Вадим Собко – Зоряні крила (страница 94)

Проте цієї ночі виспатися їм не вдалося. Прибіг посильний, розбудив Короля, простягнув йому пакета.

— От і маємо на завтра бойовий наказ, — сказав Король, розгорнувши папірця.

Полк Сергія Короля мав підтримати піхотну дивізію. Це наші війська пробували оборону німців перед великим наступом.

І в перший день сорок п'ятого року Сергій Король вів бій, поширюючи Мангушівський плацдарм. Це поволі починався генеральний наступ.

І коли через десяток днів було віддано наказ і артилерія заговорила на повний голос, так, що здригалися завіслянські ліси, Король, уже не озираючись, повів свій полк.

Він врізувався все глибше і глибше в німецьку оборону, аж поки не луснула вона і не покотилися танки з громом і ревом у тил німцям, все змітаючи на своєму шляху.

Тепер Король уже зовсім відірвався від піхотних частин. Він тримав зв'язок тільки по радіо, та ще коли-не-коли прилітав до нього на своєму літаку Росовський. Всім було ясно, що німецькі фашисти стоять на самому краєчку прірви і треба їх туди зіпхнути.

Дивне почуття охопило Короля, коли танки його перейшли кордон Німеччини. Під сталевими гусеницями скрипіла скута морозом земля, яку ненавиділи мільйони радянських людей, до якої мріяли дістатися, щоб знищити гітлерівську нечисть. Тепер треба тільки добити звіра і зробити це якнайшвидше і з найменшою кров'ю І коли вже до Одеру було зовсім недалеко і Король був переконаний, що плацдарм йому вдасться втримати напевне, раптом прийшов наказ повертати круто на північ.

Нічого не розуміючи, Король тільки руками розвів. Він ладен був запідозрити тут помилку, але прилетів Росовський і пояснив усе.

Перед Королем, в кількох кілометрах від його шляху, лежала та сама бетонна тюрма з аеродромом, де тримали колись Юрія Крайнєва. Зараз вона була перетворена на величезну лабораторію спеціального призначення.

Танки пішли на північ, і не минуло й кількох годин, як височенний бетонний мур виріс перед ними.

На своєму віллісі Король об'їхав цю величезну бетонну споруду, але ніде не знайшов ні найменшого натяку на браму чи звичайний вхід. Бетон всюди здавався однаково міцним. Кожен бік цього квадрата дорівнював трьом-чотирьом кілометрам.

Асфальтована дорога тяглася навколо всієї споруди. Свіжих слідів від машини на ній не було. Очевидно, в цю тюрму вів звідкілясь підземний хід або доступ до неї був тільки з повітря.

Довкола шуміли зимові, засніжені ліси, і жодного селища не виднілося поблизу. Мертва тиша стояла в лісах. Ніщо не ворушилося за високою бетонною стіною. Здавалося, ніби всередині взагалі немає жодної живої людини. Проте Король був уже добре навчений всіма несподіванками війни, щоб повірити такій тиші.

Саме тому він почекав, поки прилетить Росовський, щоб провести розвідку, а тоді вже діяти напевне.

Легкий У-2 з'явився пунктуально. Він летів низько, майже торкаючись верховіття дерев, і сів просто на асфальтоване шосе. Росовський вискочив з кабіни і заспішив до Короля. Він передав пакета з наказом, а сам знову зібрався сідати в машину.

— Почекай, куди ти? — зупинив його Король. — В мене до тебе є дуже велике прохання.

— Саме твоє прохання я і збираюся виконати, — засміявся Росовський. — Зараз я подивлюся, що воно на тому аеродромі робиться.

Росовський злетів у повітря, і зразу безмежне поле аеродрому, який лежав за стіною, розіслалося перед його очима. Спочатку Росовський летів низько, щомиті готовий завернути і сісти на дорогу, тільки-но з'явиться якась небезпека, потім осмілів, піднявся вище і став оглядати аеродром.

Величезна площа була зовсім безлюдною. Кілька літаків стояло в різних кутках біля стін. Коло них теж не видно було жодної живої душі. Росовський підвів літака до великого будинку дивної архітектури і довго кружляв над ним, намагаючись усе добре роздивитися.

Він ще кілька разів пролетів над аеродромом і, не гаючи часу, повернувся назад. Король чекав його з нетерпінням. Розповідь Росовського була цілком вичерпною, але в повну безлюдність аеродрому Король не повірив. Ворог міг замаскуватися, і його не побачиш з повітря. Тут могли бути всякі несподіванки. Король вирішив діяти дуже обережно.

Він покликав Орленка і доручив висадити в повітря зразу метрів сто — сто п'ятдесят цієї стіни. Танки мали прожогом ринути на аеродром і знешкодити все, що могло опиратися. Орленко взявся за справу гаряче, але запасів вибухових речовин, потрібних для операції, в полку не було. Доводилося їхати назад, туди, де лишалися полкові тили, і там знайти потрібні заряди. Король погодився неохоче, йому хотілося б швидше вже виконати наказ командування. Проте тут, видно, вибирати не доводилося. Орленко виїхав у тили, Росовський полетів назад до штабу, а Король із своїми танкістами залишився в лісі біля бетонної стіни.

