Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 51)

— Тихше! Увага! Наберіть води з гасом в кварти і чекайте мене.

І Арам Акопян, що був далеко від берега, почав пробиратись до своїх учнів, які терпляче на нього чекали.

Не витримавши спеки і мошви, побіг у село, ще до появи гасу, один лише хлопчик Гурген.

А в цей час наші юні натуралісти, обливаючись потом, уже ввійшли в село. Було за південь, коли вони, стомлені і збуджені, нарешті, сіли перепочити на камінні, коло будинку Сето.

Тут вони й зустрілися з «дезертиром» Гургеном, який втік з озера Гіллі.

Побачивши хлопців, Гурген розгублено зупинився.

Камо покликав його до себе і спитав:

— Ти звідки? З Гіллі?

— Еге…

— Ну, що ви там бачили на озері?

— Гусей, качок… — розгублено відповів хлопчик.

— А вода? Яка була вода? Ти за чим повинен був стежити, га?

Гурген мовчав.

— А гас? Гасу на воді не було видно?

— Гас?.. А ви що, налили гасу?

— Та нащо тебе на озеро посилали? Що тобі наказували робити?

— Дивитись на воду… Ну, я й дивився…

Усі засміялися. Армен сумно схилив голову:

— Отже, ми, виходить, помилилися. Між цими двома озерами немає зв’язку.

Сето зашарівся, йому здавалося, що всі вважають його винним у тому, що гас не з’явився в Гіллі.

— Я все зробив… Зробив так, як ви наказали мені, слово честі… — ніби виправдувався він. — Весь гас пішов під воду.

— Ми тебе не вважаємо винним, Сето, — сказав Камо. — Ми знаємо, що ти зробив усе, що треба було. Напевно, і геологи наші помилились

— Геологи не могли помилитись, — заперечив Армен. — Але зовсім не обов’язково, щоб вода впадала саме в Гіллі. Може, вона впадає в Севан? Важливо те, що протікає вона під нашими полями.

— Ну й що з того? Чим це важливо для нас? Адже ми все рівно не знайдемо річища… Не зможемо вивести воду на поверхню.

В цей час до них підійшли спітнілі Асмік і Грикор, а слідом за ними і дід Асатур.

— Що? Які відомості? — запитала Асмік і, побачивши сумні обличчя хлопчиків, насупилась.

Так стояли вони мовчазні, коли на дорозі з’явилась ціла процесія: попереду йшов Арам Акопян, а за ним бігли піонери.

Учитель, посміхаючись, показав на кварти, які бережно несли в руках хлопці.

— Гас?.. — захвилювався Камо.

Він узяв одну з кварт, надпив і радісно скрикнув:

— Гас! Гас!.. Скоріше беріть ломи, кирки! Ходімо!

Схопивши лом, який стояв біля будинку, Камо стрімголов побіг стежкою, що вела на Далі-Даг.

Армен, Грикор і Сето, захопивши кирки, побігли навздогін.

Лчаванці нічого не розуміли. Вони здивовано поглядали на все це з дахів своїх будинків і похитували головами — йти до Чорних скель вважалось у них поганою прикметою. А Сона посилала вслід дітям, що бігли, свої прокльони:

— Розуму дітей позбавили!.. Ти куди, Сето?.. Додому, кажу тобі, додому! Ух, щоб тебе розірвало!..

Але Сето був уже далеко.

Армен, обернувшись, побачив Асмік.

— Ти куди? Ти ж стомилась, вертайся додому. Ну, вертайся ж!..

— Ти так ласкаво просиш мене, що я вже не почуваю втоми, — засміялась Асмік. — Ні, ні, я вас не покину… Адже я теж хочу знати, що ви робитимете!..

Де ж копати?

