Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 48)

Геологи залишилися на вершині. їх цікавила будова цих гір.

Зелені луки, що оточували озеро, були, як здавалося, вкриті пишними, барвистими східними килимами: так багато на них було квітів.

Сидячи на березі, діти милувались дикими качками, які плескалися в водах озера. Ніким нелякані, вони ніби не помічали присутності людей. Армен, замріяний, сидів над аркушем паперу і зосереджено гриз олівець.

Загадка гірського озера

— Хлопці! — гукнув Камо, входячи в роль командира. — Ми, тобто юні натуралісти села Лчаван, за участю старого натураліста діда Асатура і наукових працівників Академії наук, вирушили в похід для того, щоб дослідити це озеро і встановити, чи нема зв’язку між ним і озером Гіллі. Наші геологи сповістили мені, як вашому керівникові, про наслідки геологічних досліджень цього озера Вони гадають, Що вода озера просочується через дно. Чи не так, товаришу Ашот?

— Безумовно. Дно озера утворене з вулканічної лави, та й взагалі вся ця гора вулканічного походження. Тому вона пориста, і вода легко може проникати в її надра.

— Крім того, — продовжував Камо, — ми знаємо, що на дні Гіллі є джерела, багатоводні, як ріки. Ми знаємо, що на схилах цієї гори було «Велике джерело». Пам’ятаєте, про нього сказано в написі, зробленому в глечику. Ми також чули, що палиця кума Мукела впала в озеро, а випливла в Гіллі. Можна, отже, думати, що вода стікає звідси вниз, проходячи під схилами гір, під нашими полями… Тому нам треба негайно розпочати роботу!

Він змовк і замислився. Добре сказано — «розпочати роботу»! Але як розпочати? З чого почати?… Камо цього ще не знав.

— Треба вивчити дно озера, — пошепки підказав йому геолог.

— Так… — зрадів Камо, — так. Отже, роздягайтеся. Приступаємо до вивчення дна озера.

— Кинь, хто полізе в таке холодне озеро! — заперечив Грикор. — Де це озеро, а де Гіллі?.. Вигадав…

— Нічого не вигадав, — втрутився Армен. — Ви тільки подивіться, скільки води прибуває в це озеро. Раз, два, три, чотири… З чотирьох річок вода, крім тієї, що дають дощі. А сніг?.. Адже весь сніг, який збирається на вершинах, тане і теж збігає в озеро.

— Справді! — сказав Камо. — Скільки води, а не помітно, щоб рівень озера підвищився. Та воно б і не вмістило її…

— Може, випаровується? — припустила Асмік.

— Ні, тут холодно, великого випаровування не може бути, — заперечливо похитав головою Ашот Гаспарян. — Тут, звичайно, є десь отвір, куди витікає вода, бо інакше кратер наповнився б водою настільки, що вона переливалася б через край. Адже з усіх озер Вірменії витікають ріки і річки: і з нашого Севану і з озера на вершині Алагезу, і з озера' Айгер-Лич, і з озера Арпа, і з озера Ганли-Гел на вершині Ахмахану, і з озера гори Капуджух. Ці озера ми бачили на власні очі. Всі вони— проточні. В природі є певна закономірність. Якщо це озеро не проточне, значить, закономірність якимось чином порушена. І нам треба з’ясувати: чому?

Дід Асатур не брав участі в цій розмові. Не відводячи очей, дивився він на гребінь гори, де нещодавно стояли гірські барани. Старий мисливець знав, що вони пришлють розвідника, який стежитиме за всіма рухами підозрілих двоногих. Для баранів це було важливим питанням: від того, як воно буде розв’язане, залежало, залишаться вони на цих скелях чи ні…

— Ну, ви подумайте, як дізнатися, що робиться на дні озера, а ми продовжимо наші розшуки, — закінчив Ашот Гаспарян, звертаючись до хлопців.

І геологи пішли до каміння, що виднілося біля протилежної вершини.

— Я хочу, щоб ми відігравали тут тільки роль консультантів, — сказав Ашот Гаспарян своєму товаришеві. — Пам’ятаєш, про що ми говорили в день свого приїзду з Арамом Акопяном. Ти бачиш, що я весь час намагаюсь триматися збоку. Нехай ініціатива залишається в руках хлопців: вони почали цю справу, їм повинна належати і слава. Ми втручатимемося лише в крайніх випадках, якщо вони робитимуть будь-які помилки.

— Ти маєш рацію. Вони на вірному шляху і тепер зроблять все самі… А ось каміння, викинуте вулканом. Ану вдар молотком, побачимо…

І геологи приступили до своєї роботи.

А на березі озера Камо квапив хлопців:

— Ану, доведи, Сето, що ти син рибалки. Асмік, сховайся за каміння. Ми будемо роздягатися.

Сето перший кинувся в озеро. Він, справді, плавав і пірнав, як риба. За Сето квапливо пороздягалися й інші хлопці.

Ніжні форелі злякано метнулись і поспішно сховалися.

Вода в озері була така холодна, що хлопці, сині, тремтячі, зразу ж вискочили на берег і полягали на сонці, в травичці.

Зігрівшись, вони знову влізли в воду, і Сето спробував допливти до середини озера.

Повернувшись, він схвильовано сповістив:

— Хлопці, там, на середині, вода колами йде… Подивіться!..

Хлопці придивились. Дійсно, в центрі озера вода вирувала і пінилася.

