Йон Колфер – Артеміс Фаул. Зрада Опал (страница 2)

Тієї фатальної ночі Джербал Аргон почувався більш напруженим, ніж зазвичай. Його дружина по­дала на розлучення на підставі того, що він і шести зв’язних слів їй не сказав за останні два роки, Рада погрожувала відізвати державний грант, бо він за­робляв непогані гроші на нових пацієнтах, і стегно боліло так, що ніяка магія його не брала. Цілителі сказали, що все у нього в голові. Вони думають, що це смішно.

Аргон кульгав по східному крилу лікарні, переві­ряв плазмові монітори кожного пацієнта, що висіли біля дверей палат. Кривився щоразу, коли ліва нога торкалася підлоги.

Біля палати Опал було два піксі-прибиральники, Мервелл і Дискант Брілл. Витирали пил особливи­ми щіточками. Піксі — чудові робітники. Методич­ні, терплячі, рішучі. Якщо піксі отримав наказ щось зробити, можна бути впевненим, що він це зробить. Плюс вони були дуже милими, з такими дитячими обличчями і непропорційно великими головами. У більшості людей настрій поліпшувався, варто було лише поглянути на піксі. Така собі ходяча те­рапія.

— Доброго вечора, хлопці! — привітався Ар­гон.— Як там наша улюблена пацієнтка?

Мерв, старший із близнюків, поглянув на лікаря поверх щіточки.

— Жодних змін, жодних змін, Джеррі,— сказав він.— Якось здалося, що вона пальцем на нозі ворух­нула, але виявилося, то витівки освітлення.

Аргон розсміявся, але сміх був вимушений. Не подобалося йому, коли його називали Джеррі. Врешті-решт, це його клініка, він заслуговує на по­вагу. Але хороший прибиральник — це як золотий пил, а брати Брілл підтримували лікарню в бездоган­ному стані уже майже два роки. Брілли і самі були винятковими. Близнюки серед ельфів траплялися дуже рідко. Мервелл і Дискант були єдиною такою парою в Небесному місті. їх показували у кількох телевізійних програмах, у тому числі ток-шоу з най­вищим рейтингом.

Чергував сьогодні капрал ЛЕП Граб Кельп. Коли Аргон дійшов до кімнати Опал, капрал дивився фільм через відеоокуляри. Аргон не звинувачував його. Охороняти Опал Кобой так само цікаво, як ди­витися, як ростуть нігті на пальцях.

— Гарний фільм? — увічливо поцікавився лікар.

Граб підняв окуляри.

— Непоганий. Людський вестерн. Багато стріля­нини і шпигунів.

— Може, мені дасте, коли подивитесь?

— Жодних проблем, докторе. Але обережно. Людські диски дуже дорогі. Я вам його загорну в ган­чірочку.

Аргон кивнув. Він пригадав Граба Кельпа. Це той офіцер, який так піклується про своє добро. Він уже дві скарги написав до ради директорів клініки щодо клепки в підлозі, яка пошкрябала йому черевики.

Аргон подивився на монітор Кобой. Дані на плаз­мовому екрані постійно оновлювалися завдяки сен­сорам, що були приєднані до її скронь. Жодних змін, як він і очікував. Життєво важливі функції протіка­ють нормально, активність мозку мінімальна. Трохи раніше їй щось снилося, але зараз мозок заспокоївся. І нарешті, немов йому край необхідне було те свід­чення, підшкірний імплант підтвердив, що перед ним була саме Опал Кобой. Як правило, такі чіпи вживляли в голову, але черепи у піксі занадто крихкі для таких операцій.

Джербал набрав персональний код на кодовому замку на дверях. Панель відсунулася, і за нею відкри­лася простора кімната. На підлозі лагідно мерехтіли вогники. Стіни зроблені з м’якого пластику. З коло­нок лунають звуки природи. Саме зараз по камінцях дзюрчить струмочок.

Посередині кімнати на спеціальному пристрої ви­сіла Опал Кобой. До ремінців кріпилися гелеві по­душечки, до того вони автоматично підстроювалися до всіх рухів пацієнта. Якби Опал отямилася, підвіс­на система перетворилася б на сітку і не дозволила б їй отримати пошкодження.

Аргон перевірив датчики, переконався, що вони добре тримаються на лобі Кобой. Підняв одне пові­ко, посвітив на зіницю маленьким ліхтариком. Та трохи звузилася, але очі Опал не відвернула.

— Ну, розкажеш мені щось сьогодні, Опал? — тихо запитав лікар.— Вступну главу моєї книги?

Аргонові подобалося говорити з Кобой, на випа­док, якщо вона чує. Коли вона отямиться, міркував він, зв’язок між ними буде вже налагоджено.

— Нічого? Ані дрібнички?

Опал не відреагувала. Як і завжди протягом року.

— Ну і добре,— сказав Аргон, витяг з кишені останню ватну паличку і взяв мазок із її рота.— Може, завтра, га?

Провів паличкою по спеціальній поверхні на сво­єму планшеті. Через секунду на крихітному екрані висвітилося ім’я Опал.

— ДНК ніколи не бреше,— пробурмотів Аргон і кинув паличку до корзини зі сміттям.

Джербал Аргон востаннє поглянув на пацієнтку і повернувся до дверей.

— Спи, Опал,— сказав він майже лагідно.

