Вероника Рот – Інсургент. Бунтівниця. Книга 2 (страница 30)

— Деякі називають це чвертю, Мар, — відповідає Лінн.

— Нехай вона і зрадниця, хіба не байдуже? — запитує Зік. — Ми тут нічого не плануємо, тому вона не матиме що зливати ерудитам. А коли б і планували, то її б точно не покликали.

— Вона може зібрати купу інформації, — каже Аінн. — Скільки нас тут, хто з нас не отримав укол для симуляції...

— Ти не бачила її, коли вона розповідала мені, чому покинула свою фракцію. Я їй вірю.

Кара з Христиною прямують до виходу.

— Я зараз, — кажу я. — Треба в туалет.

Дочекавшись, поки Кара з Христиною переступлять поріг, підводжусь і майже біжу за ними. Повільно відчиняю двері, щоб не шуміти, а потім тихо зачиняю. Опиняюся в напівтемному коридорі, в якому пахне сміттям і пилом. Мабуть, тут десь сміттєпровід.

Чую два жіночі голоси за рогом, скрадаюся в той бік, щоб чути краще.

— ...Це просто нестерпно, коли вона тут, — схлипує одна з дівчат. Христина. — Повсякчас уявляю... що вона зробила... я не розумію, як вона могла!

Від плачу Христини мені хочеться померти на місці.

— А я розумію, — відповідає Кара по паузі.

— Що?! — гикаючи, перепитує Христина.

— Ти же здогадуєшся, що нас учили мислити логічно,— відповідає Кара. — Не думай, що я безсердечна. Просто цілком імовірно, що дівчина в ту мить збожеволіла від страху. Не усвідомлювала своїх дій — не усвідомлювала, що вона взагалі на таке здатна.

Витріщаюся від подиву. «Що за...» В голові перебираю куценький запас лайливих слів.

— Умовити його вона б не змогла, бо він перебував під дією симуляції. І, коли він став загрозою для її життя, вона зреагувала, як її навчили в Безстрашності, — стріляла на ураження.

— Он воно що, — з гіркотою мовить Христина. — Ми маємо просто забути про все, бо ця історія має логічне пояснення?

— Певна річ, що ні, — відповідає Кара. Її голос тремтить. — Певна річ, що ні, — повторює вона тихіше. Прокашлюється. — Просто тобі доведеться перебувати поруч із нею, і я спробувала полегшити твоє становище. Ти не зобов’язана пробачати її. Насправді я не розумію, як ви з нею взагалі подружилися. Мені вона завжди здавалася дещо сумбурною.

Я напружуюся в очікуванні Христининої відповіді, її згоди, але, на мій подив і радість, вона мовчить.

— Гаразд. Ти не зобов’язана пробачати її, але тобі слід спробувати зрозуміти, що вона не бажала нікому зла. Вона зробила те через страх. Пам’ятаючи це, ти не захочеш при кожній зустрічі врізати кулаком у її довгий ніс, — провадить Кара.

Машинально торкаюся рукою носа. Христина хихикає, і це наче удар у живіт. Я задкую до дверей і повертаюся до Місця зборів.

Нехай Кара і грубо висловилася, та ще й недосить чемно згадала про мій ніс, однак я вдячна їй за сказане.

З’являється Тобіас з прихованих за білою портьєрою дверей. Він роздратовано відкидає тканину, підходить до нас і сідає за стіл коло мене.

— Канг зустрічається з представником Джанін о сьомій ранку, — каже він.

— З представником? — перепитує Зік. — А сама вона не прийде?

— Атож, ще її стане десь на видноті перед натовпом, готовим роздерти її на клоччя, — посміхається Юрая. — Цікаво було би поспостерігати за такою картиною, їй-богу!

— А чи не збирається Канг Нсперевершений взяти з собою охорону з безстрашних? — запитує Лінн.

— Збирається, — відповідає Тобіас. — Викликали кількох людей зі старожилів. Бад каже, що до всього дослухатиметься і про все розповість.

Дивлюся на нього спідлоба: цікаво, звідки така інформація? Два роки він усіляко уникав поста лідера Безстрашності, а тепер ні сіло ні впало поводиться так, наче вже став ним.

— Отже, так, — Зік спирається руками на стіл, — коли б ти була ерудитом, що сказала б на такій зустрічі?

Всі спрямовують погляди на мене.

— А що таке? — не розумію я.

— Ти дивергент, — відповідає Зік.

— Тобіас теж.

— Воно-то так, але ж під час тесту на схильності це в тебе виявили ще й хист до Ерудиції.

— Цікаво, звідки ви це взяли?

— Просто здогад, — знизує плечима Зік. — А хіба це не так?

