Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 3)

В цей час із села надійшли колгоспні рибалки. Один з них вигукнув:

— Оце так улов! І видру вбили, діду Асатур? Чудесна шкурка. Мабуть, на шию своїй старій надінете?

Дід спідлоба поглянув на нього.

— Поспали б ще трохи. Чому так рано прийшли? Ну й рибалки, клянусь бородою, коли б на вас понадіялись, то з голоду повмирали б ті, що в полі працюють,

— Дідусю, запізнимось, — підганяв Камо.

Від них не відчепишся. А ви рибу розберіть, бо зіпсується на сонці,— сказав дід рибалкам і попрямував до озера Гіллі.

А Грикор давав настанови своєму приятелеві-пастуху:

— Доглядай телят, бо ми йдемо на полювання. Сам знаєш, яке без мене полювання.

На березі озера дід Асатур зупинився замислившись.

— Любі діти, дайте мені спокій, в це прокляте озеро я не зроблю й кроку.

— Зробиш, зробиш! — вигукнули хлопчики.

Вони силою затягли маленького дідуся разом з Чамбаром у човен І з шумом замахали веслами, скеровуючи човен на середину озера Гіллі.

Човен тихо плив по широкому озеру. Лякливі лиски, ще здалеку побачивши його, ховалися в очереті. Качки — розумніші. Вони і далі спокійно плавали, але як тільки човен наближався на відстань рушничного пострілу, з шумом здіймалися вгору. Чамбар лише облизувався. Гусей ніде не було видно: вони дуже обережні, їхні голоси долинали здалеку, хтозна з якого з маленьких островів на озері.

Дід Асатур з пристрастю завзятого мисливця проводжав поглядом зграї диких качок.

— Оце, діти, селезень, — сказав він, показуючи на качку із зелено-рябою шиєю. — Ех, і красень же! Як виблискує на сонці… Погляньте, як змінюються його кольори при найменшому повороті голови. Шкода вбивати такого гарного птаха.

Качка, яку показував дітям дід Асатур, спокійно прогулювалась на протилежному боці острівця

— Стріляй, дідусю, стріляй! — наполягав Камо, охоплений мисливським запалом.

— Справжній мисливець спочатку підніме птаха на крило, а тоді вже стрілятиме, — повчав дід. — Майстерність не в тому, щоб убити, а в тому, щоб знати, як убити. Треба вміти підстрілити птаха в польоті, — так, як наш голова колгоспу Баграт підбив фашистський літак.

Раптом він побачив зграю качок, що пролітала, і вів далі свій мисливський «урок»:

— На такій відстані треба націлятися в кінчик дзьоба. Поки шріт долетить, качка троха пролетить вперед, і шріт влучить їй в самісіньке серце. А коли стріляєш з більшої відстані, то націляйся перед дзьобом… А як би ви думали? В усіх справах розрахунок потрібний. Людина у вашому телячому віці не витримує, націляється в середину зграї, думає, може, хоч в одного влучу… А це і не розрахунок, і не вміння. Яка б не була велика зграя, націлятися треба в одного птаха і твердо знати, що гой один — твій. Ну, коли вцілиш і в сусіда йото, то тим краще. І ще, любі, знайте, іцо в кожної пташки погано захищена спина. У птахів груди, як панцир. Це для того, щоб шріт не пробив. Так воно часто й буває. Отже, стріляйте завжди ближче до спини.

В цей час над їхніми головами пролетіла велика зграя качок.

Дід Асатур, націлившись, вистрілив. Два селезні, що летіли на чолі зграї, плюхнулися в озері. З очерету почувся різкий дитячий крик.

— Хто це там?… — здивовано прислухалися діти.

Чамбар кинувся у воду за вбитими селезнями. За собакою — Камо. Дід Асатур, Армен і Грикор налягли на весла, поспішаючи до місця, звідкіля долинув дитячий крик.

Камо, ступивши на протилежний берег острівця, застиг від здивування. У величезних ночвах, які спокійно погойдувались на хвилях, сиділа дівчинка в червоному платтячку, тримаючи в руках весло.

