Вадим Собко – Зоряні крила (страница 95)

Король на мить замислився, потім покликав командира танкової роти лейтенанта Дороша і наказав вивести свої танки і стати з заведеними моторами навпроти місця, де буде вибух. Тільки-но вибухне тол і перша хвиля пройде над танками — негайно, ні на що незважаючи, рватися на аеродром і в першу чергу таранити всі літаки, які там є, щоб жоден не міг злетіти.

Лейтенант відкозиряв, і зразу ж його танки вийшли на місця, вказані Орленком.

Відчуваючи, як завмирає серце, чекав Крайнєв останнього наказу.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

Химерно склався життєвий шлях Людвіга фон-Дорна після того, як Юрій Крайнєв втік з його фортеці. Страшний гнів Германа Герінга, головнокомандуючого повітряними силами фашистської Німеччини, впав на його голову після тої події. Тільки величезні зв'язки дали змогу уникнути суду. Про велику і почесну кар'єру вже мріяти не доводилося.

До того ж ще один удар завдав Дорнові непоправного горя — тяжко захворіла Мей, її довелося відправити в психіатричну лікарню, і лікарі не бачили надії на одужання. «Спадковість» — хитали вони головами, відповідаючи на всі запитання Дорна.

Отже, і Мей, остання надія і остання радість Дорна, пішла з його життя. Тепер він залишився самотній на цілому світі.

Його все-таки залишили на посаді начальника лабораторії реактивних літаків, але тепер там уже було багато працівників й майже зникла секретність. Так було до тієї хвилини, поки не почалася війна. Тоді лабораторія знову стала цілком таємною. В ній зразу ж почали виготовляти літаки-снаряди.

Людвіг фон-Дорн виявив себе на цій роботі дуже добре, і невдовзі йому навіть перестали нагадувати втечу Крайнєва.

Коли Гітлер кинув свої банди на Радянський Союз, у перші місяці його успіхів Дорн опинився в Києві. Йому було наказано організувати досліди з тими співробітниками інституту стратосфери, які могли залишитися в Києві.

Розвороту ця робота не дістала, бо вже розпочався наступ Червоної Армії і Дорнові довелося спішно тікати.

Таким чином, він опинився знову на старому місці, в своїй бетонованій лабораторії. Тепер тут працювалося не так спокійно, бо аеродром часто використовували для всяких інших потреб, а не тільки для дослідних робіт.

Розпочався наступ на Англію за допомогою літаків-снарядів.

Людвіг фон-Дорн одержав залізного хреста.

І незабаром після цієї радісної події, після якої, здавалося б, кар'єра фон-Дорна мала піти вгору, прийшов наказ евакуювати лабораторію на захід.

Прочитавши цей наказ, Людвіг фон-Дорн зрозумів, що з війною скоро буде покінчено. Треба було рятуватися.

Він дуже сумлінно виконав наказ про евакуацію лабораторії. Сумлінність ця полягала в першу чергу в тому, що Дорн вивіз і заховав усі цінні речі. Він розумів, що все йде до кінця, і піклувався тільки про власне майбутнє. Співробітників своїх він розпустив, щоб розкрадання лабораторії не було таким помітним. Добре знаючи, що начальство вже не довго буде начальством, він з чистим серцем доповів про евакуацію лабораторії.

І саме в цей час, як промінь сонця у похмурому житті Людвіга Дорна, на горизонті з'явився шведський інженер Генрі Кервуд. Він приїхав, навіть не подумавши про те, щоб змінити своє англійське прізвище на якесь інше, більш схоже на шведське. Він просто виписав собі нового паспорта, де було змінено тільки національність і підданство, і, не боячись нікого, рушив до Німеччини.

Кервуд мав усі підстави не боятися. У гітлерівській столиці вже починалося безладдя і нікому не було ніякої справи до якогось американця чи англійця, який так одверто, нікого не боячись, розшукує Людвіга Дорна «в особистих справах» і називає себе для годиться шведом.

Людвіга Дорна Кервуд знайшов досить швидко, і барон хтозна-як зрадів можливості продати всі креслення. Про ціну вони домовилися відразу ж. Ніколи в житті навіть мріяти не міг Дорн про подібні заробітки.

Зібрати інженерів з числа колишніх співробітників Дорна було важче, але і тут повезло — всі адреси знайшлися у записник книжках, залишалося тільки послати листи.

У свою колишню лабораторію, де зберігалися всі матеріали, Дорнові дуже не хотілося їхати. Він волів, щоб Кервуд сам туди подався і взяв би все, що йому потрібно, але американець навіть слухати про це не захотів.

— Ми поїдемо разом, — безапеляційно заявив він, і баронові не залишилося нічого іншого, як послухатися.

Вони вирішили вилетіти негайно. Але, намагаючись останнім часом не потрапляти на очі заклопотаному начальству, Дорн втратив правильну орієнтацію щодо обставин і часу. Крім того, гітлерівське командування боялося оголосити в газетах, наскільки пройшли в глиб країни радянські війська. І тому, думаючи, що летить у цілком безпечне місце, Дорн прилетів на свій аеродром тоді, коли танковий полк Короля вже стояв біля стін.