Він знову заспокоївся, навіть забув про біль у стег­ні. Кобой була дуже далеко, там де і завжди. Скоро вона не отямиться. Фонд Кобой у безпеці.

Дивно, як іноді можуть помилятися гноми.

Опал Кобой була не в комі, але вона не була і при­томною. Вона була десь посередині, плавала в теку­чому світі медитації, де всі спогади схожі на кольо­рові бульбашки світла, що повільно спливають у свідомості.

З підліткового віку Опал навчалася у Голи Швіма, гуру очищувальної коми. Теорія Швіма полягає в тому, що існують більш глибокі рівні сну, ніж ті, які доводиться переживати більшості ельфів. Стану очищувальної коми можна досягнути лише після кількох десятиріч навчання і практики. Опал дося­гла своєї першої очищувальної коми, коли їй було чотирнадцять.

Переваги очищувальної коми в тому, що ельф не лише прокидається наче після відпочинку, увесь цей час він думає або — як у цьому випадку — складає плани. Кома Опал була такою повною, що її розум майже відділився від тіла. Вона змогла надурити дат­чики і не відчувала ніякого сорому від того, що її го­дували через трубки і міняли пелюшки. Рекорд сві­домо викликаної коми — сорок сім днів. Опал уже провела в такому стані одинадцять місяців і не мала наміру продовжувати далі.

Коли Опал Кобой об’єднала зусилля з Брайаром Каджоном і його гоблінами, вона розуміла, що має бути якийсь запасний план. їхній задум обіграти ЛЕП був геніальним, але завжди існувала можли­вість, що щось піде не так. І коли це станеться, Опал аж ніяк не хотілося провести решту життя у в’язни­ці. Єдиний шанс утекти — якщо всі вважатимуть її непритомною. Отже, Опал зайнялася приготуван­нями.

Спочатку вона заснувала особливий фонд у кліні­ці Аргона. Так вона буде впевнена, що потрапить у потрібне місце, якщо впаде в очищувальну кому. Наступний крок — упровадити в клініку двох найвідданіших робітників, щоб допомогли втекти. Тоді вона почала викачувати золото зі свого бізнесу. Ви­гнанцем без копійки в кишені Опал бути аж ніяк не хотілося.

Останнім кроком було пожертвувати своїм ДНК і дати зелене світло створенню клона, що зайняв би її місце в палаті. Клонування було абсолютно протизаконним, ельфійський закон заборонив його іще п’ятсот років тому після перших експериментів в Атлантиді. Вони були дуже сумнівними з наукової точки зору. Лікарі так ніколи і не змогли створити точний клон ельфа. Клони мали гарний вигляд, але були лише оболонками, і їхнього мозку вистачало лише на те, аби підтримувати основні функції тіла. Їм бракувало іскри справжнього життя. Клон, який повністю виріс, нагадував лише оригінал людини в комі. Ідеально.

Опал збудувала лабораторію-теплицю, подалі від «Лабораторій Кобой», і виділила достатньо грошей, аби проект протримався два роки,— саме стільки, щоб виростити її дорослий клон. Тоді, коли вона за­хоче втекти з клініки Аргона, замість неї лишиться її ідеальна копія. ЛЕП ніколи не дізнається, що вона зникла.

Як показав час, вона мала рацію щодо плану. Бра­йар виявився зрадливим, а маленька групка ельфів і людей зробила так, щоб його зрада привела до її па­діння. Тепер у Опал з’явилася ціль, що підживлюва­ла її силу волі: вона перебуватиме в комі стільки, скільки потрібно, бо дуже хоче поквитатися. Фоулі, Рут, Холлі Шорт і людина, Артеміс Фаул. Ось хто відповідає за її поразку. Скоро вона звільниться з клініки, а тоді відвідає всіх, хто став причиною її відчаю, і влаштує їм власну маленьку трагедію. Коли ворогів буде знищено, вона зможе перейти до другої частини плану: познайомить Людей Бруду з ельфами гак, щоб цього не можна було виправити стиранням пам’яті. Таємне життя ельфів майже скінчилося.

Мозок Опал Кобой утворив кілька щасливих ендорфінів. Думка про помсту завжди викликала у неї теплі почуття.

Брати Брілл дивилися, як доктор Аргон кульгає коридором.

— Недоумок,— пробурмотів Мерв, збираючи пил у кутку за допомогою телескопічної вакуумної трубки.

— Так і є,— погодився Скант.— Старий Джеррі не зміг би проаналізувати і миску мишачого рагу. Не дивно, що його дружина кидає. Якби він був справ­жнім психіатром, він би передбачив, що таке може статися.

Мерв склав вакуумну трубку.

— Котра година?

Скант звірився з місяцеметром.

— Десять на дев’яту.

— Добре. Як капрал Кельп?

— Досі дивиться фільм. Не хлопець, а чудо. Ма­ємо зробити все сьогодні. ЛЕП можуть надіслати ко­гось розумнішого на наступну зміну. А якщо чекати­мемо довше, клон підросте ще на два сантиметри.

— Твоя правда. Перевір камери.

Скант підняв кришку візка прибиральників, та відкинулася прямо з держаками швабр і мітел, ганчірками і пляшками із різними засобами. Під тацею з вакуумними насадками відкрився кольоровий мо­нітор, поділений на кілька секцій.