Йон Колфер – Артеміс Фаул. Зрада Опал (страница 10)

Фоулі упав в офісне крісло спеціальної конструк­ції.

— Неймовірно. Чи можуть гобліни таке зробити?

— Жартуєш? — сказав Рут.— Вправна гоблінська швачка може зняти шкуру без жодної дірочки. Вони ж зі старої шкури собі одяг і роблять, якщо вза­галі одягаються.

— Знаю. Мені цікаво, чи гобліни можуть до тако­го додуматися самотужки? Навряд чи. Потрібно спіймати Скалена і дізнатися, хто за цим стоїть.

Фоулі набрав номер палати Кобой у клініці Ар­гона.

— Просто перевірю, чи досі Опал Кобой там. Такі штучки цілком у її стилі.— Через хвилину він повернувся

до Рута.— Нічого. Досі в країні снів. Не знаю, добре це чи погано. Не хотілося б, аби вона знову опинилася на волі, але тоді ми хоча б знали, з ким маємо справу.

У Холлі майнула думка, від якої аж кров відлила від обличчя.

— Ви ж не думаєте, що то він? Артеміс Фаул?

— Звісно, ні,— сказав Фоулі.— Це аж ніяк не Хло­пець Бруду. Неможливо.

Рут був не таким переконаним.

— Я б на твоєму місці словами не розкидався. Холлі, щойно ми спіймаємо Скалена, я хочу, аби за­просила документи з нагляду і кілька днів покопирсалася в них. Побачимо, чи не задумав чого той Хло­пець Бруду. Про всяк випадок.

— Так, сер.

— Тепер ти, Фоулі. Даю згоду на зміни в режимі нагляду. На твій розсуд. Хочу чути кожен дзвінок, який робить Артеміс, і бачити кожен лист, якого він відправляє.

— Але, Джуліусе! Йому ж пам’ять стирали під моїм наглядом! Усе чисто. Я вишкріб йому спогади про ельфів, навіть гоблін так равлика із панцира не висмокче. Якби ми постукали в Артемісові двері та станцювали на порозі канкан, він би нас і не впізнав. Щоб ініціювати процес відновлення спогадів, потрі­бен особливий спусковий механізм.

Рутові не сподобалося, що з ним сперечаються.

— По-перше, не називай мене Джуліусом. По- друге, роби, що я тобі сказав, коню, або я уріжу тобі бюджет. А по-третє, що таке канкан?

Фоулі закотив очі.

— Забудьте. Зміни в режимі нагляду я організую.

— Розумне рішення,— похвалив Рут і витяг з ки­шені вібруючий телефон. Кілька секунд послухав, схвально буркнув.— А зараз забудьте Фаула,— ска­зав він, ховаючи телефон.— Трабл знайшов генерала Скалена. Він в Е37. Холлі, ти зі мною. Фоулі, ти ле­тиш за нами в технічному транспортері. Генералові явно захочеться поговорити.

Небесне місто прокидалося для ранкових справ. Хоча називати їх ранковими було б помилкою, адже під землею було лише штучне освітлення. За люд­ськими стандартами Небесне місто було чимось на кшталт великого села, і мешканців у ньому було мен­ше за десять тисяч. Але в ельфійських масштабах це був найбільший мегаполіс від часів Антарктиди, значна частина якої була похована під триповерхо­вим доком для транспортерів Атлантиди нової.

ЛЕПівський крейсер командира Рута прорвався через загачені в годину пік вулиці. Його магнітне поле автоматично відсувало інші транспортні засоби на сусідні смуги. Рут і Холлі сиділи на задньому си­дінні. З кожною хвилиною ситуація ставала дедалі дивнішою. Спочатку зникає Скален, а тепер локатор показує, що він хоче поговорити з командиром Рутом.

— Що ти про це думаєш? — нарешті запитав Рут.

Ось чому він був таким гарним командиром — він поважав думку своїх офіцерів.

— Не знаю. Це може бути пастка. Що б там не трапилося, але йти туди самому вам не можна.

Рут кивнув.

— Знаю. Навіть я не такий упертий. До того ж Трабл може і владнати ситуацію, доки ми туди діста­немося. Йому не дуже подобається чекати наказів. Він мені когось нагадує, еге ж, Холлі?

Холлі криво всміхнулася, немов од болю скриви­лася. Не раз їй дорікали, що вона не звертає уваги на накази і не чекає на підмогу.

Рут підняв звукоізоляцію між ними і водієм.

— Потрібно поговорити, Холлі. Про чин майора.

Холлі глянула в очі начальника. Вони сповнилися сумом.

— Підвищення я не отримала,— видихнула вона, несила приховати полегшення.

— Ні. Ні, ти його отримала. Отримаєш. Офіційне оголошення зроблять завтра. Перша жінка-майор в історії Рекону. Неабияке досягнення.

— Але, командире! Я не вважаю...

Рут підняв палець, наказуючи замовкнути.

— Хочу щось тобі розказати, Холлі. Про свою кар’єру. Власне, це метафора про твою кар’єру, тож слухай уважно і спробуй зрозуміти. Багато років тому, коли ти ще носила комбінезончика із клапаном на дупці, я був молодим і гарячим новобранцем у Реконі. Мені подобався запах свіжого повітря. Кожна мить, яку я проводив на місячному світлі, була незабутньою.

