Владимир Обручев – В нетрях Центральної Азії (страница 34)
Ми їхали з півгодини вгору по долині. Гори по схилах її ставали вищими, долина звужувалась і перетворилась в ущелину, по дну якої текла вода невеличкого струмка. Потім ми в'їхали в досить широку улоговину серед гір, звернули на захід (орієнтуючись на зірки) і незабаром опинились біля якоїсь стіни і через вузькі ворота, що ледве пропустили зав'ючених верблюдів, потрапили в невелике подвір'я. Мені і Лобсину запропонували спішитись, верблюдів і коней відвели в глибину подвір'я, а нас повели в будинок.
Ми опинились в кімнаті, тьмяно освітленій сальною свічкою, що стояла на низенькому столі, поставленому на широкому кані, вкритому чудовим хотанським килимом. Задню частину кана займала постеля Чорного лами; він уже прокинувся і сидів біля столика. Високий лоб, мало випнуті вилиці, майже прямий розріз очей і прямий ніс з горбочком свідчили, що це не монгол, а тюрк або тангут. Це стверджувала і досить велика та густа чорна борода на засмаглому обличчі.
Ввійшовши до фанзи, ми мовчки вклонились, хлопчаки, налякані нічним нападом, тримались за нами, виглядаючи збоку. Лама хитнув головою і сказав:
— Сідайте, шановні купці!
Попереду кана на двох брилах каменю лежала крива дошка, на яку ми з Лобсином сіли; хлопчаки стояли за нами.
— Хто ви такі, звідки і куди їдете, який крам везете? — спитав лама.
Я сказав, що ми російські купці з Чугучака, їдемо на Едзін-Гол, веземо мануфактуру для обміну на сировину.
— Які ви росіяни! Ви — монголи з лиця, з одягу! Чому ви видаєте себе за росіян? Думаєте, що Чорний лама росіян не скривдить?
Я розстебнув свій теплий халат і дістав наші паспорти, видані консулом і написані по-китайськи і по-монгольськи з печатками чугучацького амбаня.
Лама уважно проглянув їх і сказав:
— Бачу, ви російські купці. А навіщо ви їдете на Едзін-Гол? Там монголи бідні, а крам постачають їм китайці з Сачжеу. Ви там мало що продасте! Ви бували вже там коли-небудь?
— Ні, ми їдемо вперше. Ми вже десять років їздимо з крамом по монгольських монастирях і кочівлях,» захотілось побачити і Едзін-Гол.
— Звідти можна попасти і в Куку-Хото, і в Дин-Юань в Алашані, якщо не розторгуєтесь у монголів. Тільки туди далеко і дорога важка.
Відчинились двері, і два чоловіки втягли в фанзу один тюк з нашим крамом, швидко розпороли полотно, н яке мануфактура була зашита, і подали ламі кілька сувоїв ситців, даби, далемби.
— Чи є у вас червоне і жовте сукно для одягу лам, гарна бумазея і китайські шовкові тканини? — спитав лама.
— Сукно таке і бумазею ми маємо, але шовкових тканин не возимо, їх постачають монголам китайські купці, — сказав я.
— Кілька сувоїв сукна і бумазеї я у вас візьму, дістаньте їх.
— Вони в іншому в'юці, який призначений для монастирів. А в цьому їх нема. Вночі важко буде знайти той тюк.
— Так ви, російські купці, переночуйте в мене. Фанза в мене е, кап чистий. Вранці дістанете, що треба.
— Відведіть гостей в другу фанзу і дайте їм чаю, — наказав лама своїм помічникам. — Ви не бійтесь нічого, російські купці! Чорний лама не розбійник, — додав він. — Можете спати спокійно. Тільки в нас нема паші для коней. До ранку вони постоять, ви б однаково до ранку їхали, чи не так? Ідіть.
Ми вклонились і вийшли разом з обома помічниками. Вони провели нас по подвір'ю, відчинили двері і впустили в невелику фанзу. Один з них викресав вогонь, роздмухав гніт і запалив недогарок китайської сальної свічки, яку вийняв з кишені. Фанза була чиста, кан теж був покритий килимом.
— Нам треба було б дістати наші речі з в'юка, — 1 сказав я проводирю.
— Ходімо, дістанемо все, що вам треба.
При світлі свічки ми побачили, що один з розбійників типовий монгол, а другий — тангут чи тібетець.
— Хомо, залишайся тут з хлопчаками, а я піду з ними по речі, — заявив Лобсин.
Він пішов з тангутом, а я залишився з монголом і спитав:
— Нам казали, що ви монголів не кривдите, чи правда цьому?
— Наш начальник монголів не чіпає, а китайським купцям спуску не дає. Він мститься їм за старі образи, А от російських купців ми вперше бачимо.
Я розказав йому, хто ми, чого і куди їдемо. Спитав, чи давно вони живуть в цій пустині.
— Четвертий рік живемо тут.
— Китайські начальники в Хамі і Баркулі, звичайно, знають про вас. Чи не посилали вони загін солдатів, щоб зловити вас?
— Знайти нас важко. Ми зупиняємо каравани вночі в різних місцях дороги, відразу беремо, що треба, — верблюда з в'юком, гроші і зникаємо в темряві. А провідники в китайців — монголи, і вони не будуть розказувати, де шукати. Місце пустинне, людей на двісті лі близько нікого нема.
