Йон Колфер – Артеміс Фаул. Парадокс часу (страница 6)

— Вони плавають, вони летять, вони ховають­ся, — сказав Фоулі, переляканий своїм власним до­сягненням. — Бог благословляє їхні крихітні серця.

Мікроби залишали палаючий помаранчевий слід, показуючи Холлі, куди плисти. Вона пірнула під го­стрий виступ, аби відшукати мікроби, що вже очищують поверхню навколо датчика.

— Зараз наближайся. Він під рукою. Скажи мені, що вони не приносять користі оперативникам.

Вони були дуже корисні, враховуючи, що капітан мала запас повітря тільки на десять хвилин.

— Шолом із зябрами був би корисніший, особли­во коли ти дізналася, що датчик був під водою.

— Але повітря тобі вистачить, — підтримував Фо­улі. — Тим більше що мікроби очищують ділянку на­вколо.

Мікроби об’їдали скелю і мох, що вкривав датчик, поки він не засяяв, як того дня, коли зійшов з конве­йєра. Щойно їхня місія була закінчена, мікроби за­мерехтіли і загинули, розпадаючись у воді з ніжним шипінням. Холлі увімкнула прожектор на шоломі, фокусуючи обидва промені на датчику. Своїм розмі­ром і формою він нагадував банан і був покритий електролітним гелем.

— Вода досить чиста завдяки Шеллі. Я отримую пристойну картинку. Холлі зменшила плавучість свого костюма на декілька ділень, щоб можна було вільно зависнути у воді.

— Добре, що ти бачиш?

— Те ж саме, що і ти, — відповів кентавр. — Дат­чик із червоним світлом, що спалахнуло. Мені треба зняти декілька свідчень, якщо ти здогадаєшся до­торкнутися до екрана.

Холлі поклала свою руку на гель так, щоб різно-спрямований датчик на її рукавичці міг синхронізу­ватися з давнім інструментом.

— Дев’ять із половиною хвилин, Фоулі, не забувай.

— Будь ласка, — захихикав кентавр. — Я можу на­лаштувати флотилію супутників за цей час.

«Може, й справді», — подумала капітан. Через свій шолом вона могла спостерігати за перевіркою систем на датчику.

— Гм, — зітхнув Фоулі через тридцять секунд.

— Гм? — повторила Холлі нервово. — Не кажи «гм», Фоулі. Я не в ладах з наукою, але не говорю «гм».

— Здається, із цим датчиком усе гаразд. Він пре­красно працює. Що означає...

— ...Те, що інші три датчики працюють зі збо­ями, — закінчила Холлі. — Так, ваша геніальносте?

— Не я проектував ці датчики, — сказав Фоулі об­ражено. — Це — старий винахід Кобой.

Холлі затремтіла, її тіло скаламутило воду навкру­ги. Її старий ворог Опал Кобой була одним із провід­них винахідників Народу, поки не вирішила, що вва­жає за краще стати злочинницею, щоб назвати себе королевою світу. Тепер вона перебувала у спеціаль­но побудованому кубі, установленому у в’язниці Ат­лантиди, і проводила час, поштою розсилаючи полі­тикам прохання і передчасні вдячності.

— Вибач, що сумнівалася відносно твого чудово­го інтелекту. Гадаю, я маю перевірити інші датчики. На суші, сподіваюся.

— Гм, — сказав Фоулі знову, — Будь ласка, припи­ни. Може, доки я тут, мені перевірити інші датчики?

На мить настала тиша, поки Фоулі читав декілька нових файлів, а потім він заговорив короткими фра­зами, у міру того, як вивчав інформацію. — Інші дат­чики. Це неважливо. Зараз. Те, що ми дійсно повин­ні знати, — це те, чому у Шеллі з’явилася «червона риска» на цьому датчику. Почекай, я зараз подивлю­ся. Якби ми раніше мали ці дані...

Холлі нічого не залишалося, окрім як підтримува­ти контакт із датчиком. Її ноги злегка погойдували­ся, а вона дивилася на екран, як знижується рівень запасів повітря.

— Добре, — сказав, нарешті, Фоулі. — Є дві причи­ни «червоної риски». По-перше — у Шеллі з’явилася кракен-дитина, але це неможливо, тому що він — безплідна чоловіча особина.

— А по-друге? — запитала Холлі, упевнена, що їй не сподобається друга причина.

— По-друге, скоро станеться викид метану.

Капітан Холлі полегшено звела очі.

— Викид метану. Це звучить не дуже страшно.

— Узагалі-то, це трохи страшніше, ніж звучить.

— Що ти маєш на увазі під словом «трохи»? Я би хотіла знати другу причину.

— Чом би тобі замість того, щоб слухати мої по­яснення, не відлетіти звідти з такою швидкістю, на яку ти тільки здатна?

