Уолтер Миллер-мл. – Кантика для Лейбовіца (страница 50)

Раптом відчинилися двері, всередину ввійшла сестра Гелена з тацею нового, щойно з розпечатаного ящика, лабораторного посуду. Приголомшений, чернець аж підстрибнув на ноги.

— Брате Джошуа! — заверещала сестра, і десь із півдюжини мензурок розлетілися по підлозі на друзки.

Монах упав назад, розплескавши воду по всій кімнаті. Сестра Гелена захіхікала, чхнула, писнула, покинула тацю на робочому столі і втекла. Джошуа вистрибнув із цистерни і накинув рясу, навіть не потурбувавшись про рушник або спіднє. Діставшись до дверей, він зрозумів, що сестра Гелена вже бігла по коридору і була на півдорозі до сестринської каплиці, яка височіла неподалік на бічній доріжці. Червоний від сорому, він поквапився назад, щоби закінчити з роботою.

Монах випорожнив відсмоктувач і поклав зразок пилу у флакончик. Переніс його на лабораторний стіл, увімкнув навушники і підніс посудину на визначену відстань до детектора радіаційного лічильника, звіряючись із годинником та прислухаючись.

Лічильник було вмонтовано в компресор. Чоловік замкнув контакт, підписаний Перезапуск. Реєстратор з десятковими показниками обнулився і розпочав новий підрахунок. За хвилину чернець зупинив його і записав результати на тильній стороні долоні. Повітря стиснене, відфільтроване, але був натяк на дещо іще.

На обід лабораторія замикалася. Монах спустився в кабінет на суміжному поверсі, заніс покази в таблицю на стіні, провів поглядом криву росту, сів за стіл і клацнув вмикачем відеозв’язку. Номер він набирав наосліп, не зводячи погляду зі зрадливого графіка. Блимнув екран, пілікнув телефон, і камера сфокусувалася на порожньому стільці за письмовим столом. За кілька секунд на нього зіслизнув чоловік та прикипів поглядом до об’єктива.

— Абат Церкі слухає, — пробурмотів настоятель. — А... брате Джошуа. Саме збирався тобі телефонувати. Ти приймав ванну?

— Так, владико абате.

— Хоч би зашарівся про людське око!

— Шаріюся.

— Ну, на екрані все одно не помітно. Послухай. По цей бік магістралі біля воріт стоїть знак. Ти ж не міг його не помічати, правда? «Жінки, стережіться. Заходьте, тільки якщо...» і так далі. Помічав?

— Звісно, владико.

— То приймай ванни по цей бік від знака.

— Звичайно.

— Побільше смиренності. Ти образив скромність сестри. Про те, що у тебе її немає, я вже знаю. Слухай, ти, мабуть, не здатний навіть пройти мимо водосховища, аби не шубовснути в нього і не покупатися в чім мати народила.

— Хто вам таке сказав, владико? Ну, тобто... я просто ходив убрід...

— Та-а-ак. Гаразд. Облишмо. Навіщо телефонуєш?

— Ви хотіли, щоб я набрав Спокан.

— А, так. Зв’язався?

— Так. — Чернець закусив клаптик пересохлої шкіри на обвітрених губах та ніяково змовк. — Я говорив з отцем Леоне. Вони також помітили.

— Підвищення рівня радіації?

— Це ще не все. — Він знову завагався. Йому геть не хотілося говорити Адже повідомити про факт — значить надати йому повнішого визнання.

— Ну?

— Це пов’язано зі сейсмічною активністю кілька днів тому. Перенеслося верховими вітрами з того напряму. Беручи до уваги всі чинники, складається враження, що йдеться про радіаційне забруднення на низькій висоті внаслідок підриву приблизно мегатонного заряду.

— Фух! — Церкі зітхнув і затулив очі рукою. — Luciferum misse mihi dicis?[199]

— Так, домне, боюся, що це зброя.

— Може, промислова аварія?

— Ні.

— Але ж якби спалахнула війна, то ми би знали. Незаконні випробування? Проте і їх не може бути. Якби їх хотіли провести, то вчинили б це на протилежній стороні Місяця, або ще краще — на Марсі. І ніхто би навіть не дізнався.

Джошуа кивнув.