Пілот приземлив літака, як завжди., впевнено, недалеко від будинку лабораторії. Дорн вийшов, першим, допоміг зійти Кервудові, кілька техніків і інженерів, які мали допомогти Кервудові, також вийшли на асфальт аеродрому. Не гаючи часу, вони взялися до роботи. Дорн віддав накази і зайшов у будинок. Спробував повернути вимикача. Електричне сяйво розлилося по коридору. Дорн зітхнув, проходячи повз кімнату, де жила колись Мей, і зайшов у хімічну лабораторію.

Кілька хвилин відмикав великим ключем важкий сейф, нарешті відкрив і дістав звідтіля невелику прозорого скла посудину з темним сизуватим порошком. Хвилину дивився на неї, потім поволі пройшов до свого кабінету.

Великий дерев'яний, майстерно різьблений орел так, як і раніше, простирав на стелі свої широченні крила.

Дорн глянув за вікно. Сонце вже сіло. Сутінки помалу густішали над аеродромом. Злобно скривився Дорн, поставив свою пляшку на вікно і, не озираючись, вийшов з кабінету.

Голос Кервуда почувся в коридорі. Інженер був цілком задоволений. Звичайно, ніяких особливих новин ту г немає, але завдання, покладене на нього, виконане цілком.

Пілот доповідав про закінчення вантаження. Дорн побачив постать Кервуда на аеродромі і швидко подався до літака. Він вийшов на асфальт аеродрому, і раптом йому почулося якесь гудіння. Став на мить, прислухаючись, і застиг на місці.

На його очах, піднята страшною силою в повітря, вигнулася і розпалася на дрібні уламки товстенна стіна. Більше сотні метрів її раптом заховалися в диму і пилюзі. І не встиг цей дим хоч трохи розійтися, не встигла ще хвиля вибуху пройти над головою Дорна, як п'ятеро танків вдерлися на аеродром і помчали по асфальту до літаків, розкиданих то там, то там на аеродромі. Край ній танк з повного ходу вдарив по хвостовому оперенню літака Дорна, і німець зрозумів, що ніколи вже йому не злетіти з цього розкішного аеродрому.

А слідом за першим ішли інші танки, і порахувати їх зразу було неможливо.

Людвіг фон-Дорн ще раз повернувся до свого кабінету, але на цей раз уже під конвоєм танкістів. Від несподіванки він навіть повірити не міг, що потрапив у полон до радянських військ.

Він чув, як чийсь владний голос наказав провести його в кабінет, і був смертельно зляканий, побачивши за своїм столом, у своєму кріслі Юрія Крайнєва. Кілька офіцерів теж були тут. Дві жінки сиділи поруч Крайнєва, і чого їм тут треба — Дорн зрозуміти не міг.

Танкісти, які привели Дорна в кабінет, відкозиряли і вийшли. Крайнєв кілька хвилин дивився на свого старого знайомого, і спокійна посмішка ледве помітно торкалася його уст.

— Рекомендую вам, товариші, — нарешті проговорив він, — мій дуже старий знайомий Людвіг фон-Дорн. Колись він мене довгенько протримав у цій тюрмі. Як же ви опинилися тут зараз?

Дорн уже оволодів собою. Незважаючи на те, що коліна у нього трусилися від жаху, він зумів пояснити свою помилку.

— Так, — знову посміхнувся Крайнєв, — ну, а що ж вироблялося в вашій лабораторії? Мабуть, ваші ФАУ-2. Чи ви вже щось цікавіше встигли винайти? Як старому знайомому, покажіть мені вашу лабораторію, Дорн. Я її ще не зовсім забув, можу вас запевнити.

Від останніх слів мороз пройшов по шкірі Дорна.

В цю мить танкісти привели до кабінету Генрі Кервуда. Крайнєву від здивування аж очі на лоба полізли, коли він побачив американця.

— Та тут знайомих більше, ніж ми думали! — вигукнув він. — Як це ви сюди потрапили, містер Кервуд?

— Мене взяли в полон, — нітрохи не вагаючись, збрехав американець. — Я сподіваюся з вашою допомогою дуже швидко дістатися додому. Я прошу вас негайно відправити мене до Москви. До нашого посольства.

— До Москви ми вас, звичайно, відправимо, — засміявся Крайнєв, дуже добре розуміючи, яким чином саме в таку мить опинився тут Кервуд, — але на цей раз, мабуть, не до посольства.

— Що ви цим хочете сказати? — обурився інженер.

— Нічого, — відповів Крайнєв, — просто тут запахло для вас смаженим, і ви негайно прилетіли сюди. Може, пап Людвіг фон-Дорн допоможе нам в тому розібратися?

Дорн дуже добре розумів, що всі його плани луснули і розраховувати на американські гроші більш ніж смішно. Тому він з готовністю відповів:

— Допоможу, звичайно, допоможу.

— От бачите, — вів далі Крайнєв, — так і довідаємося потроху, помалесеньку, хто і для чого вас посилає, Генрі Кервуд. До речі, у вас є документи?

— У мене їх забрали, — похмуро відповів Кервуд.

— Ось вони, товаришу Крайнєв, — заступник Короля вже простягав паспорт Кервуда.