Піднімались на гору всі мовчки, замислившись. За ними в супроводі свого нерозлучного Чамбара йшов дід Асатур. Думали про одне. Знали, що під цими скелями, можливо, навіть у них під ногами, з гірського озера Гіллі тече ціла річка. Але, де саме вона протікає і куди вони йдуть зараз, цього ніхто не знав. І все ж, незважаючи ні на що, вони змушені були йти, не могли не йти… Хіба ж можна було всидіти спокійно, коли знайшлась вода, яка пропадала віками, — знайшлося щастя народу!..

Ішли вони, йшли, спітнілі, стомлені. Нарешті зупинились, тяжко дихаючи, і Армен запитав:

— Але куди ж ми йдемо?

Камо розсердився:

— Ідемо на гору!.. Копати йдемо. «Куди йдемо»?!

Блиснувши очима, він глянув на товаришів.

— Так, але де ж ми копатимемо?

— Де?

Камо зніяковів. Досі йому здавалося. що досить встановити, ідо під схилами Далі-Дагу тече вода, і можна вважати, що нею вже забезпечені колгоспні поля і ферма і що посуха їм не страшна. Зараз він зрозумів, що перед ними постало найважче питання: де копати?.. Схили Далі-Дагу розбігаються на всі боки на двадцять-тридцять кілометрів, а в потоці води, певне, немає і метра завширшки… Спробуй знайти цю крихітну жилку в такому величезному тілі!..

— Ходімо, хлопці, назад, — запропонував дід, набиваючи тютюном свою люльку, — ходімо, з людьми порадимось, послухаємо, що скажуть…

Перш за все хлопці пішли до голови колгоспу Баграта і доповіли йому про наслідки своєї розвідки.

— Оце по-військовому: виконав завдання — з’явись на доповідь до начальства, — з задоволенням промовив Баграт. — Виходить, воду ви знайшли, тобто ще не знайшли, але розвідали? Треба організувати розшуки. Добре…

Баграт замислився.

— Ну, люди, — звернувся він після невеликої паузи до колгоспників, які були в канцелярії, — що ви скажете? Наші хлопці зробили відкриття: вони знайшли воду, яка давно зникла, встановили, що вона тече під нашими землями, тоді як ниви гинуть від посухи, а от де — не знають. Що нам робити?

— Що робити? Треба взяти кирки та й перекопати Далі-Даг. Що ж інше ми можемо зробити? Не будемо ж спокійно сидіти? — сказав коваль Самсон, батько Камо.

— Правильно говориш. Візьми всі ломи й кирки, які знайдеш, та опоряди їх у себе в кузні. Підемо на розшуки, дав розпорядження Баграт. — Бригадирам завдання: виділити по чотири чоловіки з кожної бригади. Сето, підійди-но сюди! Ти теж ходив на вершину Далі-Дагу?

Сето соромливо підійшов до голови.

— Це він знайшов підземний водоспад, — сказав Камо.

— Він? Молодець! — і Баграт дружньо поплескав Сето по плечі. — Побачите, який він буде хлопець… А ми його оплакували… Xа-ха-ха!..

Всі присутні голосно зареготали.

— Дядьку Баграт, я вважаю, що мої товариші погодяться зі мною… Ми усім скажемо зараз… — Камо хвилювався, підшукуючи слова. — Дядьку Баграт, нам хотілося б самим закінчити розпочату нами справу. Це справа честі і для нас і для комсомольської організації. Завтра ми йдемо на розшуки самі. Якщо знайдемо…

Камо не закінчив фрази. Баграт насупив брови.

— Ну, що ж, — сказав він. — Дійте, дійте! Ми допомагатимемо. — І, трохи подумавши, додав: — Дивно ти мислиш, Камо! Знайшли воду, а ти хочеш, щоб колгосп не втручався в цю страву?.. Про яку «честь» може йти мова? Дивно, вузько ти мислиш. Почніть дослідницьку роботу з геологами. Стане ясно, де копати, — тоді ми розпочнемо роботу всім колгоспом.

Баграт підійшов до телефону і подзвонив секретареві райкому, з яким довго розмовляв про колгоспні справи.

Хлопці пішли.