Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 10)

— Тепер чекатимемо. Якщо щось термінове, я тебе викличу.

Довго чекати не довелось. Менш ніж через п’ять хвилин у динаміках почувся голос Фоулі.

— Холлі. Дещо є.

— Знову радар?

— Ні. Отримав із «Сентинеля». Стривай, я пере­шлю файл на твій шолом.

На візорі Холлі з’явився звуковий файл. Щось схоже на дані сейсмографа.

— Що це? Запис телефонної розмови?

— Не зовсім,— відповів Фоулі.— Один із мільяр­дів файлів, що «Сентинель» присилає нам щодня.

«Сентинель» — система спостереження, якою кентавр користується, щоб отримувати інформацію із секретних американських та російських супутни­ків. Ціль — моніторинг усіх телекомунікаційних систем людей. Звісно, кожен телефонний дзвінок прослухати неможливо. Тож комп’ютер запрограму­вали таким чином, аби він реагував на певні слова. Наприклад, якщо в розмові з’являлися слова «ельф», «небесний» і «під землею», комп’ютер негайно починав записувати розмову. Чим більше звучало фраз, пов’язаних із Народом, тим більше сигналів подава­ла машина.

— Цей телефонний дзвінок пролунав у Лондоні кілька хвилин тому. В ньому повно ключових слів. Такого я ще не чув.

— Програти,— віддала Холлі голосову команду. По діаграмі поповзла вертикальна рисочка курсора.

— Народ,— почула вона крізь перешкоди,— ЛЕП, магія, Небесне місто, транспортери, ельфи, Б’ва Келл, тролі, блокада часу, Рекон, Атлантида.

— Це і все?

— Тобі недостатньо? Той, хто це сказав, мабуть, збирається писати нашу біографію.

— Але ж це лише набір слів. У ньому немає ніяко­го сенсу.

— Гей, навіщо зі мною сперечатися? — відповів кентавр.— Я лише збираю інформацію. Це має бути пов’язане з пеленгуванням. Дві такі події в один день — це не просто збіг обставин.

— Гаразд. Маємо точні координати?

— Дзвінок надійшов із кріогенного інституту в Лондоні. Але щоб ідентифікувати голос, «Сентинелю» потрібна краща якість. Нам просто відомо, що дзвінок зробили в помешканні інституту.

— Кому телефонував наш таємничий незнайомець?

— Дивно. Він телефонував на гарячу лінію крос­вордів «Times».

— То, може, всі ці слова — відповіді на сьогодніш­ній кросворд? — із надією в голосі запитала Холлі.

— Ні, я перевірив. У ньому не було жодного сло­ва, пов’язаного з ельфами.

Холлі перемкнула крила на ручний режим.

— Гаразд, час дізнатися, хто ж то був. Надішли мені координати інституту.

Холлі підозрювала, що то фальшива тривога. Що­дня надходили сотні таких дзвінків. Фоулі був таким параноїком, який уважав, що почалося вторгнення Людей Бруду щоразу, коли він чув слово «магія» в якійсь телефонній розмові. Якщо врахувати остан­ні тенденції у фільмах і відеоіграх, це слово повто­рювали доволі часто. Поліцейські витратили не одну годину на перевірку житла, звідки поступили ті теле­фонні дзвінки, і як правило, з’ясовувалося, що то просто якийсь малий грався на своєму комп’ютері.

Скоріше за все, цей фантомний телефонний дзві­нок був результатом збою на лінії, або хтось нама­гався знайти субтитри до якогось голлівудського фільму, чи навіть офіцер ЛЕП, що працює під при­криттям, намагався додзвонитися додому. Але сьо­годні, Фоулі має рацію, усе потрібно ретельно пере­вірити.

Холлі викинула ногу вперед і пірнула вниз. Пра­вила такий маневр забороняли. Усі рухи мали бути контрольованими і поступовими, але навіщо ж літа­ти, якщо ти не можеш хоча б трохи розім’ятися?

Кріогенний інститут «Льодовиковий період», Лондон

Артеміс притулився до заднього бамперу фургона. Дивно, як швидко змінюються пріоритети. Сьогодні вранці його хвилювало, які черевики взути, а тепер він не може думати ні про що інше, лише про те, що життя його друга висить на волоску. І обірватися цей волосок може будь-якої миті.

Артеміс витер іній з окулярів, які дістав із кишені охоронця. То були не звичайні окуляри. Зір у Батле­ра був стовідсотковий. Ці окуляри були обладнані фільтрами, знятими з ЛЕПівського шолома. Проти­захисними фільтрами. Батлер не розлучався з ними відтоді, як Холлі Шорт накинулася на нього біля ма­єтку Фаулів.

— Не можна бути впевненим,— сказав тоді дво­рецький.— Ми ж загроза для безпеки ЛЕП. І коман­дира Рута вже могли замінити кимось не таким до нас прихильним.

Тоді Артеміса не переконали його слова. Ель­фи — мирний народ. Вони нікому не заподіють лиха, навіть Людині Бруду, з якою мали проблеми в мину­лому. Урешті-решт, вони ж розійшлися як друзі. Принаймні, не як вороги.

Артеміс сподівався, що телефонний дзвінок спра­цює, та чом би й ні: людські комунікаційні системи моніторили кілька агентів, відловлюючи ключові слова і записуючи розмови, які загрожували на­ціональній безпеці. А якщо люди це робили, то можна бути впевненим, що Фоулі був на два кроки попереду.