Холлі не треба було повторювати двічі. Якщо Фо­улі радив оперативникові забиратися до того, як він прочитає одну зі своїх улюблених лекцій, ситуація дуже серйозна. Вона широко розвела руки, і цю дію повторили крила на її спині.

— Увімкніться, — сказала вона, вказуючи обома руками на поверхню. Двигуни запрацювали, вири­ваючи її з-під поверхні вод Балтики і залишаючи за собою киплячу воду. Нарешті вона з’явилася в по­вітрі. Її костюм одразу висох, оскільки був зшитий із водовідштовхувального матеріалу для запобіган­ня короткого замикання. Останні краплі води поніс із собою вітер, що з’явився із-за опору повітря її стрімкому зльоту. За декілька секунд вона підняла­ся на сто метрів, стурбована голосом Фоулі, що ква­пив її.

— Кракен скидав свою оболонку одного разу, і ми записали, як Шеллі зробив це три тисячі років тому. Так ми дізналися, що цей острів живий.

— Але чому зараз?

— Гадаю, Шеллі прожив достатньо довго, щоб знову зробити це.

— 1 чому ми спостерігаємо за ним?

— Ми ведемо спостереження, тому що кракен скидає свою броню за допомогою дуже сильного ви­буху. Нова броня вже наросла, і Шеллі необхідно по­збавитися старої. Для цього він підпалює шар осе­редків метану і зриває оболонку.

Холлі хотіла переконатися, що вона правильно все зрозуміла.

— Отже, ти говориш, що Шеллі освітлює своє пукання?

— Ні, Шеллі збирається освітлювати саме це пукання. Він зберігає достатньо метану, щоб освітлю­вати всю гавань упродовж року. Подібного пукання не було з останніх зборів усього племені гномів.

Змодельований на комп’ютері вибух з’явився на екрані її шолома. Більшості представникам Народу зображення здалося не більше плями, але офіцери ЛЕПрекону були вимушені розвивати бічний зір, щоб прочитати необхідні дані з екранів і водночас бачити, куди вони йдуть у цей час.

Завдяки змодельованому вибуху Холлі зрозуміла, яким великим буде радіус ураження. Вона труснула головою і обернулася обличчям до кракена.

— Чи можемо ми щось зробити?

— Окрім декількох знімків — нічого. Надто піз­но. Залишилося лише декілька хвилин. Температура внутрішнього заряду Шеллі вже наближається до точки займання, отже вмикай свій фільтр від яскра­вого світла і спостерігай.

Капітан Холлі зменшила яскравість.

— Це буде новиною у всьому світі. Острови ще не вибухали.

— Саме так. Вулканічна діяльність, витік газу, різні нещасні випадки на хімічних заводах. Повір мені, якщо люди насправді щось уміють, так це — поясняти вибух. Американці придумали зону 51

тільки тому, що сенатор розбив реактивний літак об гору.

— А на материку безпечно?

— Мабуть. Може прилетіти трохи скалок.

Холлі розслабилася у ширянні на крилах у повітрі. Не було нічого, що вона могла б зробити, і нічого, що вона була повинна робити. Це було природним про­цесом, і кракен мав право скидати свою оболонку.

Вибух метану. Мульчеві б це сподобалося.

Мульч Діггумс нині управляв приватним детек­тивним агентством у Гавані разом з піксі Дудою Дей. Свого часу Мульч сам викликав вибухи метану. Щось м’яко заблимало на екрані Холлі. Брудно-червона пляма теплового індикатора на екрані. На острові хтось був, і не самі комахи або гризуни. Багато людей.

— Фоулі. У мене щось є.

Капітан Холлі змінила розмір вікна з миготливи­ми точками, щоб розшукати їхнє джерело. У сауні були чотири гарячих тіла.

— У сауні, Фоулі. Як ми їх пропустили?

— їхні тіла були тієї ж самої температури, що й цегляні стіни, — відповів кентавр, — Думаю, що один із Людей Бруду відчинив двері.

Холлі збільшила зображення на екрані в шість ра­зів і побачила, що в дверях сауни була тріщина, і пара клином виходила через цю дірку. Будівля охолоджу­валася швидше, ніж люди, і тепер вони з’явилися на її сканері.

— Що тут роблять Люди Бруду? Ти ж сказав, що все зачинено до восьмої ранку.

— Я не знаю, Холлі. Звідки мені знати? Це люди. Настільки ж непередбачувані, як збожеволілі під мі­сяцем демони.

Чому люди були там, не мало значення і не було часу дивуватися.

— Я маю повернутися, Фоулі.

Фоулі помістив камеру перед собою, передаючи своє зображення на шолом Холлі.