігдіс Албу відразу, щойно Ракель поклала слухавку. Вона відповіла після першого ж дзвінка.

— Це Холе. Ви сидите біля телефону й чекаєте дзвінка, фру Албу?

— А ви як гадаєте? — запитала вона,«розтягуючи слова, і Харрі вирішив, що після того як він пішов, вона вихилила щонайменше кілька скляночок.

— Уявлення не маю. Але мені треба, щоб ви заявили про зникнення чоловіка.

— З якої статі? Я за ним не журюся, — вона сумно регот-нула.

— Гаразд, поясню: мені потрібен привід, аби оголосити його в розшук. Отже, вибирайте — або ви заявляєте про його зникнення, або я оголошую його в розшук. За звинуваченням у вбивстві.

Запанувала довга пауза.

— Я не зовсім розумію, інспекторе.

— А що тут розуміти, фру Албу? Значить, ви відмовляєтеся заявляти про зникнення чоловіка? Добре, так і запишемо.

— Почекайте! — крикнула вона. Харрі почув на іншому кінці дроту звук розбитої склянки. — Я не розумію, про що ви говорите. Адже Арне вже в розшуку.

— Так, я його розшукую. Але поки що офіційно про це не заявляв.

— Хіба? А як же троє детективів, що приїхали до мене після вашого відходу?

У Харрі мурашки пробігли по шкірі: