Йон Колфер – Артеміс Фаул. Зрада Опал (страница 36)

Зіто в захопленні сплеснув руками.

— Це найцікавіша частина. Як ви знаєте, дослі­дження ядра Землі — проект довгостроковий. У моїх планах було збирати залізо наступні десять років. Але зараз лазерне свердління показало наявність глибокого рудного тіла гематиту, залізної руди на нижньому шарі кори прямо тут, під Сицилією. І це рудне тіло неймовірно багате, може, на вісімдесят п’ять відсотків складається із заліза. Усе, що потріб­но,— кілька вибухів усередині цих покладів, і ми матимемо розтоплене залізо. Я вже отримав дозвіл на гірничі роботи від уряду.

Наступне питання репортер поставив сам.

— Тож, докторе Зіто, коли підриватимете?

Джованні Зіто витягнув із кишені халата дві тов­сті сигари.

— Підриватимемо сьогодні,— сказав він і передав одну сигару репортерові.— На десять років раніше. Це історичний момент.

Зіто відсунув завісу на вікнах кабінету, і глядачі побачили за вікном обгороджену територію. У цен­трі розчищеної від дерев ділянки з-під землі висту­пала металева частина широкої труби. Саме цієї миті звідти вибралася команда робітників. Вони квапли­во відійшли подалі. З труби вирвався вогник газопо­дібного охолоджувача. Чоловіки сіли в машину для гольфа і виїхали за межі ділянки. Сховалися в бетон­ному бункері на периметрі.

— До шару рудного тіла ми заклали кілька мегатон вибухівки,— пояснив Зіто.— Якби вона вибух­нула на поверхні, це викликало б землетрус на сім балів за шкалою Ріхтера.

Репортер нервово облизнувся.

— Справді?

Зіто розсміявся.

— Не хвилюйтеся. Заряд під контролем. Ми спря­мували його вниз. Залізо перетвориться на рідину і почне опускатися до ядра Землі, затягуючи за со­бою робота. Ми нічого не відчуємо.

— Униз? Ви переконані?

— Абсолютно,— відповів Зіто.— Тут ми в безпеці.

На стіні за італійським доктором три рази пис­кнув гучномовець.

— Докторе Зіто,— сказав хрипкий голос.— Усе готово. Усе готово.

Зіто взяв зі столу чорний пульт детонатора.

— Час настав,— замріяно сказав він і глянув про­сто в камеру.— Моя люба Беліндо, це все для тебе.

Зіто натиснув кнопку і став чекати. Усі присутні, з десяток науковців і техніків, схвильовано дивились на різні панелі й монітори.

— Вибух відбувся,— заявив голос.

За дев’ять миль під землею одночасно вибухнули сорок два заряди, розтопивши сто вісімнадцять міль­йонів тон заліза. Камінь перетворився на пару й аб­сорбувався металом. Із циліндричного отвору вирвав­ся стовп диму, але жодних вібрацій ніхто не відчув.

— Робот працює на сто відсотків,— сказав один із техніків.

Зіто з полегшенням зітхнув.

— Це нас більше за все хвилювало. Хоча робота і було створено саме для таких умов, подібного вибуху світ іще не знав.— Він повернувся до іншого вченого: — Просувається?

Чоловік трохи повагався і відповів:

— Так, докторе Зіто. Зареєстровані вертикальні рухи. П’ять метрів за секунду. Саме так, як ви і при­пускали.

Під корою Землі величезна кількість заліза і ка­міння почала опускатися до ядра. Маса скреготіла і перемішувалася, випускала пару й утворювала пу­зирі, розриваючи мантію під собою. Усередині роз­топленої маси робот завбільшки з грейпфрут продо­вжував передавати дані.

Лабораторію охопила ейфорія. Чоловіки і жінки обіймалися. Запалювалися сигари і хлопали корки шампанського. Хтось навіть заграв на скрипці.

— Ми просуваємося! — радісно вигукнув Зіто і запалив репортерові сигару.— Людина просуваєть­ся до центру Землі. Гей ви там, унизу, стережіться!

У краденому поліцейському транспортері Холлі зу­пинила зображення. На екрані застиг у тріумфі Зіто.

— Гей ви там, унизу, стережіться! — похмуро повторила вона.— Людина просувається до центру Землі.

Настрій у транспортері змінився з поганого на зо­всім поганий. Найпохмурішою була Холлі. Уся ель­фійська цивілізація знову опинилася під загрозою, і цього разу командира Рута, який би вирішив

проблему, поруч не було. І не тільки це. Оскільки ЛЕП заблокував зв’язок, попередити Фоулі про небезпеку вони теж не могли.

— Не сумніваюся, що він уже знає,— сказав Арте­міс.— Цей кентавр моніторить усі людські канали новин.

— Але він не знає, що Опал Кобой допомагає Зіто ельфійськими знаннями,— махнула Холлі у Джо­ванні на екрані.— Погляньте на його очі. Бідолаху стільки разів уже месмеризували, що в нього зіниці запалилися.

Артеміс почесав підборіддя.

— Наскільки я знаю Фоулі, він спостерігає за про­ектом від самого початку. Він, мабуть, уже має якийсь план.

— Певно, має. План, як протистояти ідеї боже­вільних людей через десять років, та і то, навряд чи вона буде втілена.

— Так,— погодився Артеміс.— На відміну від тієї науково-життєздатної схеми, яку втілюють прямо зараз і яка має всі шанси на успіх.

Холлі повернулася до кабіни пілота.

— Я маю повертатися до своїх, хоч мене і пі­дозрюють у вбивстві. На кону більше, ніж моє май­бутнє.

— Охолонь,— заперечив Мульч.— Я через тебе із в’язниці втік і не маю ніякого бажання туди повер­татися.

Артеміс став перед нею.

— Постривай, Холлі. Подумай про те, що станеть­ся, коли ти повернешся.

— Артеміс має рацію,— додав Батлер.— Ти маєш про це подумати. Якщо ЛЕП схожа на людську полі­цію, то втікачів там зустрічають не з розкритими обіймами. Може, з розчиненими дверима камер.

Холлі змусила себе зупинитися і подумати, але то їй далося нелегко. Кожна секунда була секундою, коли велетенський залізний слимак прогризався через мантію.

— Якщо я здамся, мене затримають. Як офіцера ЛЕП мене можна затримати на сімдесят дві години без пред’явлення звинувачення. За підозрою у вбив­стві мене можна затримати на тиждень. Навіть якщо хтось вірить, що я абсолютно невинна і за всім цим стоїть Опал Кобой, усе одно знадобиться принаймні вісім годин, щоб я повернулася до своїх обов’язків. Але, скоріше за все, мою заяву відхилять, оскільки закон не на боці звинуваченого. Особливо якщо вра­хувати, що підтвердити мою історію можете тільки ви троє. Без образ.

— Та ми і не образилися,— махнув рукою Мульч.

Холлі сіла, обхопила голову руками.

— Мені ніхто не повірить. Я не перестаю думати, що існує шлях назад, але ситуація все більше і більше виходить із-під контролю.

Артеміс поклав їй на плече руку.

— Тримайся, капітане. Як думаєте, що зробив би зараз командир?

Холлі тричі глибоко вдихнула і підскочила зі стільця, рішуче випрямившись.

— Навіть не намагайся мною маніпулювати, Ар­темісе Фаул. Я сама приймаю свої рішення. Джуліус сам би зайнявся Опал Кобой. Тож саме так ми і вді­ємо.

— Чудово! — сказав Артеміс.— У такому разі нам потрібна стратегія.

— Правильно. Я поведу транспортер. А ти збирай свій мозок докупи і виробляй план.

— Кожен займається своєю справою,— погодився хлопець.

Він сів на стілець, лагідно промасажував скроні кінчиками пальців і почав думати.

ГЛАВА 9: ТАТКОВА ДОНЕЧКА

Ферма «Земля» Зіто, провінція Мессини, Італія

ПЛАНИ Опал щодо зустрічі люд­ського й ельфійського світів були про­стими у виконанні, але геніальними в задумці. Вона просто трохи облегшила людям завдання, яке вони і так збиралися виконати. Майже кожна енергетична компанія у світі мала проект «Ядро Землі», але всі ті плани були лише гі­потетичними, враховуючи, скільки вибухівки по­грібно було для того, щоб прорватися крізь кору і скільки заліза потрібно для того, щоб робот прой­шов крізь мантію.

Опал вибрала Джованні Зіто зі списку ймовірних маріонеток через дві причини: Зіто мав чималий статок і землю прямо над величезним, багатим гема­титовим рудним тілом.

Джованні Зіто — сицилійський інженер і піонер у галузі альтернативних джерел живлення. Завзятий захисник навколишнього середовища, Зіто розробив кілька способів виробництва електрики без руйну­вання землі. Винахід, завдяки якому він і отримав свій статок,— сонячний вітряк Зіто, вітряк із соняч­ними батареями замість лопатей, що робило його набагато ефективнішим, ніж звичайні вітряки.

Шість тижнів тому Зіто повернувся з екологічно­го самміту в Женеві, де звернувся з нотою до мініс­терств Європейського Союзу. Коли він повернувся до своєї вілли, вікна якої виходили на Мессинську протоку, призахідні проміні сонця уже засвітили воду помаранчевим полум’ям. Зіто втомився. Гово­рити з політиками — справа складна. Навіть ті, хто щиро цікавився екологією, не могли і слова сказати через політиканів, що мали долю з великого бізнесу.

Зіто набрав у ванну води. Вода підігрівалася со­нячними батареями на даху. Власне, вілла забез­печувала себе електрикою сама. Сонячних батарей вистачило б, щоб підтримувати в будинку тепло і світло протягом шести місяців. І ніяких шкідливих вихлопів.