Владимир Обручев – В нетрях Центральної Азії (страница 50)
Бачачи ці сліди колишнього життя при наявності-води, я згадав, що консул перед від'їздом дав мені переклад витягу з старого китайського літопису Ханської династії середини І століття до нашої ери. Він сказав, що в ньому згадується місто на озері Лобнор, руїни якого можуть трапитися на моєму шляху і викликати бажання зробити розкопки.
Я дістав витяг і прочитав таке:
«Царство Шаньшань інакше називається Лоу-Лань. Місто Юші, його столиця, лежить за 1600 лі від воріт Янг (Великої стіни) і за 6100 лі від м. Чангань (Сіань-фу, тепер столиця Шеньсі). В ньому живуть 1570 родин, 14 100 душ населення, 2912 воїнів. Знаходяться такі чиновники: намісник для оборони від ху; головний комендант Шаньшаня, головний комендант для ведення війни проти Гюші (Турфана), правий і лівий князі, князь для війни проти Гюші, два головних товмачі.
На північний захід до місця проживання генерал-протектора 1785 лі, до царства Шань (на південний схід від Карашара) 1365 лі і на північний захід до Гюші (Турфана) 1890 лі.
Грунт піщаний і солоний. Тому мало землеробства, і населення залежить від продуктів сусідніх царств, звідки доставляють хліб. Царство має яшму і багато комишу, тамариску, шелюги, тополь і білої порості. Населення з своєю худобою шукає зрошувані місця та місця, що заросли. Розводять ослів, коней і багато верблюдів. — Уміють виготовляти зброю, подібну до тієї, що з Дже-цзяня [північний схід Тібету]». Слова в дужках, очевидно, вставив консул у старий текст для пояснення. Міра «лі» — більша за 500 метрів.
Судячи по цьому витягу, десь тут по ріці Кончедар'ї, мабуть, нижче по течії, близько 1900–1950 років тому було велике місто, столиця якоїсь держави, яка воювала; і якимись там ху [гуннами?] і з турфанцями.
Відшукати знаходження на місцевості цього міста Лоу-Лань, що з царства Шаньшань, і почати тут розкопки було б дуже цікаво, і, можливо, що відпала б потреба далі подорожувати до Нії і Керії, хоч мені після знайомства з Долиною бісів і піщаними горами Кумтагу дуже хотілося оглянути ще знамениту піщану пустиню Такла-Макан.
Ми стояли на березі старого русла Кончедар'ї біля якогось колодязя, який, за словами нашого провідника з Кизилсеніру, викопали мешканці цього поселення для ночівлі на шляху до живого русла цієї ріки. Там десь трохи далі були поселення і містечко Дурал, де вони збували шкури диких верблюдів, архарів та дзеренів, обмінюючи їх на хліб, тканини та взуття. Я почав розпитувати цього провідника, чи не знав бува він чого-небудь про древнє місто Лоу-Лань на Лобнорі. Він відразу заявив мені, що Лобнор лежить набагато далі на південь, що це велике озеро серед боліт і заростей комишу та що мешканці там живуть на берегах і островах у хатинах з комишу, займаючись рибальством. Я нагадав йому, що він розповідав мені про старовинне місто Ем-пень тут на старому руслі Кончедар'ї, де хтось зробив невдалі розкопки. Тоді він згадав, що на цьому старому руслі, на 10–12 верст вище, тобто трохи на схід, він під час роз'їздів на полювання бачив напівзасипані піском рештки якихось жител, не кам'яних і не глинобитних, а дерев'яних, думаючи, що це стовпи комишових хатин, подібних до хатин на Лобнорі, що залишились тут з часів, коли по Кончедар'ї ще текла вода.
— Коли це було? — запитав я. — Адже, може бути, що це старовинне місто Лоу-Лань стояло на Кончедар'ї?
— Люди на берегах цієї ріки жили не так давно, років 150–200 тому, — відповів він. — Мій батько, що помер років 20 тому, якому від народження було до 80 років, розповідав, що в дитинстві він ще пам'ятав про воду в руслі ріки, в якій купався влітку, коли прибувала вода з гір; а взимку в руслі вода бувала тільки в окремих глибоких ямах і нею користувалось небагато людей, які залишалися ще жити на руслі, що вже завмирало.
— Чи не можна поїхати подивитися ці рештки жител? — запитав я. — За день можна повернутися?
— Звичайно, можна, якщо поїхати без вантажу, залишивши караван тут, — сказав провідник.
Так ми й домовились, і наступного дня, залишивши весь караван на місці ночівлі під наглядом Лобсина та його сина, ми поїхали верхи — провідник, я і Очир (на коні Лобсина), взявши з собою дві лопати, кайло і харчів на два дні, щоб у разі потреби можна було заночувати, хоч би без намету, якщо розкопки чимось приваблять.
