Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 29)

— Логіка. Лише логіка.

— Усе це добре, — втрутився командир. — Але то лише припущення. Маємо оцінити ситуацію. Що ми маємо і що знаємо напевне?

Батлер кивнув. Командир немов прочитав його думки. Солдат.

Рут сам відповів на свої запитання.

— У нас лишився наш транспортер, якщо припус­тити, що на ньому немає жучків. Там у шухлядах повно провізії. Переважно атлантичні харчі, тож шикайте до риби і кальмарів.

— А що ми знаємо?

Настала черга Артеміса.

— Ми знаємо, що у гоблінів є інформатор у ЛЕП. Іще нам відомо, що коли вже вони спробували позбу­тися керівника ЛЕП, командира Рута, то обов’язково повернуться, щоб знайти тіло. І успіху вони доб’ють­ся, якщо проведуть обидві операції водночас.

Холлі прикусила губу.

— Отже, значить...

— Значить, під землею відбувається щось на кшталт революції.

— Б’ва Келл проти ЛЕП? — хмикнула Холлі. — Теж мені проблема.

— Узагалі-то шансів у них небагато, — погодився Артеміс. — Але якщо вашу зброю виведено з ладу...

— Тож перевага на їхньому боці, — закінчив Рут. — Теоретично.

Артеміс підсунувся ближче до теплого куба.

— Найгірший сценарій: Небесне місто захоплю­ють Б’ва Келл, члени Ради мертві або ув’язнені. Якщо чесно, перспектива дуже погана.

Ніхто з ельфів не відповів. Погана — це іще делі­катно сказано. Катастрофа — от точний термін.

Навіть Артеміс занепав духом. Так батька вони не врятують.

— Пропоную трохи тут перепочити, взяти прові­зію та вирушати до Мурманська, щойно небо затягне хмарами. Батлер обшукає квартиру того Вассікіна.

Може, нам пощастить і ми знайдемо там батька. Ро­зумію, що без зброї буде дуже важко, але на нашому боці той факт, що на нас не чекають.

Кілька хвилин вони помовчали. Тиша була напру­женою. Усі знали, що треба сказати, але ніхто того казати не хотів.

— Артемісе, — нарешті заговорив Батлер і поклав руку на плече хлопця. — Ми не можемо виступити проти мафії. У нас немає зброї, нашим колегам по­трібно повернутися під землю, тож магії в нас також немає. Якщо ми зараз туди підемо, не повернемося. Жоден із нас.

Артеміс дивився в середину теплого куба.

— Але ж батько так близько, Батлере. Я не можу зараз відступитися.

Попри своє бажання Холлі була зворушена рішучіс­тю хлопця. Він хотів продовжувати, що б там не стало­ся. Вона була переконана, що зараз Артеміс навіть не намагався ніким маніпулювати. Перед ними сидів хлопчик, який дуже сумував за своїм батьком. Може, в неї упав рівень захисту, але вона його пожаліла.

— Ми не відступаємося, Артемісе, — тихо сказала вона. — Ми міняємо тактику. Це велика різниця. Ми повернемося. Пам’ятай, що найтемніший час саме перед світанком.

Артеміс підвів на неї очі.

— Який іще світанок? Ми ж в Арктиці, ти не за­була?

Командний пункт

Фоулі розлютився на самого себе. Стільки зусиль, щоб зашифрувати дані в системі, а Опал так просто взяла і привласнила собі всю мережу. Більш того, ЛЕП заплатили їй за роботу.

Кентавру довелося зізнатися собі, що він навіть захоплюється такою зухвалістю. Геніально простий план. Виграти контракт на оновлення, запропону­вавши найнижчу вартість. Зробити так, щоб ЛЕП дали тобі доступ до всіх чипів, а потім нашпигувати локальну мережу жучками. Вона навіть виставила ЛЕП рахунок за шпигунське обладнання.

Фоулі навмання натиснув кілька кнопок. Жодної реакції. Та він і не очікував. Кентавр не сумнівався, що Опал установила жучки всюди до останньої фіброволокнини. Може, саме зараз вона за ним спостерігає. Він навіть побачив її. Скрутилася собі у фірмовому кріслі «Кобой» і регоче в плазмовий монітор. Найсер­йозніший суперник злорадіє через його падіння.

Фоулі аж застогнав. Вона заскочила його знена­цька, але таке більш не трапиться. Він не зламається їй на втіху... А може, і зламається.

Кентавр обхопив обличчя долонями — сам роз­пач — і театрально схлипнув. Глянув крізь пальці... Якщо тут була камера спостереження, де вона хова­лася? Там, де не знайде прибиральник. Фоулі поди­вився на робота-прибиральника — плутанина чипів і проводів, що тягнулися до самої стелі. Єдине місце, куди не може заглянути прибиральник, — у середину самому собі...

Тепер він знав, звідки за ним спостерігає Опал. Якщо камера ховається в середині прибиральника, то невелика мертва зона у неї безпосередньо під тита­новим корпусом. Щоправда, тоді піксі все одно може бачити найважливіше. Так чи так він не має доступу до комп’ютера і зачинений у командному пункті.

Кентавр озирнувся навколо. Що вони встановили уже після модернізації, проведеної Кобой? Має ж бути якесь надійне обладнання...

