Йон Колфер – Артеміс Фаул. Парадокс часу (страница 15)

Номер Один помітив збентеженість у виразах об­лич Артеміса і Холлі і зглянувся над ними.

— Я дозволяю вам залишити одну річ на собі, якщо вам це необхідно. Невеликий предмет одягу, тільки переконайтеся, що він збігається з кольором вашої шкіри, тому що потім вам доведеться носити його дуже довго.

Хоча обидва знали, що зараз не час для скромнос­ті, Артеміс і Холлі зашарілися. Холлі, хвилюючись, швиденько зняла свій мерехтливий костюм.

— Я залишу цей предмет, — сказала вона агресив­но, щоб Номер Один навіть не думав сперечатися. Ця річ зовні була схожа на купальник, але була до­повнена на плечах і спині основою для підтримки крил. У ній були також теплові і кінетичні панелі, які могли переносити енергію від користувача до костюма.

— Добре, але я б порадив тобі видалити цю і будь-яку іншу електроніку.

Ельфійка кивнула, зриваючи панелі. Артеміс зі­брав речі Холлі.

— Я покладу твій шолом і костюм у сейф, аби бути упевненим, що вони в безпеці. Немає необхід­ності ризикувати чарівними технологіями.

— Зараз ти думаєш як кентавр, — протрубив Фо­улі.

Знадобилося близько хвилини, щоб покласти ча­рівні пристрої у сейф. Коли Артеміс повернувся, він зняв сорочку і штани та акуратно повісив їх у своєму гардеробі. Свої туфлі він поставив поряд з декілько­ма аналогічними чорними парами і одними корич­невими, про всяк випадок.

— Гарна білизна, — хихикнув Фоулі з екрана, на мить забувши про всю серйозність ситуації.

На Артемісі були одягнені червоні боксери від Армані, які, можливо, тільки на два тони були темні­ші за його обличчя.

— Може, продовжимо? — відповів він. — Де нам треба стояти?

— А де б ви хотіли з’явитися? — відповів Номер Один. — Для мене набагато буде легше, якщо зліт і посадка відбудеться в одній і тій самій точці. І так буде досить складно зупинити вас під час перемі­щення по червоточині зі швидкістю світла, навіть не думаючи про місце призначення.

— Ми в потрібному місці, — сказав Артеміс, — Тут ми і маємо бути.

— Ви повинні знати, коли саме ви маєте прибути. Тимчасові координати так само важливі, як і геогра­фічні.

— Я знаю коли.

— Дуже добре, — сказав Номер Один, потираючи руки. — Настав час відправити вас.

Холлі дещо згадала.

— Я не завершила Ритуал. У мене мало магії і не­має зброї, це може стати проблемою. У мене немає жолудя.

— Не говорячи вже про закрут річки, — додав Ар­теміс.

Номер Один посміхнувся.

— Це може стати проблемою. Якщо...

Спіральна руна на лобі демона спалахнула черво­ним і стала обертатися, подібно до вогняного колеса з феєрверком. Це було як гіпноз.

— Нічого собі, — сказала Холлі. — Це дійсно...

Раптом пульсуючий темно-червоний промінь магії вибухнув від центру колеса, закутуючи Холлі коконом світла.

— Тепер ти повна магією по самі вінця, — сказав Номер Один, низько вклонившись. — Велике вам

спасибі. Я тут лише тиждень. Не забувайте давати чайові вашим гоблінам і заривати в землю жолуді.

— Нічого собі, — сказала Холлі знову, коли кінчи­ки її пальців припинили гудіти. — Оце так трюк.

— Більше, ніж ти думаєш. Це моя власна поміче­на магія. Особливий коктейль Номера Один, який зробить тебе маяком у потоці часу.

— Скільки у нас буде часу? — запитав Артеміс.

Номер Один пильно дивився на стелю, поки ро­бив обчислення.

— Три сотні років. Ні-ні. Три дні. Холлі може по­вернути вас у будь-який момент, просто підкоря­ючись моїй силі, але за три дні зв’язок стане слабшим.