— А чому ви нас привели до свого дому? Ми ось узнали тепер дорогу до вас.
— Чорний лама знав, що ви підете цією дорогою ї велів привести вас до себе в гості. А гості нікому не викажуть той дім, де їх добре шанували. Це — старовинний звичай гостинності.
— Звідки лама знав про нас?
— У нього в Хамі і Баркулі, і в усіх селищах та кочівлях друзі є, і про хід торгових караванів ми наперед знаємо.
Повернувся Лобсин з нашими речами, а монгол пішов, сказавши: «зараз принесу вам вечерю».
Ми розклали речі на кані. Хлопчаки відразу ж лягли спати. Спочатку вони були дуже стривожені нічною пригодою і злякано дивились на чужих людей, які зупинили караван і про яких вони чули, що це — розбійники.
Тепер, бачачи, що ніхто нас не кривдить, вони заспокоїлись.
— Наші верблюди розв'ючені і вкладені на подвір'ї; коні стоять під навісом, крам теж там складений, — сказав Лобсин. — Ці люди, яких називають розбійниками, допомогли мені знайти речі серед тюків і кажуть, що ми — гості Чорного лами, а не полонені.
— І мені це сказаїв той, що залишився зі мною, — потвердив я. — Нам боятись нічого, а Чорний лама, мабуть, навїть заплатить за крам, який вибере.
Відчинились двері, і монгол приніс таріль з гарячим пилавом, а тангут — великий чайник з чаєм, заправленим по-монгольськи молоком і сіллю.
— Їжте на здоров'ячко, — сказав він, ідучи. — Лягайте спати, поки горить свічка. У нас другої нема, запас кінчився.
Ми добре повечеряли і навіть хлопчаків розбудили заради пилава і чаю з молоком.
— Навіть молоко є в них, — здивувався Лобсин. — Невже вони корову держать тут в пустині і самі доять її?
— Можливо, й жінки живуть з ними і ведуть господарство? — припустив я.
Решту ночі ми спокійно проспали і, мабуть, спали б довго, бо в фанзі не було вікна. Та до нас зайшов монгол і розбудив.
— Сонце вже підбилося, — сказав він. — Лама чекає на нас у себе. У нас надворі є вода, кому треба вмитися.
Виходячи, він не зачинив дверей. Ми швидко вилізли з-під халатів і вийшли на подвір'я.
Воно було оточено з усіх боків стіною, аршинів з десять заввишки, немов фортеця. Одну сторону всередині займали чотири фанзи, судячи з кількості дверей; вздовж другої тягнулось накриття, під яким лежали наші тюки, але верблюдів і коней не було видно. Біля третьої стіни стояла окрема фанза, певно, кухня, бо з труби піднімався дим. Коло неї протікав струмок чистої води, що виходив з ямки в кутку подвір'я. Це свідчило, що коли б хтось обложив фортецю, пожильці будуть забезпечені водою. В четвертій стіні були невеликі ворота з міцними стулками, які були відчинені. Вздовж стіни в кількох купах були складені стовбури саксаулу, снопи чию, полину і колючки — запаси палива і корму для верблюдів.
— Добрі господарі тут, — зауважив Лобсин. — Всім вони запаслися в фортеці, навіть вода є.
— А це що? — сказав я, показуючи на купу чорного каміння біля кухні. — Невже земляне вугілля?
Ми вмилися коло струмка і пішли до дверей однієї з фанз, біля якої стояв монгол, що, мабуть, чекав на нас.
— Ваші коні і верблюди пасуться тут за стіною, — сказав він. — Тільки паша для коней у нас погана, вони не наїдяться.
— У нас з собою є горох, ми їх підгодуємо, — сказав я.
Ми зайшли до фанзи лами; в ній було вікно, заклеєне китайським папером, так що тут було світло. Лама сидів на кані біля столика, на якому парував таріль з пилавом, стояв великий мідний глек, очевидно, з чаєм, і кілька чашок.
Зайшовши, ми вклонились і зупинились коло дверей.
— Доброго ранку! — сказав лама. — Сідайте на ослін ближче до мене, треба поснідати. Ви спали добре, сподіваюсь?
Я подякував за вечерю і за догляд за нашими тваринами. Під час їди лама розпитував нас про Чугучак, про наші торгові подорожі, про Росію і російські звичаї та порядки. Я розказав йому про розкопки в Турфані з німцями і про невдачу розкопок на ріці Дям, про речі, які можна було добути в руїнах старих міст. Це його зацікавило і він сказав:
— Коло Едзін-Гола в пустині теж є руїни великого міста, тільки до них важко доступитися, навкруги сипучі піски; води біля міста нема. Просіть монгольського хана, щоб він дав вам провідника, інакше ви міста не знайдете. Якщо ви побуваєте там, будете копати і знайдете тібетські чи китайські книги, привезіть мені кілька, я люблю читати старі твори. В Баркулі і Хамі книг дістати майже не можна.
Після сніданку ми розшукали серед нашого краму тюк з червоним і жовтим сукном та бумазеєю і притягли його в фанзу, розв'язали і показали ламі. Крам йому сподобався, він відібрав кілька сувоїв і сказав:
— Тут в пустині не так далеко є невеликий монастир. Гегена в ньому нема, богомольців приходить мало, лами зовсім зубожіли, ходять в лахмітті. Я хочу послати їм ці тканини, щоб вони на зиму одяглися потепліше.