Януш Пшимановский – Чотири танкісти і пес – 3 (страница 45)
– Пора, – сказав спокійно капітан Павлов. Екіпаж мовчки поліз на танк. Танкісти зсувалися досередини, мов до підводного човна, крізь єдиний ще відкритий горішній люк.
Павлов, надівши шолома, став ще більш схожий на першого командира «Рудого». Саакашвілі послав поцілунок рукою Марусі. Томаш, підтримуючи Шарика, благально всміхнувся водієві саперної машини. Густлік, виглядаючи з люка, висунувся трохи більше, зробив глибокий вдих і опустився вниз, буцімто ниряв у ставок.
Командир полку, всміхаючись, спостерігав за посадкою, але тепер обличчя його трохи спохмурніло. Взяв під козирок, так само зробила Маруся. Кос оддав честь полковникові, дівчині махнув рукою і зник у танку, закривши за собою люка.
Водій-сапер увесь час стояв біля башти з коробкою матеріалів для законопачування. На якусь мить у щілину танкового люка визирнуло Томашеве око.
– Не побий, – наказав.
– Не хвилюйся, – відповів той і, притиснувши люк лядою, почав приклеювати ізоляційну стрічку, замащувати щілини тавотом.
Полковник і Маруся, які стояли біля самого танка, чули ізсередийи приглушені, проте ясні голоси.
– Механік готовий, – доповідав Саакашвілі.
– Готовий, – зітхнув Черешняк.
Відповідаючи на перекличку, коротко гавкнув Шарик.
– У мене, як у домовині. Порядок, – пожартував Густлік.
Сапер тричі стукнув у башту й зліз на землю по гусениці.
– Машина готова, – сказав Кос.
– Затримка під водою означає кінець. До того, мій вантаж не любить поштовхів, – поволі говорив Пав-лов. – Пора.
– Заводь двигун.
Свиснув стартер, зашуміло махове колесо. Полковник торкнув Марусю за плече. Обоє відійшли під стіну, де в рові стиха плюскотіла вода.
– Ви віддали їм ліки з мурашок?
– Забула, – знітилася й закашлялась дівчина.
– Гадаю, – сказав, усміхаючись, офіцер, – це не так важливо.
Рикнув танковий двигун, хвилину дуднів на малих обертах. Потім механік раз, другий перевірив перемикання швидкостей і засвітив прожектори.
Машина поволі зрушила з місця, перелізла через зсув і обережно почала спускатися в темну і ніби густу воду. Світло прожекторів лягало на неї щораз більш горизонтально, врешті потьмяніло й згасло під поверхнею води.
Ще трохи – і хвилька, яка йшла від ствола гармати, сягнула кігтів орла на башті. «Рудий» зник у мороці. Чути було ще рівне, але дедалі тихіше й глухіше гудіння двигуна.
Розділ XVII ШАРИК ПОМИЛЯЄТЬСЯ
У щільно законопаченому танку, де єдиний отвір назовні – вентиляційна труба, інакше гуде двигун, інакше відлунює кожен звук. Інакшими видаються й обличчя членів екіпажу, котрі знаєш краще, ніж своє власне. Та й страх тут не такий, якийсь незнайомий. Так, буцімто ходиш по дошці – одної вистачить, щоб пройти по підлозі, але коли доведеться йти на висоті четвертого поверху, то й п'ятьох буде замало, бо кожна похибка загрожує падінням у прірву.
Так само зараз у танку. Якщо водолаз помилився у вимірах чи Павлов неправильно підрахував швидкість стоку води або ж танк зачепить балку, звислу із склепіння, – їх чекає неминуча загибель.
Всі куточки заповнені ящиками й мішками, вантажем сапера, місця для людей обмаль. Світло з приладної дошки ледве розсіває темряву. Серця б'ються швидше, ніж звичайно. Здається, з кожною хвилиною в танку стає жаркіше, задушливіше.
Шарик сидить біля механіка і, відчуваючи тривогу екіпажу, тихенько повискує. Передні його лапи тремтять, вуха опущені.
Саакашвілі, напружений, немов тятива лука, втупив очі у візир, де в пригашеному світлі прожектора ледь видніють найближчі шпали залізничного полотна, а часом, немов грізний вус, блисне зірвана рейка.
Томаш теж застиг біля свого перископа -т ще якусь мить бачив на воді відблиски далекого світла, що їх лишав за собою танк, а вгорі вібрувало бетонне склепіння. Потім одна, друга хвиля хлюпнула в скло, й настала темрява.
– Залило! – сказав із жахом Томаш.
– Тебе хтось питає? – пробурчав Густлік, одводячи очі від прицілу, і раптом зацікавлено почав оглядати свої долоні.