— Чи ми повинні щось там робити?

— Давайте подивимося правді в очі: можливо, я і могутній, але новачок. Таким чином, злетіти від того місця, де ви приземлитеся, життєво важливо. Але якщо ви вийдете за рамки трьох днів, то застряг­нете в минулому.

— Якщо ми розділимося, чи зможе Холлі повер­нутися, а потім перенести мене? — запитав Артеміс.

— Ні, не зможе, — відповів Номер Один. — Було б неможливо зустрітися в тому місці, яке хто-небудь з вас не знав би. І повернутися можна буде тільки один раз. Потім зв’язок закриється. Потрібно буде зосередити всі мої сили для цього переміщення. Трохи більше часу, і ваші атоми втратять пам’ять і просто забудуть, куди рухатися. Ви обидва вже дві­чі були в потоці часу. Я можу переміщати неживі об’єкти цілу вічність. Але живі об’єкти розпада­ються в потоці часу, якщо немає чаклуна, щоб за­хистити їх.

Холлі поставила дуже вчасне питання.

— Номере Один, а ти робив це коли-небудь ра­ніше?

— Звичайно. Кілька разів. На тренажерах. І двічі голограми виживали.

Рішучість Артеміса похитнулася.

— Дві, що вижили. А решта?

— Ні, — зізнався Номер Один. — Дві голограми, що залишилися, потрапили в пастку в червоточині і були поглинені квантовими зомбі.

Загострені вушка Холлі почало колоти, що було поганою ознакою: чарівні вуха завжди відчували не­безпеку.

— Квантові зомбі? Ти жартуєш?

— Це те, що я сказав Квану, він написав про­граму.

— Це не має значення, — різко сказав Артеміс. — У нас немає іншого вибору, окрім як повернутися в минуле.

— Дуже добре, — сказав Номер Один, згинаючи пальці. Він зігнув свої коліна, переносячи вагу тіла на кінчик хвоста.

— Положення сили, — пояснив він. — У цій пози­ції я виконую свою роботу краще.

— Те ж саме з Мульчем Діггумсом, — пробубонів Фоулі. — Квантові зомбі. Я мушу отримати копію цієї програми.

Червоний серпанок згустився навколо демона-чаклуна. Невеликі спалахи блискавок почали проходи­ти по його рогах.

— Він концентрує магію, — сказав Фоулі з екра­нів. — Ви можете вирушити будь-якої миті. І пам’я­тайте: намагайтеся якомога менше торкатися чого-небудь. Не розмовляйте з усіма поспіль. І не намагайтеся зв’язатися зі мною у минулому. У мене немає бажання перестати існувати.

Артеміс кивнув.

— Я знаю. Спробувати робити як можна менший вплив, щоб теорія парадоксу не набула сенсу.

Холлі не терпілося швидше покінчити з цим.

— Досить науки. Просто перенесемося в минуле і принесемо мавпу.

— Лемура! — поправили Артеміс і Фоулі водночас.

Номер Один заплющив очі. Коли він їх розплю­щив, ті стали темно-червоного кольору.

— Добре. Я готовий вас відправити.

Артеміс моргнув. Він чекав, що голос сили Номе­ра Один буде трохи менш писклявим.

— Ти впевнений?

Номер Один застогнав.

— Я знаю. Це все через голос, чи не так? Не по­трібно дивуватися. Кван сказав мені бути менш лег­коважним і віддавати магію на те, що треба. Повірте мені, я готовий. Тепер візьміться за руки.

Холлі з Артемісом стали поруч у нижній білизні, зчепивши руки в замок. Разом вони перетнули простір і час, придушили повстання і тягалися з різними бо­жевільними типами. У голові промайнули спогади від минулих пригод: кашель кров’ю, втрачений палець, вдихання випарів гнома, переміщення пальців руки, а також очних яблук. Ще вони виявили, що триматися за руки незручно, але ніхто з них руку не відпустив.

Номер Один знав, що він не має цього робити, але не міг чинити опір, щоб не зробити прощальний по­стріл.

— Тепер я оголошую вас...