Юрая і Лінн кивають. У Тобіаса сіпається рот, ніби він хоче посміхнутися, але не дозволяє собі це зробити. Я ж почуваюся так, наче в живіт поцілила каменюка.

— Гадаю, у всіх вас мізки працюють непогано, — кажу я. — Тому ви також здатні мислити, як ерудити.

— Та куди ж нашим мізкам, ми ж не дивергенти! — починає Марлін. Торкається пальцями мого волосся і трохи стискає мою голову. — Ну ж бо, чаклуй.

— Дивергенти не чаклуни, Мар, — вигукує Лінн.

— Та навіть коли б це так і було, то не варто її використовувати, — додає Шона. Це вперше вона розтулила рота відтоді, як ми зібралися. Вона й не дивиться на мене під час розмови. Просто намагається поставити на місце молодшу сестру.

— Шона... — починає Зік.

— Що «Шона»? — огризається та. — А тобі не здається, що той, у кого виявилися схильності до кількох фракцій, потенційний зрадник? Коли в неї здібності до ерудиції, то вона й працювати на ерудитів може!

— Що ти верзеш, — шепоче Тобіас.

— Те, що знаю! — вигукує вона, плескаючи долонею по столу. — Я знаю, що я з Безстрашності, оскільки це довів тест на схильності. Я вірна своїй фракції, це єдине місце, де я можу жити. А вона? А ти?

Вона хитає головою.

— Я гадки не маю, кому ви зберігаєте вірність, і не збираюся вдавати, що з цим усе гаразд.

Шона підводиться, а коли Зік намагається простягнути до неї руки, відштовхує їх і швидко прямує до дверей. Я проводжаю її поглядом, аж за нею зачиняються двері та припиняє хилитатися портьєра.

Мені дуже прикро. Хочеться кричати, але Шона вже пішла, тож і сваритися нема з ким.

— Тут немає ніякого чаклунства! — випалюю я. — Просто запитуєш у себе, що в конкретній ситуації логічніше зробити.

Замість відповідей бачу нерозуміння в очах.

— Коротше, коли б я опинилася в такій ситуації, тобто переді мною стояв би Джек Канг із гуртом охоронців-безстрашних, то силове рішення мені навіть на думку б не спало, правда ж?

— Певно, що спало б, коли б сама ти мала ескорт із безстрашних. Тоді один постріл — бах! — і він мертвий, і ерудити мають перевагу, — каже Зік.

— Хай кого вони там пошлють до Джека Канга, та вже точно не дурника. Мусить прийти хтось авторитетний,— відповідаю я. — Нерозумно було би стріляти в Джека Канга, ризикуючи втратити представника Джанін.

— Бачиш? Тому нам і потрібен твій аналіз ситуації,— підсумовує Зік. — От я б на її місці вбив Джека. Вирішив би ризикнути.

Я тру перенісся. Вже голова болить.

— Ну гаразд...

Я намагаюся поставити себе на місце Джанін Метьюз. Я знаю, вона особисто не спілкуватиметься з Джеком Кантом. Та й навіщо їй це? Що він може їй запропонувати? Вона просто спробує використати ситуацію на свою користь.

— Гадаю, — починаю я, — що Джанін Метьюз спробує ним маніпулювати. І він докладе всіх зусиль, щоб захистити свою фракцію, навіть коли для цього доведеться пожертвувати дивергентами... — згадавши його вміння тримати публіку, я на мить замовкаю. — Або пожертвувати безстрашними. А нам треба знати, про що вони говоритимуть на цій зустрічі.

Юрая і Зік перезираються. Лінн посміхається, але неприродною посмішкою. Її очі не усміхаються, натомість стають зовсім золоті, холодні.

— Доведеться підслуховувати, — заявляє вона.

Розділ 20

Сьома вечора на циферблаті. За якихось дванадцять годин ми почуємо, що Джанін хотіла сказати Джеку Канту. За останні тридцять хвилин я дивилася на годинник з десяток разів, наче тоді час плинутиме швидше. Мені не сидиться на місці, кортить бодай щось почати робити. Тільки не стовбичити в їдальні з Лінн, Тобіасом і Лорен, тицяючи виделкою в їжу та крадькома зиркаючи на Христину, яка сидить з правдолюбами за іншим столом.

— Цікаво, коли все закінчиться, чи зможемо ми жити як колись? — мовить Лорен. От уже п’ять хвилин як вона обговорює з Тобіасом методи тренування під час посвячення. Напевно, це єдина в них спільна тема для розмови.

— Якщо після всього цього ще залишаться фракції,— відповідає Лінн, роблячи зі свого картопляного пюре ковбаску.