Танкісти спочатку запропонували були розбити стіну снарядами, але Король заборонив. За даними Росовського, стіна була більш ніж метрової товщини. Нічого було і думати пробити її снарядами. Отже, доводилося тільки чекати.

І ранком того ж дня, коли Король тільки передав повідомлення про те, що досяг цього проклятого аеродрому, Валенс одержав наказ негайно послати Крайнєва і ще когось з інститутських спеціалістів до Німеччини в штаб армії, де бився полк Короля.

Оце і була та телеграма, яку приніс на аеродром ад'ютант директора інституту.

Коли Крайнєв прочитав телеграму, то стримати захоплення йому було дуже важко.

— Адаме Олександровичу, — запально говорив він, — ти розумієш, куди мене викликають? Це ж саме туди, де я сидів. Це значить, мені знову в тюрмі моїй побувати доведеться. А може, і Дорна вдасться побачити.

— Ну, щодо цього я маю сумнів. Він уже, мабуть, давним-давно на захід Німеччини втік, щоб бува нам в руки не потрапити.

— Так, це можливо. А хотілося б мені з ним зустрітися…

— Зустрінетеся чи не зустрінетеся, а вилітати треба негайно. Хто з тобою полетить?

Крайнєв на мить замислився.

— Ганна обов'язково — вона спеціаліст по вибухових речовинах. Я думаю, що Матяша треба взяти і Марину не завадило б.

— Всього-на-всього?

— А навіщо мені більше? Там, правда, велика лабораторія і, мабуть, багато цікавого, але я не бачу причини відривати від роботи більше людей. З цими спеціалістами 5Ї там зумію гори перевернути, що б там німці не винайшли.

— Я, правда, не думаю, щоб там були якісь гори.

— Я сам цього не думаю. От тому мені і вистачить трьох товаришів.

За годину літак інституту стратосфери піднявся в повітря. Спочатку він летів один, але десь над кордоном Польщі його зустріли винищувачі і охороняли в польоті вже до самого місця призначення.

З нетерпінням дивився на землю Юрій Крайнєв. От вона наближалась — та хвилина, про яку мріялося довгими місяцями сидіння у тюрмі, про яку так часто говорилося друзям.

Крайнєв згадав Волоха. Колись він поклявся, що повернеться в цю тюрму, щоб поставити йому пам'ятника. Зараз, мабуть, ця клятва ближча до виконання, ніж будь-коли.

Марина і Ганна теж з великим зацікавленням дивилися на землю. Вони обидві знали історію Крайнєва. Але вони також знали, що в інститут стратосфери давно вже надходили відомості, ніби в цих лабораторіях зосереджено всі дослідні роботи німців по реактивному літакобудуванню. Тому зацікавлення зростало з кожним кілометром.

До аеродрому, який містився недалеко від штабу армії, вони прилетіли надвечір, і зразу ж їх посадовили на машину, щоб вирушити далі. До розташування полку Короля вони прибули, коли ще не починало сутеніти, а сонце тільки хилилося до обрію.

По дорозі, вже недалеко від розташування полку, вони наздогнали Орленка, який повертався до Короля, везучи кілька машин толу. Після перших же слів вітання Орленко оголосив, що везе тол, щоб «підірвати ту прокляту стіну», і всі стали дуже поспішати.

Крайнєв зі своїми товаришами залишився біля Короля, а Орленко з саперами приступив до роботи. Сонце вже сідало. В лісі залягала сутінь. Король сидів поруч своїх старих знайомих у наспіх виритій землянці.

— От ніколи не думав, — говорив Король, — що наша наступна зустріч буде саме такою. Завтра ще Росовський прилетить. Він тут інститут стратосфери щодня згадує.

Марині раптом стало нічим дихати. Вона встала і вийшла з землянки. Всі провели її поглядами, потім на обличчях з'явилися усмішки, але ніхто нічого не запитав.

Принесли вечерю. Частуючи гостей, Король весь час прислухався до всього, що творилося в лісі і навколо землянки. В саме в ту мить, коли він збирався випити маленьку пластмасову чарку горілки, гудіння літака почулося над лісом. Король застиг, піднісши чарку до рота.

Крайнєв не витримав і швидко вискочив на вільне повітря, а за ним подалися і всі. Гудіння стало чутно все ясніше, і несподівано великий транспортний літак, пролетівши низько над гіллям дерев, опустився на аеродром за стіною. Чорні хрести на його крилах були ясно видимі.

— Що за чудасія, — не витримав Крайнєв, — хто ж це наважився летіти на цей аеродром?

— А це, мабуть, помилково, — хитро посміхнувся Король. — Тут дуже складна ситуація зараз для німців створилася. Вони можуть не знати — є ми в цьому районі чи ще за сто кілометрів їдемо. Усе переплуталося. Але пташку цю мені б дуже хотілося взяти. Ану, чого там Орленко копається?

Та Орленка не довелося довго чекати. Він прибіг радісний, збуджений і доповів, що все готове. Треба дати тільки команду. Міни вже закладено. Одного слова досить, щоб сто п'ятдесят метрів стіни злетіло в повітря.