Ми виїхали рано-вранці; було це в кінці вересня, і сонце вже сходило трохи пізніше, ніж о 6-й годині ранку. Провідник повів нас на схід прямо по старому руслу ріки, де легше було їхати по злеглому піску, що місцями змінювався солончаками або старим такиром. В руслі нерідко траплялися наметені барханчики пухкого піску, але їх легко можна було об'їхати. Проте інколи вони перегороджували все русло і досягали двох сажнів заввишки; їх круті підвітряні схили були обернені на захід, очевидно, останні вітри були зі сходу; виїжджати кіньми на круті і пухкі підвітряні схили було б важко, тому доводилось об'їжджати бархани або вибирати для проїзду місця їх злиття і підніматися по відрогах, що злилися, де висота піску була не більшою за один сажень.
Ми їхали вздовж русла то тюпцем, то кроком, об'їжджаючи бархани, або перетинали їх в місцях з'єднання рогів. По руслу і на його берегах де-не-де траплялись стовбури тополь, що всохли, і галуззя сухих тамарисків, але заростей посохлою комишу майже не було; їх, певно, винищило населення насамперед на паливо на всьому протязі ріки, що завмирала. Годин через дві провідник виїхав з русла на терасу правого берега, звідки було видно, як стирчать якісь палки і колоди, очевидно залишки селища. Вони займали простір сажнів з тридцять завдовжки і два-три завширшки і являли собою не що інше, як колишні стовбури тополь, або товстих і розтятих вподовж, або молодих, без кори, що стирчали над поверхнею на різній висоті, але не вище за зріст людини з піднятою догори рукою. Між стовбурами в деяких місцях можна було бачити залишки плетених стін із хворосту — стебел комишу, галуззя тамариску і шелюги; вони піднімалися на одну, дві, три четверті над поверхнею землі, і, очевидно, ці залишки являли собою нижчі частини пінок хатин або будиночків, у яких колись жили мешканці цього міста Шаньшань. Де-не-де валялися окремі кілки або палки, мабуть, з хатніх покрівель, що не уціліли. Навколо решток плоту були наметені піщані грядки і коси.
Збереженість цих решток давала підставу гадати, що це житла часів першого століття до нашої ери, коли ще Існувало місто. Шаньшань, як свідчить витяг консула.
Навіть якщо взяти до уваги сухість клімату цієї пустині, цим колодам і плоту не могло бути 2000 років; ми могли дати їм не більше як сто або двісті років.
Проїхавши ще з версту далі та виявивши ще дві групи таких же залишків, я вирішив спробувати розкопати грунт біля них. Ми спішились, коней прив'язали до стовпів, розклали багаття з решток плоту, що горіли прекрасно, підвісили чайник з водою, яку взяли з собою, і, чекаючи, поки вона закипить, почали копати грунт в одній з колишніх хатин, — я біля однієї стінки, а провідник біля другої. Очир наглядав за чайником.
Грунт видався досить щільним, але заступ увіходив углиб порівняно легко; кожну брилу розкидали і розбивали заступом, щоб виявити всі сторонні предмети. Їх виявилося небагато: це було шмаття одягу, ганчір'я, прутики, черепки від глиняного і фаянсового посуду; я викинув зовсім поржавілий уламок ножа, провідник — дуже позеленілу мідну монету з квадратним отвором, тобто звичайнісінький китайський чох, вартістю в 1/7 копійки на наші гроші. На глибині не більш як на четверть грунт став твердішим. Коли ми очистили від пухкого грунту площадку на квадратний аршин біля задньої стінки, де копав провідник, ми почали по черзі довбати кайлом, заглиблюючись у твердий грунт на долоню, але на всій площадці знайшли з самого початку тільки в одному місці кілька поржавілих риболовецьких гачків і кам'яну кульку з наскрізним отвором — очевидно, важок від рибальської сітки.
Доводилось припускати, що ці рештки житла належать не стародавньому місту Шаньшань, а хатинам рибалок того часу, коли по руслу Кончедар'ї ще текла вода, тобто 80-100 і не більше як 200 років тому. А стародавнє місто знаходилося десь далі в пониззях цієї ріки або над іншим руслом на південь чи трохи далі на схід. Та щоб знайти його руїни, потрібно було б організувати цілу експедицію з участю топографів і в різних місцях, на які випадав здогад, зробити розкопки. Мені ця справа була не під силу, я не міг витрачати свій час на розшукування стародавнього міста Шаньшань у пустині на південь від Куруктагу.
Не було потреби більше тримати провідника, і я відпустив його, а ми, повернувшись надвечір до місця ночівлі, другого дня пішли далі на південь і верст за десять вийшли до живої ріки Кончедар'ї, обрамленої густими заростями комишів, тамариску, тополевими гаями, солончаками по низинах. В одному місці ми натрапили на свіжі сліди кабанів і поверх них були сліди тигра, який, очевидно, переслідував їх; сполохнули фазанів, двоє з яких потрапили до нашого запасу. Шлях то віддалявся від ріки, йдучи через зарості і гаї, то наближався, і можна було розглядіти, що ріка має завширшки до 30 сажнів і щонайбільше 2–3 сажні завглибшки. Де-не-де зустрічалися селища, жителі яких займалися рибальством.