Та нічого такого не було. Лише сміття. Котушка волоконно-оптичного кабелю. Кілька провідників, інструменти. Нічого потрібного. Раптом щось блис­нуло під столом. Зелений вогник.

У Фоулі закалатало серце. Він одразу зрозумів, що то таке. Ноутбук Артеміса Фаула. З модемом та елек­тронною поштою. Кентавр ледве заспокоївся. По­ставити туди жучка Опал Кобой не могла. Девайс з’явився тут лише кілька годин тому. Фоулі не встиг навіть устромити туди свого носа.

Кентавр у відчаї ударив кулаком по ящику з ін­струментами, той перекинувся, і його вміст розко­тився по плазмовій плитці. Але розпач не завадив йому впіймати кабель і ножиці. Наступний крок — удати, що в нього подалися нерви, впасти на контрольну панель і розридатися. Звісно, впав він саме над тим місцем, де Холлі лишила ноутбук. Лег­ким рухом копита Фоулі відправив комп’ютера під прибиральника, туди, де має бути мертва зона. Потім кентавр кинувся на підлогу і забив ногами в істериці. Камера не покаже Опал нічого, окрім його ніг.

Досі все було гаразд. Фоулі відкрив кришку ноут­бука, швиденько вимкнув колонки. Людям так подо­бається, щоб комп’ютери пікали в дуже неслушні моменти. Пальці пробігли по клавіатурі, і за мить він уже увійшов в електронну пошту.

От тепер виникла проблемка. Безпровідний Ін­тернет — це одне, а от Інтернет із центру Землі — це зовсім інше. Поклавши голову на лікоть, Фоулі вста­вив кінчик волоконно-оптичного кабелю в порт лінії зв’язку. Тепер він міг приймати сигнал амери­канських супутників. Отже, антена є. Лишається сподіватися, що Хлопчик Бруду зараз на зв’язку.

Лабораторії «Кобой»

Опал Кобой ніколи так не розважалася. Цілий під­земний світ перетворився на її іграшку. Вона витяг­лася на своєму кріслі, як задоволена кішка, і на­солоджувалася хаосом на моніторах. У ЛЕП не лишилося жодного шансу. Через короткий час Б’ва Келл потраплять до Поліцейської Плази. Місто буде їхнім. Тоді настане черга Атлантики. А за нею — і світу людей.

Опал переводила погляд з екрана на екран, намага­ючись запам’ятати кожну дрібничку. В місті з кожно­го темного закутка повилазили гобліни, озброєні та жадаючі крові. Під пострілами «Софтноузів» від істо­ричних пам’яток відлітали уламки. Звичайні ельфи забарикадувалися у своїх будинках і молилися, щоб до них не завітала якась банда мародерів. Крамниці грабували і підпалювали. Вона сподівалася, що все не підпалять. Не хотілося їй бути королевою війни.

На головному моніторі з’явилося зображення. Її викликав Каджон по захищеній лінії. Він мав цілком задоволений вигляд. Холодне щастя помсти.

— Брайар, — вигукнула Опал. — Це просто чудо­во. От якби ти був тут, щоб подивитись!

— Скоро буду. Мушу лишатися зі своїм військом. Оскільки саме я викрив зраду Фоулі, Рада призначи­ла мене командиром. Як там наш полонений?

Опал подивилася на екран із Фоулі.

— Він мене, якщо чесно, розчарував. Я чекала на якісь дії. Спроба втекти як мінімум. Але він тільки й робить, що плаче і кидається на підлогу.

Посмішка у Каджона стала іще ширшою.

— Сподіваюся, він скоїть самогубство. Навіть пере­конаний у цьому. — І новий командир знову став сер­йозним: — Що з ЛЕП? Чи є несподівані прояснення?

— Ні. Саме так, як ти і казав. Вони заховалися в Поліцейській Плазі, як черепаха в панцирі. Відріза­ти локальну мережу комунікації?

Каджон похитав головою.

— Ні. Вони звітуватимуть про свої дії по так зва­ному захищеному каналу. Тримай його відкритим. Про всяк випадок.

Опал Кобой нахилилася ближче до екрана.

— Розкажи мені, Брайаре. Розкажи мені про май­бутнє.

На мить обличчя Каджона стало роздратованим. Але сьогодні він був у доброму гуморі, і ніщо не мог­ло його зіпсувати.

— Раді повідомили, що Фоулі керував саботажем із командного пункту. Але ти дивом перехитрила кентаврову програму і повернула контроль над ДНК-гарматами в Поліцейській Плазі ЛЕП. Цих дурних гоблінів приструнять. Я стану героєм опо­ру, а ти — моєю принцесою. Лабораторії «Кобой» отримають усі воєнні контракти на наступні п’ять років.

У Опал перехопило подих.

— А далі?

— Далі ми разом звільнимо землю від тих огид­них Людей Бруду. Таке, моя дорогенька, майбутнє.

Арктичний термінал

У Артеміса задзвонив телефон. Такого він навіть не очікував. Хлопець зняв зубами рукавицю, дістав телефона.

— Повідомлення, — сказав він і поліз у меню. — Цього номера немає ні в кого, окрім Батлера.

— У когось таки є. — Холлі схрестила руки на гру­дях.