Артеміс начепив окуляри і заліз до кабіни. Слу­хавку він поклав десять хвилин тому. Припустімо, Фоулі відразу ж узявся до справи, тож потрібно ще годин зо дві, доки офіцер ЛЕП дістанеться поверхні землі. То буде вже п’ять годин, відколи зупинилося серце Батлера. Рекордом було дві години п’ятдесят хвилин: в Альпах якийсь лижник мало не замерз у лавині. Через три години ще ніхто не повертався до життя. Може, і не повернеться.

Артеміс глянув на тацю з їжею, яку прислала доктор Лейн. Раніше він би поскаржився майже на все, що тут було, але тепер усього цього вистачить, аби протриматися до прибуття допомоги. Хлопець зробив великий ковток із пластикового стаканчика з чаєм. Можна було навіть почути, як рідина впала в пустий шлунок. За ним, у фургоні гула кріогенна камера з Батлером. Час від часу апарат проводив самодіагностику, і тоді щось попискувало і дзиж­чало. Артеміс пригадав кілька тижнів у Ґельсінки, коли він чекав, доки прийде до тями його батько. Чекав, аби побачити, на що здатна славнозвісна ельфійська магія...

Уривок із щоденника Артеміса Фаула.

Диск 2. Розшифровка.

Сьогодні батько зі мною заговорив. Уперше за два роки я почув його голос, і був він не зовсім такий, яким я його пам’ятав. Але ж багато чого змінилося.

Два місяці тому Холлі Шорт застосувала свою магію, а батько й досі перебував у шпиталі у Ґельсін­ки. Не рухався, не реагував. Лікарі нічого не розуміли.

— Він уже давно мав прийти до тями,— сказали вони.— Мозок працює нормально. І серце б’ється, як у коня. Неймовірно, але цей чоловік був на порозі смерті, а м’язовий тонус у нього, як у двадцятиріч­ного.

Звісно, для мене це не диво. Магія Холлі повністю зцілила батька, от хіба ліву ногу, яку він утратив поблизу узбережжя Мурманська, повернути не вдало­ся. В тіло ніби влили додаткову порцію життя.

Як магія впливає на тіло, я знав. Цікаво, як вона впливає на розум. Такі переміни для батька можуть виявитися болючими. Він патріарх Фаулів, і все його життя обертається навколо грошей.

Шістнадцять днів ми сиділи в батьковій палаті і чекали хоч на якісь ознаки життя. Я вже навчився розбиратися в даних на моніторах обладнання і того ранку одразу зрозумів, що активність мозку батька збільшується. Мій діагноз — він скоро повер­неться до тями, тож я покликав медсестру.

 Нам наказали вийти з палати, і туди збіглося принаймні з півдесятка лікарів. Кардіологи, анестезіолог, нейрохірург, психолог, кілька медсестер.

Медична допомога батькові не знадобилася. Він просто сів, протер очі й вимовив одне слово: «Андже­ліна».

Мамі дозволили увійти. Батлерові, Джульєтті та мені довелося чекати ще кілька важких хвилин, доки мама не вийшла.

— Заходьте всі,— сказала вона.— Він хоче вас ба­чити.

Раптом я перелякався. Батько, місце якого я на­магався зайняти впродовж цілих двох років, повер­нувся. Чи він виправдає мої сподівання? І чи виправ­даю я його?

Я нерішуче увійшов. Артеміс Фаул Перший сидів, обіпершись на подушки. Перше, що я помітив,— його обличчя. Не шрами — вони вже майже затяглися. Вираз обличчя. Раніше похмуре і суворе, зараз бать­кове обличчя було розслабленим і безтурботним.

Після такої довгої розлуки я навіть не знав що сказати.

Батько навіть не вагався.

— Арті,— вигукнув він і протягнув до мене руки.— Ти став уже дорослим. Юнак.

Я кинувся до нього і в міцних обіймах забув про всі свої плани. У мене знову був батько.

Кріогенний інститут «Льодовиковий період», Лондон

Спогади Артеміса перервав якийсь рух угорі. Хло­пець виглянув у вікно і вдивився в точку через філь­три. На карнизі третього поверху крався ельф. Офі­цер Рекону з крилами і шоломом. Через п’ятнадцять хвилин! Його хитрощі спрацювали. Фоулі помітив дзвінок і прислав когось розібратися. Тепер лишало­ся сподіватися, що цей ельф аж булькає від магії та дуже хоче допомогти.

Діяти потрібно дуже обережно. Навіщо лякати офіцера Рекону? Один необережний рух, і він про­кинеться через шість годин без жодної згадки про події сьогоднішнього дня. І для Батлера це буде дуже сумно.

Артеміс повільно відчинив дверцята фургона і зробив крок на двір. Ельф нахилив голову, спосте­рігаючи за рухами людини. Хлопець не дуже втішив­ся, коли міфічне створіння дістало платиновий піс­толет.

— Не стріляй,— підняв руки Артеміс.— Я не озброєний. Мені потрібна твоя допомога.

Ельф активував крила і повільно опустився, візор шолома опинився на одному рівні з очима Артеміса.

— Не бійся,— продовжив хлопець.— Я друг На­роду. Я допомагав подолати Б’ва Келл. Мене звуть...

Непрозорий візор шолома відкинувся.

— Я знаю, як тебе звуть, Артемісе,— сказала капі­тан Холлі Шорт.