Вольтер – Кандід, або Оптимізм (страница 18)

— Хотіла б я знати, що гірше: бути сто разів зґвалтованою піратами-неграми, мати відрізаний зад, про­йти під шомполами в болгар, бути відшмаганим чи то повішеним під час аутодафе, бути порізаним за життя, гребти на галері, зазнати, нарешті, всіх злиднів, які лиш бачили ми, чи, може, лишатися тут, нічого не робивши?

— Це велике питання, — сказав Кандід.

Розмова викликала нові міркування, і Мартен зробив висновок, що людина родиться, щоб жити в конвульсіях турбот або в летаргії нудьги. Кандід не пого­джувався з тим, але сам нічого не твердив. Панглос признався, що весь час він тяжко страждав, та, раз прийшовши до висновку, що все йде на диво добре, тримався цього переконання завжди і ні в що інше не вірить.

Нова подія остаточно зміцнила Мартена в його прин­ципах, захитала, як ніколи, Кандіда і збентежила Панглоса. Одного дня вони побачили коло свого хутірця Пакету і брата Жірофле в страшних злиднях; вони швид­ко проїли свої три тисячі піастрів, розходилися, знову сходилися, сварилися, сиділи у в’язниці, тікали, і, врешті, брат Жірофле став турком. Пакета лишалася при давній своїй професії, але нічого не заробляла.

— Я добре передбачив, — сказав Мартен Кандідо­ві, — що ваші піастри будуть швидко розтринькані і зроблять їх тільки нещаснішими. Ви з Какамбо по шию сиділи в піастрах, а ви не щасливіші за брата Жірофле та Пакету.

— Ox-оx! — сказав Пакеті Панглос. — Само небо привело вас сюди. Бідна моя дитино, чи ви знаєте, що ви коштували мені кінчика носа, одного мого ока і одного вуха? Що з вами сталося! І що це за світ!

Ця нова пригода дала більше поживи для філософ­ських розмов, ніж будь-яка інша.

Недалеко від них жив славетний дервіш, якого вважали за найкращого філософа в Туреччині. До нього і звернулися за порадою.

Панглос сказав йому:

— Учителю, ми прийшли спитати вас, для чого ство­рено таку досить чудну тварину, як людина?

— А тобі що? — сказав йому дервіш. — Чи твоя це справа?

— Але, преподобний отче, — мовив Кандід, — так жахливо багато зла на землі.

— Ну то й що? — сказав дервіш. — Хіба не все одно, зле на ній чи добре? Коли його величність виряджає корабель до Єгипту, невже він має цікавитись, чи вигідно на кораблі мишам, чи ні?

— Що ж робити? — спитав Панглос.

— Мовчати, — відповів дервіш.

— А я тішив себе надією, — сказав Панглос, — трохи поміркувати з вами про наслідки і причини, про найкращий із можливих світів, про походження зла, про природу душі та наперед установлену гармонію...

На ці слова дервіш зачинив їм перед носом двері.

Під час цієї розмови розійшлася новина, що в Константинополі задушили двох візирів та муфтія, а кількох їхніх приятелів посадили на палю. Ця подія спричинилася до великого занепокоєння на кілька годин. Пан­глос, Мартен і Кандід, вертаючись до хутірця, побачили одного доброго діда, що спочивав у холодку, недалеко від хати, під апельсиновим деревом. Панглос, так само цікавий, як і говіркий, запитав у нього, як звали задушеного муфтія.

— Нічого не знаю, — відповів дід, — я ніколи не знав на ймення ні одного муфтія, ні одного візира. Не знаю, про яку пригоду ви говорите, та і взагалі гадаю, що хто втручається до громадських справ, той гине найгіршою смертю, і що він того заслуговує... Сам я ніколи не розпитую, що робиться в Константинополі; досить з мене, що я посилаю туди на продаж овочі зі свого саду.

По цій мові він запросив чужинців до своєї хати; там дві дочки і двоє його синів почастували подорожніх кількома сортами шербету, власноручно виготованого, каймаком, приправленим цукатами, апельсинами, лимонами, ананасами, фісташками і кавою мокко, не змішаною з поганою батавською та острівною кавою. Потім дочки доброго мусульманина побризкали пахучими духа5ми бороди Кандідові, Панглосу й Мартенові.

— У вас, мабуть, великі маєтки і найродючіша земля? — запитав Кандід у турка.

— Ні, я маю тільки двадцять десятин, — відповів турок, — і обробляю їх сам із своїми дітьми. Праця відганяє од нас три великі лиха — нудьгу, порок і злидні.

Повертаючись до свого хутірця, Кандід глибоко розмірковував над словами турка. Він сказав Панглосові й Мартенові:

— Цей добрий дід, здається мені, прожив своє життя краще, аніж ті шестеро королів, з якими ми мали честь вечеряти.

— Велич дуже небезпечна, як свідчать усі філософи, — сказав Панглос. — Еглона, царя моавітського, вбив Аод¹⁴²; Авессалом повис на власному волоссі й був пробитий трьома списами; царя Надава, сина Ієровоама, убив Вооз; царя Елу — Замврій, Охозію — Ієй, Гофолію — Іоас; царі Іоахім, Ієхонія та Седекія пішли в неволю. Ви знаєте, як загинули Крез¹⁴³, Астіаг¹⁴⁴, Да­рій¹⁴⁵, Діонісій Сиракузький¹⁴⁶, Пірр¹⁴⁷, Персей¹⁴⁸, Ганні­бал¹⁴⁹, Югурта¹⁵⁰, Аріовіст¹⁵¹, Цезар¹⁵², Помпей¹⁵³, Нерон¹⁵⁴, Оттон¹⁵⁵, Віттелій¹⁵⁶, Доміціан¹⁵⁷, Річард II англійський¹⁵⁸, Едуард II¹⁵⁹, Генріх VI¹⁶⁰, Річард III¹⁶¹, Марія Стюарт¹⁶², Карл І¹⁶³, три Генріхи французькі¹⁶⁴, імператор Ген­ріх IV¹⁶⁵? Ви знаєте...