Побачивши хлопчика, вона високо підняла вбитого селезня і сказала з усмішкою:

— Поглянь, з води витягла.

— А другий де?

— Другий? Он собака несе…

З води вибирався, обтрушуючись, з качкою в зубах Чамбар.

— Це ти, Асмік? — вигукнув Камо, впізнавши дівчинку. — Ану, пришвартовуй до берега.

Асмік уміло підвела свої ночви до берега і легко вистрибнула на землю. Це була дівчинка років чотирнадцяти з блискучими темними очима. Прикривши рукою очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.

— Чому ти кричала? — нарешті запитав він.

Після твого пострілу дві качки просто з неба звалилися біля мого човна.

Одна мало не на голову… Але зараз я вже не боюся, сказала вона і засміялась, блисінувши двома рядками білих зубів. — Ти сам? — запитала дівчинка. — А де твоя рушниця? — і обернулася лицем до озера. Яке прекрасне наше Гіллі!.. Яке тут повітря!.. Я тут від раннього ранку…

Чамбар, віддавши качку дідові Асатуру, повернувся на острів і, підійшовши до Асмік, тривожно заскімлив.

— Просить у тебе качку, — пояснив Камо.

— Качку? Ні, це моя здобич, не віддам! — гукнула дівчинка до собаки, ховаючи селезня за спину. — Ну, гаразд, не ображайся, на, на, візьми…

Чамбар весело кинувся у воду, несучи здобич господареві.

— Поїхали, Асмік, а то мій дідусь подумає, що я потрапив у пащу вішапа.

Дід Асатур, побачивши дівчинку, вражений, запитав:

— Чия це дочка? Що вона тут робила?

— Дочка тітки Анаїд.

— Якої Анаїд? Ланкової тютюнової бригади?

— Еге ж.

— Ну і що ж ти тут робила? Як тебе мати відпустила саму, дочко?

В голосі діда звучали подив і тривога:

— Дівчинко, серце лева ти з’їла, чи що, коли наважилась сама забратися в це прокляте озеро?.. Ну й дівчата тепер, хоч тримай їх на прив’язі…

Всі засміялись.

— І що ти збираєшся робити в цьому озері, дитино моя?

— Я збираю яєчка, — відповіла дівчинка.

— Які яєчка?

— Гусячі, качині, отих чорних курочок… Збираю яєчка всіх птахів.

Цікавість діда і хлопчиків дедалі зростала: «Якась незвичайна дівчинка. Ні буйвола, ні дева, ні вішапа не боїться».

Раптом Асмік сказала з образою в голосі:

— Але той хуліган Сето кидає камінням у зібрані яєчка…

— Де він? Зараз я йому дам! — вигукнув дід, схопившись за звичкою за посріблену рукоятку кинджала.

Старий мисливець з рушницею в руках, зігнувшись, ступив до очерету, з протилежного боку якого вискочив підліток і кинувся навтіки Дід грізно посварився на нього пальцем і гукнув:

— Облиш з цією дівчинкою жартувати, бо інакше, клянусь бородою, намну вуха…

Довгий час Асатур не міг заспокоїтись.

— Який же син може бути у такої матері?.. Кажуть же, що яблуко від яблуньки недалеко котиться.

— До яких пір це буде продовжуватись?.. Зовсім неслухняний хлопчисько, — понуро сказав Камо і звернувся до Асмік: — Що ви робите з такою кількістю яєчок? Мабуть, яєчню готуєте? Дику яєчню!

— Скажи: мисливську яєчню, — поправив його Грикор, — оце, мабуть, смачно!

— Яєчню не робимо, — простодушно відповіла дівчинка, — а підсипаємо квочку, виводимо пташенят… таких гарненьких, рябеньких… — І, помовчавши, додала: — Коли батько був на фронті, нам з мамою деякий час було скрутно. Тоді ми почали ходити до Гіллі і збирати яєчка диких качок. Збирали, підсипали квочку, виводили пташенят… Це нам дуже допомогло.

— Як же не допомогти! Смажена качка всякій справі допоможе, — підтвердив Грикор.