Януш Пшимановский – Чотири танкісти і пес – 2 (страница 15)

Піднявшись на кілька східців, озирнувся і дивився, як ті двоє ідуть навскіс через подвір'я в червоному промінні призахідного сонця.

У возовні було тихо і майже темно, тому ще голоснішим здавався скрегіт ключа в замку і стукіт відсовуваної штаби.

Лідка зрозуміла – це німці, й серце в грудях їй захололо, але враз мовила подумки, що Янек уже зовсім близько і напевно не дозволить, аби…

Крізь прочинені двері в сарай зазирали скупі сонячні промені. Лідка, причаївшися за кабіною, міцніше стиснула молоток у руці, єдину свою зброю, і вирішила – друзі, які прийдуть на підмогу, повинні побачити її в бою. Коли помітила руку, що схопилася за борт, не задумуючись, вдарила по ній щосили.

Німкеня болісно завила, і в цю ж мить на Лідку навалився другий парашутист. Вона відбивалася ногами, кусалася, та після короткої боротьби досвід і сила взяли гору над відчаєм. Німець притиснув їй колінами руки, сів на груди і почав душити.

– Стривай! Почекай! – крикнула німкеня. – Ця гарненька голівка належить мені. – Ствердила свої слова промовистим жестом і, розсунувши сіно, знайшла радіостанцію. – Ось рація.

Німці стягли дівчину через борт на долівку. Чоловік знов зв'язав їй руки за спиною і кінець мотузки передав жінці.

– Де твій товариш? – запитав, не маючи великої надії на відповідь.

Лідка, знизавши плечима, похитала головою. Німець засвітив підвісну лампу, зачинив двері й, узявши вила, почав колоти сіно в засіку.

– Не знаєш, – засичала німкеня. – Не знаєш… Потягла дівчину в бік низьких дверей до курника, де стояла колода, в якій стримів тесак. Курка, що ховалася в якомусь закутку, закудкудакала, зірвалася до лету, налякана світлом і рухом.

Цю ж мить з підкопу виглянула собача морда. Шарик, тихо, мов тінь, стрибнув на спину німкені.

Німець, спостерігши таке, замахнувся вилами на Шарика. Гжесеві, який уже висунувся до пояса над долівкою, вдалося підбити йому ногу. Парашутист, падаючи, випустив вила, згорнувся клубком і, користуючись тим, що грузин не встиг витягти ноги з нори, притиснув його до землі, добув з-за пояса ножа і вдарив зверху.

Саакашвілі шарпнувся вбік. Лезо, виблискуючи червою ним, минуло за сантиметр груди грузина і врізалося в долівку. Григорій схопив напасника за руку. Супротивники, важко дихаючи, шкірили зуби, готові кусати один одного.

Шарик збив з ніг парашутистку, став їй передніми лапами на груди, але мав справу з досвідченим ворогом. Жінка, набравши з долівки жменю пилу, сипнула собаці в очі. Потім одштоВхнула пса, зірвала з стіни стару куртку, накинула Шарикові на голову і, вирвавши з колоди тесака, замахнулася ним, та Лідка, яка не могла підняти зв'язаних рук, зубами вхопила її за рукав.

Знову знялася веремія, проте Григорій вже витяг ноги з діри, до того ж крізь підкоп до сарая дістався Янек, який обома руками вдарив німця в потилицю, приголомшив його й скочив на допомогу Лідці. Побачивши селянку, злегковажив противника: шарпнув за сукню, але тканина тріснула по швах, і цю ж мить удар коліном звалив Янека з ніг.

Парашутист, який лежав на землі, розплющив очі, враз оцінив ситуацію і, вхопивши вила, замахнувся на Янека. Тої ж миті дзенькнула розбита шибка і через заґратоване віконце гримнув поодинокий постріл. Німець, пустивши вида, упав ниць.

Шарик, виборсавшися з куртки, розлючено кинувся у бій, звалив з ніг свою супротивницю, вхопив її зубами за шию.

– Відпусти, – наказав собаці Янек.

Добувши ножа, він розрізав Лідчині пута і цим самим ременем зв'язав руки німкені, яку Шарик знову повалив на землю. Ніяково хлопцеві стало, що хвилину тому дав себе пошити в дурні, а тепер ще доводиться в'язати жінку.

– Встати! – наказав він.

Німкеня встала. Кос зняв із гака підвісну лампу, посвітив, щоб краще її бачити. На затягнутому трикотажем торсі з-під роздертої сукні блиснула емблема парашутистів: орел у лавровім вінку.

– Ага, шановна фрау, то ти така? – пробурмотів сам до себе.

Якийсь час усі стояли нерухомо, мовчки, відпочиваючи нісдя боротьби. Курка теж затихла і вмостилась на сідалі.

Чути було тільки важке, глибоке дихання, а також шелест штукатурки й шурхіт цеглин, виламуваних зі стіни над собачим підкопом. Раз по раз в дірі з'являлася широка долоня, хапала за її край, напружувалася, розхитуючи цеглину й врешті відламувала шмат стіни.

Полонена парашутистка допитливо дивилася, не розуміючи нічого. Янек, не звертаючи на це особливої уваги, спокійно запитав по-німецьки.