Холлі навіть не довелося докладати зусиль, щоб уявити себе на місці командира. Саме так вона сама почувалася, коли мандрувала на поверхню.

— Тож я намагався виконувати свою роботу яко­мога краще, і як виявилося, трохи перестарався. Од­ного дня мене підвищили.

Час від часу Рут клацав очищувальною кулькою біля кінчика сигари, тож запаху в машині не було. Винятковий жест.

— Майор Джуліус Рут. Це останнє, чого мені тоді хотілося, тож я покрокував до кабінету командира і так йому і заявив. Я польовий офіцер, сказав я. Не хочу сидіти за столом і заповнювати електронні звіти. Можеш мені не вірити, але я мало не героєм почувався, так розпалився.

Холлі спробувала набрати здивованого вигляду, але вийшло не дуже добре. Командир мало не весь час розпалювався, навіть щоки червоніли, тому його і називали позаочі Буряком.

— Але мій командир сказав таке, що змінило моє рішення. Хочеш знати, що саме?

І Рут продовжив розказувати, навіть не дочекав­шись відповіді.

— Мій командир сказав: «Джуліусе, це підвищен­ня не для тебе, воно для Народу».— І Рут звів одну брову.— Розумієш, до чого я веду, га?

Холлі знала, що він хотів сказати. Саме це було слабким місцем у її аргументах.

Рут поклав їй на плече руку.

— Народу потрібні гарні офіцери, Холлі. Потріб­ні такі ельфи, як ти, щоб захищати їх від Людей Бру­ду. Чи хотів би я літати під зорями, щоб вітер дзве­нів у вухах? Так. Та чи було б від мене стільки ж користі? Ні.

Рут замовк, утягнув сигарний дим. Блиснула очи­щувальна кулька.

— Ти чудовий офіцер Рекону, Холлі. Одна з най­кращих. Трохи імпульсивна, не дуже поважаєш на­чальство, але маєш добру інтуїцію. Я б навіть і не думав відзивати тебе від активних дій, коли б не був переконаний, що під землею ти б краще попрацюва­ла на ЛЕП. Зрозуміла?

— Так, командире,— похмуро відповіла Холлі.

Він має рацію, навіть якщо егоїстична частина її душі і не готова цього визнати. Принаймні, вона буде контролювати спостереження за Фаулом, доки нова посада не прив’яже її до підземного світу.

— Посада майора має свої переваги,— сказав Рут.— Іноді, просто заради того, щоб відволіктися від нудьги, можна придумати собі якесь завдання Так щоб вибратися на поверхню. У Гаваї, наприклад Чи там у Нову Зеландію. Поглянь на Трабла Кельпа. Це вже нове покоління майорів, більш практичне. Мабуть, саме такі ЛЕП і потрібні.

Холлі розуміла, що командир намагається пом’якшити удар. Щойно вона отримає майорські жолуді на лацкан, на поверхні з’являтиметься набагато рід­ше. І то коли пощастить.

— Я ризикую своєю головою, Холлі, рекоменду­ючи тебе на майора. Твоя кар’єра була повна усіля­ких подій, м’яко кажучи. Якщо ти хочеш відмови­тися від підвищення, кажи зараз, і я відкличу твою кандидатуру.

«Останній шанс,— подумала Холлі.— Зараз або ніколи».

— Ні,— сказала вона.— Я не відмовлюся. Як мож­на? Хто знає, коли з’явиться новий Артеміс Фаул?

Холлі чула свій голос немов здалеку, наче говорив хтось інший. Так і чула дзвони довічної нудьги у ву­хах. Офісна робота. Вона отримала офісну роботу.

Рут поплескав її по плечу, і велетенська рука мало повітря із легень не вибила.

— Знаю,— зітхнула Холлі, і в голосі не було ані нотки полегшення.

Поліцейський крейсер зупинився біля Е37. Рут відчинив двері автомобіля і звісив ноги, щоб вийти, але зупинився.

— Якщо це має хоч якесь значення,— він сказав тихо, майже ніяково,— я тобою пишаюся, Холлі.

І пішов. Ступив на вулицю до юрби офіцерів ЛЕП, що наставили свою зброю на шахту підйомника.

«Це має значення,— подумала Холлі, спостеріга­ючи, як Рут одразу взяв ситуацію під свій конт­роль.— Велике значення».

Підйомники були природними отворами, крізь які магма піднімалася від ядра землі на її поверхню. Більшість із них вели на дно океанів, підігріваючи теплі течії і підживлюючи глибинне життя, але були й такі, що виводили гази на поверхню сухої місце­вості крізь щілини і розколини. ЛЕП користувалася силою магми, щоб піднімати своїх офіцерів на по­верхню в титанових яйцеподібних транспортерах. Можна було і сплячою шахтою скористатися, щоб піднятися неквапливо. Е37 виходила на поверхню в центрі Парижа і до недавнього часу її використо­вували лише гобліни для своїх контрабандних опе­рацій. Термінал багато років був закритий для публі­ки, його навіть ремонтувати не думали. Саме зараз єдиними відвідувачами Е37 були члени знімальної групи, які робили фільм про повстання Б’ва Келл. Роль Холлі грала трикратна володарка премії АМП Скайлар Піт, а Артеміса Фаула створили з допомо­гою комп’ютера.

Коли приїхали Холлі з Рутом, майор Трабл Кельп уже розташував навколо входу до терміналу три гру­пи захвату ЛЕП.