— Я знаю ще, — сказав Кандід, — що нам треба працювати в нашім саду.

— Маєте рацію, — сказав Панглос, — бо коли людина оселилася в саду Едемі, то це було ut operaretur eum¹⁶⁶, щоб вона в ньому працювала, а це показує, що людина родиться не для спочинку.

— Працюймо не міркуючи, — сказав Мартен, — це єдиний спосіб зробити життя хоч трохи стерпним.

Уся невеличка громада пройнялась цим добрим наміром; кожен почав виявляти свої здібності. Маленька земля давала багато; Кунігунда була справді дуже погана, але вона навчилася прегарно пекти пиріжки; Пакета вишивала; стара клопоталась білизною. Ніхто, навіть брат Жірофле, не сидів без роботи, — він став добрим теслею і навіть чесною людиною. І Панглос не раз говорив Кандідові:

— Всі події нерозривно пов’язані в цьому найкращому із можливих світів. Бо, зрештою, коли б вас не вигнали здоровими стусанами ногою в зад за ваше кохання до Кунігунди; коли б ви не попали до рук інквізиції; коли б ви не виходили пішки всю Америку; коли б ви не прокололи шпагою барона; коли б ви не втратили всіх своїх баранів зі славної країни Ельдорадо, — ви б не їли тут ні цукатів, ні фісташок.

— Так, це прекрасно сказано, — відповів Кандід, — але нам треба працювати в нашім саду.

Примітки

Перше видання повісті «Кандід» з’явилося у Женеві в лютому 1759 р. як переклад з німецької доктора Ральфа. Вольтер спочатку заперечував своє авторство, оскільки повість дістала гострий осуд женевської влади: було прийняте рішення про спалення книжки рукою ката.

Відрікаючись од повісті, Вольтер підшукував для неї підставних авторів — активного літератора першої половини XVIII ст. Шевальє де Муї, певного пана Дешаля, людину ерудовану, схильну до дотепів, і, врешті, особу повністю вигадану, якогось Демада. Своє авторство Вольтер приховував і в листах 1759 р. до братів Крамерів, які видали повість, і до свого приятеля пастора Якова Верна.

Та вже незадовго Вольтер визнав своє авторство, повість дістає низку наслідувань, переробок і продовжень. Імена персонажів стають загальними, а окремі вислови — крилатими.

1761 р. Вольтер зробив деякі незначні зміни в тексті «Кандіда», готуючи повість для нового видання.

1 ...звали його Кандідом... — Кандід — від лат. can­didus — щирий, прав­дивий.

2 Панглос — наймення, утворене від грецького «пан» (усе) і «глосса» (мова). Тут: у розумінні — «всезнайко».

3 ...викладав метафізико-теолого-космологонігологію... — жартівливий перелік елементів далекої від реального жит­тя схоластичної науки, що нею захоп­люється Панглос.

4 ...немає чину без причини... — натяк на детермінізм Лейб­ніца.

5 «Доведено, — говорив він, — що речі не можуть бути інакшими...» — пародія на апріорний спосіб доказів, характерний для філософського методу Вольфа, послідовника Лейбніца.

6 ...носи створено для окулярів... — Вольтер висміяв детермінізм у своїй праці «Основи філософії Ньютона» (1738).

7 Вальдбергоф-трарбкдікдорф — назву цього міста Вольтер склав із окремих німецьких слів (Вальд, бер, гоф, дорф) та набору безглуздих звуків.

8 ...двоє людей, одягнутих у блакитне. — Тобто в однострої прусських вербувальників; під болгарами Вольтер розуміє пру­ссаків.

9 ...та й зростом підходить... — Прусський король Фрідріх-Вільгельм І (1688—1740) комплектував своє військо солда­тами високого зросту. За його наказом високих чоловіків хапали просто на шляхах і навіть викрадали із сусідніх кня­зівств.

10 Діоскорид — відомий старогрецький лікар (ІІ—І ст. до Р. Х.), автор багатьох медичних трактатів.

11 ...пішов війною на короля аварського. — Авари — народ, що колись населяв Середньодунайську низовину перед приходом угрів. Тут, як алегорія, — французи.

12 Те Dеит (лат.) — «Тебе, Господи, хвалимо», католицька молитва.

13 Цей промовець прошив його поглядом... — протестантський священик.

14 Анабаптисти — християнська секта, що заперечувала охрещення немовлят, уважаючи, що хрестити можна тільки дорослих. За часів Вольтера анабаптисти мали право вільного перебування в Голландії.

14 ...коли б Колумб не схопив на одному із американ­ських островів цієї хвороби... — Про походження сифілісу багато дискутували в Європі у XVIII ст. Вольтер цікавився цим питанням і трактував його у низці своїх творів, переважно ґрунтуючись на праці Жана Астрюка «Трактат про венеричні хвороби» (1734).