— Покличемо вчених… Товаришу Гаспарян! — крикнув Камо і помахав рукою. — Погляньте на середину озера!

Геологи підійшли, подивились на озеро, потім Ашот Гаспарян щось сказав товаришеві, і той схвально закивав головою.

— У дні озера, — сказав Ашот Гаспарян хлопцям, — є дірка. Вода витікає через неї в надра гори. Молодці, хлопці, ви зробили важливе відкриття!

Армен задоволено посміхнувся, — так, наче він давно про це знав, ще в селі.

— Але від чого ж ці кола? — спитав Грикор.

— А налий води у посудину з діркою і подивись — піде вода колами чи ні, коли почне витікати, — відповів Сето, легенько стукнувши Грикора по голові.

— Що ж робити? Треба ж дізнатися… Вся надія на тебе, Сето. — сказав Камо.

Сето запалився. Коли вся надія на нього, він готовий навіть у пекло полізти. Та ще й на очах у Асмік!

І він рішуче кинувся у воду.

— І я попливу туди, — звернувся до свого товариша Ашот Гаспарян і почав роздягатись. — Як не подивитись зблизька на таку важливу знахідку!

Допливши до місця, де вирувала вода. Сето пірнув. Вир закрутив його, стиснув і стрімголов поніс униз до вузької щілини на дні озера. Сето рвонувся, але течія води була така сильна, що він не міг з нею впоратись. З страшною силою потік штовхав хлопця вниз, втягаючи його ноги в щілину на дні озера. Стрімким потоком рвалася вода між ногами

Сето, бурхливим каскадом палала в отвір на дні озера і зникала кудись в глибині гори…

Хлопці побачили, що водяні кола поширшали. Почали надиматися і лопатись великі водяні бульбашки.

— Сето тоне! — схвильовано вигукнув Камо і, кинувшись у воду, поплив рятувати товариша.

І тоді всі побачили, як пірнув Ашот Гаспарян. Пірнувши, геолог побачив Сето просто перед собою. Хлопчик стояв всередині водяного потоку, що стовпом ішов всередину гори. Геолог зрозумів, що на плечі Сето звалився важкий тягар води і що винести хлопця на поверхню не можна… Хіба що виштовхнути з водяного стовпа, але вбік — у «мертвий простір»? Ашот Гаспарян схопив Сето за руку і сильно потягнув до себе. Тут підоспів Камо, і вони разом витягли його на берег.

— Хлопці, там унизу річка, справжня підводна річка… — важко переводячи дух, розповідав Сето. — Якби була ширша дірка, вода затягла б мене всередину гори…

— Ти навмисне повинен був би дати воді занести себе… Цікаво, де б ти виплив? В Севані чи ще десь? — серйозним тоном сказав Грикор. — Чого ти? Хіба це не мета нашої експедиції? Ти приніс би жертву нашій науці, зате ми б знали, куди тече вода…

— Для цього є кращий засіб, — посміхнувся Ашот Гаспарян, підморгуючи Арменові.

Хлопці вдягалися. Підійшли Асмік і дід Асатур.

— Так, але куди ж все-таки тече вода? — розгублено запитував Камо.

— Невідомо куди! — розвів руками Грикор.

— Про це дізнатися важко.

— А для чого ми гас принесли? Ви хоч би раз про це подумали? — спокійно посміхаючись, запитав Армен.

— А й справді! Тепер зрозуміло, зрозуміло! — скрикнула Асмік. — Цікаво! Значить, ви наллєте гас у цей отвір?.. — вона з повагою дивилась на геолога і Армена: розумний вони вигадали спосіб!

— Наллємо ми тут, а ось де вийде цей гас — питання важливе, — сказав Армен. — На Гіллі буде стежити за водою піонерська ланка. Вони будуть стежити за озером і, якщо на ньому з’являться плями гасу, сповістять нас. З ними буде сам Арам Акопян, за планом якого ми робимо це.

— А мені здається, що він не втручається в цю справу.

— Це тобі тільки так здається.

— Сето, як би це нам розбити бутлі біля того підводного отвору, що ти знайшов? — спитав Камо.

— П’ять бутлів? Отже, п’ять разів пірнути і п’ять разів випливти? Та ще й розбити бутлі?.. Ні, це неможливо. Ти бачив, Камо, мене ледве витягли першого разу…

— Цікаво, який вони знайдуть вихід? Помовчимо… Надзвичайно допитливий розум у цих хлопців! — прошепотів на вухо товаришеві Ашот Гаспарян і любовно глянув на серйозні обличчя хлопців.

— Це вірно… — задумливо відповів Армен. — До того ж, якщо розбивати бутлі по одному, гас розіллється. Нам треба вилити весь гас зразу у підводну щілину, тільки тоді й буде толк… От якби одна велика посудина була, хоч би глечик для води чи балон літрів на п'ятнадцять…

— Глечик для води? — підвів голову дід Асатур. — Глечик дістати легко. Його можна попросити в кочовищі азербайджанців. Це на тому боці гори, в напрямку Казаху, зовсім недалеко від нас. Попросіть від мого імені, вони мене добре знають…

Піти за глечиком зібрався Камо, але Сето випередив його.

— Я ж сказав, що мушу свій гріх перед Асмік загладити! — запротестував він і, як був напіводягнений, побіг до наметів азербайджанців.