Кос, який сидів найвище, тільки тепер спостеріг те, що хвилину тому Черешняк, і доповів Павлову:
– Повне занурення!
– Усе в нормі. Йдемо за графіком, – відповів капітан і почав тихо насвистувати мелодію пісні, яка народилася під час війни, про українську Віслу: – «Ой Дніпро, Дніпро, ти у даль течеш…»
Заскреготіла гусениця, танк здригнувся. Саакашвілі, відчувши, що «Рудий» зійшов з полотна, знову вивів його на шпали. Перед очима замайоріла рейка-провід-ниця. За ці кілька секунд грузин упрів, губи в нього пересохли.
Капітан якусь мить свистів трохи голосніше і врешті повідомив:
– Половина дороги.
Заскреготіло, вентиляційна труба зачепилася за склепіння, здригнулася над головою Черешняка. Томаш злякано глянув угору, і на груди йому, під розстебнутий комбінезон, хлюпнув твердий струмінь води.
– Тече, пробі!
– Тебе хтось питає, йолопе… – Густлік прослизнув повз гарматний затвор, почав затикати щілину ганчірками.
Хвилину тривала ця, здається, безнадійна боротьба, але несподівано струмінь ослаб, зупинився, і тільки поодинокі краплі капали на Томашеве обличчя.
– Починаємо виходити з-під води, – доповів Кос.
З полегкістю спостерігав у візирі, як з'являється кінець гарматного ствола, а згодом і передня частина танка. Насамперед над прожектором розлилася яскрава пляма, потім світло пробило поверхню, шугонуло в глиб тунелю, і всі побачили крізь перископи: вода закінчується, а далі на рештках обгорілих балок лежать покручені рейки, порозкидана, зім'ята у вогні, почорніла від кіптяви бляха.
– Можна? – запитав Єлень.
– Відкривай.
Брязнув замок, Густлік щосили наліг на ляду люка. Сілезець вистрибнув на броню з автоматом напоготові.
– Стоп! – почули команду Коса.
«Рудий» слухняно зупинився. Гусениці були ще занурені в воду, але сам танк уже стояв на березі, на мокрих шпалах.
Тепер усі діяли гуртом, не чекаючи команд, але за раніше виробленим планом. Густлік шоломом затулив світло прожектора спереду, щоб його не було видно здалека. Клоччям витер тавот з переднього люка, зірвав ізоляційну стрічку.
– Відкривай!
Щоб підсилити свої слова, вдарив прикладом по броні, а коли люк розкрився, свиснув тихо до пса. Разом з Шариком побігли в темний тунель, а за ними, трохи загаявшись, великими стрибками помчав Томаш.
Янек із Григорієм скинули вентиляційну трубу, що погнулась від удару в склепіння, познімали чохли із стволів кулеметів і гармати. Клоччям витирали ізоляцію. Саме кінчили, і Кос подумав, що треба ще очистити аварійний люк, коли помітив, як з-під танка виповзає Павлов.
– Громадянине капітан, не треба було чіпати. Там найбрудніша робота, – сказав шанобливо.
– Ну, то допоможіть біля чистої. Вивантажуйте, а я укладатиму.
Янек заліз у танк, підтяг ящики й мішки на край переднього люка; Саакашвілі забирав їх у нього, ступав кілька кроків і подавав саперові, котрий складав усе в чималу нішу в стіні.
Десь глибоко в тунелі заскреготала ненароком зрушена з місця бляха. Григорій щільніше затулив світло, відступив за гусеницю і з автоматом напоготові пильно вдивлявся вперед. Спершу тихо, мов тінь, з'явився Шарик, потім почувся тупіт.
– Це я, – стиха озвався Томаш і, зупинившись, пошепки доповів: – До роз'їзду нікого, а ліворуч, далі за сто сажнів, німців, наче мурашок. Взводний сказав, що повартує. Можна працювати спокійно.
– Ну, то лови.
Саакашвілі подав йому ящика, і якийсь час усі працювали ритмічно в повній тиші. Потім невеличка перерва, ще два ящики – і Кос, вихилившись у люк, повідомив: – Усе.
Підійшли до капітана, який, присвічуючи собі ліхтариком, рахував ящики, щось шепотів і врешті голосно сказав:
– Порядок! Танк готовий?
Саакашвілі з Томашем мовчки повернулися до танка, але Кос, замість відповісти, промовив:
– У нашому екіпажі таке правило: кожен повинен знати план операції.
Правду кажучи, Янек почував себе ображеним. Адже це він підказав командирові полку думку, щоб атакувати з-під землі, і навіть переконував його в цьому. А потім, коли екіпаж відпочивав, інші опрацювали детальний план, і ніхто його з ним не познайомив.
Павлов напихав у кишені кубики толу, а тоді, випроставшись, пильно глянув на сержанта.