– Скільки чоловік? Завдання десантної групи? Німкеня мовчала. Кос розстебнув кобуру пістолета.

– Хайль Гітлер! – істерично крикнула полонена. Стіна захиталась і тріснула. Чималий шмат її впав на землю, й в хмарі куряви до возовні ввійшов Густлік.

– Ти що виробляєш?- – невдоволено запитав Янек.

– Нічого не виробляю, просто я не пацюк, щоб з нори вилазити, – бурчав сілезець і заразом роздавав автомати Гжесеві та Косові, погладив Лідку по розпатланій голові.

– Ця відьма хотіла відрубати мені голову на колоді. Ще б трохи… – поскаржилася дівчина.

– Хай йому грець, справжня баба-яга! -вилаявся Густлік. – А тепер не хоче говорити? Ану, дай я за неї візьмусь.

Поплювавши в долоні, вхопив німкеню за плече, ввіпхнув до курника і причинив за собою двері.

– Густліку! – крикнув Янек.

– Почекай, – почулося у відповідь, і відразу ж після цього пролунав жахливий крик, виття смертельно наляканої жінки.

– Густліку! – Кос шарпнув за клямку, але двері не відчинилися.

Хвилина тиші, й знов крик, від якого холоне в жилах кров. Янек підняв автомата, щоб розбити іржавий замок. У цю ж мить одскочив засув.

– Ну чого? – Єлень одвів убік піднятий для удару приклад. – З нею і тим, який уже не рухається, є ще шість. Розвідка. Шпигують, бо завтра вночі мають сюди скинути десант, аби висадити в повітря міст.

– Треба їх ліквідувати, – вирішив Янек.

– Треба, – погодився Густлік. – Сидять у вежі на самому верху, – Парашутистка поведе. Марш уперед!

Німкеня, що весь час з жахом дивилася на Єленя, почувши команду, слухняно попрямувала до дверей. За нею – Григорій.

– Лідко, ти й Шарик зостанетесь при машині, – наказав Янек і, взявши в руку лампу, щоб погасити світло, півголосом запитав Густліка: – Що ти їй, мерзотнику, зробив?

– Я? Майже нічого. – Витяг з кишені заводну зелену жабку, яку колись виміняв у Григорія, – і показав на долоні, як стрибає. – Жаб і мишей геть усі жінки бояться.

Глянули один на одного й зареготали.

– Що там таке? – запитав грузин.

– Потім розповім, – відповів Янек і дмухнув на лампу. – Ходімо.

В пітьмі чути було ще приглушений сміх, брязкіт зброї, а потім рипнули ворота. До палацу попрямували дві постаті. Дві інші промчали попід стіною, де темрява вже була густіша.

Двоє увійшли через головні двері. Трохи згодом на першому поверсі відчинилося вікно. Янек і Густлік, допомагаючи один одному, вскочили досередини. Скрізь сутінки й тиша; стіни ще зберігали зимовий холод, пахло смаженим м'ясом і деревним димом.

Німкеня повела їх через велику залу, ледь освітлену каміном, де догоряли дрова. Підійшовши до сходів, що вели до вежі, сповільнили ходу. Прислухалися, занепокоєні якимсь шурхотом. За вікном майнула тінь чррного кота. Тихо ступили на сходи. Скидалося на те, що ворогів пощастить захопити зненацька. І тут раптом парашутистка стрибнула через бильця вниз, сховалася під сходами й закричала щосили:

– Тривога! Тут поляки!

Густлік підвів автомат, щоб дати чергу, але Янек стримав його.

– Ховайся!

Угорі відчинилися двері, смуга світла прорізала темряву.

– Поляки! – знову закричала німкеня.

Янек блискавично підкинув автомат до плеча, дав коротеньку чергу до найвищого поверху. Гримнули три постріли. Хтось похитнувся, звалився вниз. Згасло світло.

– Лишилось п'ять, – сказав Кос.

Майже одночасно загримотіли німецькі автомати. Униз рясно посипалися кулі з ручного кулемета.

– Гранатами! – почувся наказ згори. Стрілянина вщухла.

– Назад! – скомандував Янек.

Всі троє миттю вискочили за двері і причаїлися по закутках. Чули, як, постукуючи на східцях, котилися вниз гранати, а потім – один вибух, другий і ще два відразу внизу, де сховалася парашутистка. Злетіли в повітря шматки балюстради, уламки штукатурки.

Кос здивувався, що ті нагорі заплатили своїй спільниці смертю за пересторогу. Інші, видно, нелюдські закони панують серед гітлерівських парашутистів… Зверху сипнула довга черга. Янек натиснув на спуск. Почув стогін кулеметника.

– Ще четверо! – гукнув хлопець.

Густлік і Григорій теж відкрили вогонь. З брязкотом полетів униз автомат, відбившись від сходів, упав їм до ніг.

– Ще троє… – майже враз сказали обидва.

– Віхура з тим новим на готове прийдуть, – відповів Янек.

В цю ж мить снаряд із танкової гармати вдарив уверх вежі. Від вибуху здригнулися стіни, сипнуло розбитими цеглинами і якимись уламками. Довго тривала тиша, поки сипалася курява. Вежа почала горіти – вогняні язики полум'я лизали зубці.