— Що нам залишається? — правив далі абат. — Демонстрація? Погроза? Попереджувальний пуск? Останнє попередження?

— У мене немає інших тлумачень...

— Це пояснює, чому оголосили воєнну тривогу. Але ж усе одно в новинах нічого не розказують. Самі лише чутки й відмови коментувати будь-що. Ну, і мертва тиша в Азії.

— Але ж пуск мали зафіксувати супутники спостереження. Хіба що... не хочеться навіть припускати таке... хтось виявив спосіб стріляти по землі із космосу в обхід супутників, і виявити ракету неможливо, поки вона не вразить ціль.

— А таке може бути?

— Були такі розмови, отче-абате.

— Уряд в курсі. Уряд повинен бути в курсі. Дехто знає. І попри те — до нас нічого не доходить. Нас захищають від істерики. Так вони це називають! Маніяки! П’ятдесят років світ перебуває в стані постійної кризи. П’ятдесят? Та що ж я кажу! Ця криза не припиняється від самого початку. А вже минуло півстоліття, як вона стала нестерпною. І чому, на Бога, питаю я вас? Що є тим фундаментальним подразником? Звідки взялося напруження? Політична філософія не така? Економіка? Демографічний тиск? Культурні та конфесійні розбіжності? Спитай у десятка експертів, і отримаєш десяток відповідей. Знову Люцифер. Брате, невже божевілля в нашого виду вроджене? Якщо ми народилися божевільними, то як можна сподіватися на Небеса? Тільки Вірою? А взагалі вона є? Хай Бог пробачить мені, я не хотів цього сказати... Послухай, Джошуа...

— Владико?

— Щойно позачиняєш усе в майстерні, повертайся сюди... Та радіограма... Довелося відправити брата Патріка в місто, аби її переклали і відправили звичайним дротовим зв’язком. Ти мені потрібен, коли пришлють відповідь Ти знаєш, про що йдеться?

Брат Джошуа похитав головою.

— Quo peregrinatur grex.

Монах повільно пополотнів.

— Запуск у дію, домне?

— Я просто намагаюся дізнатися статус плану. Нікому про це не кажи Звісно, тебе він зачепить. Приходь, коли закінчиш.

— Звичайно.

— Chris’tecum.

— Cum spiri’tuo[200].

Контур розімкнувся. Екран погас. У кімнаті було тепло, але Джошуа тремтів. Він визирнув у вікно, де передчасно сутеніло через піщану бурю Далі протипилового загородження понад магістраллю, котрою, розплившись огнями в імлі, сунула валка вантажівок із ввімкнутими фарами, нічого не було видно. Через якусь мить він збагнув, що біля воріт, які вели з під’їзної дороги на автостраду, хтось стоїть. Обрис постаті можна було ледве розгледіти тільки тоді, коли повз неї у сяйві фар проносилися автомобілі. Джошуа знову здригнувся.

Фігура, безперечно, належала пані Ґральс. Він упізнав її по формі каптура на лівому плечі, а ще — по своєрідних рухах голови. Чернець засмикнув штори на вікні й увімкнув світло. Його не лякала потворність старої пані. Світ бачив і не таке, що стосується генетичних вад і генетичних розіграшів. У нього самого на лівій руці досі виднівся шрам від ампутованого ще в ранньому дитинстві шостого пальця. Однак тієї миті про спадок Diluvium Ignis хотілося забути, а пані Ґральс була його яскраво вираженою спадкоємицею.

На письмовому столі він навпомацки знайшов глобус і покрутив його-перед очима Джошуа пропливли Тихий океан і Східна Азія. Де? Де саме? Ніби рулетку, він розкручував кулю усе швидше, раз по раз плескаючи по ній долонею, під якою розпливлися в одній ляпці материки та океани Ваші ставки, пані та панове. Куди? Він різко загальмував глобус великим пальцем. Банк зриває Індія. Пані, забирайте. Несамовита інтуїція. Чернець знову розкрутив глобус, аж поки вісь не заторохтіла; «дні» пролітали як найкоротші миттєвості. Аж раптом Джошуа зауважив, що куля обертається в протилежному напрямку. Якби матінка Гея викидала такі піруети, то сонце сходило би на заході і сідало би на сході. І час побіг би назад? Казав же тезка мого тезки: «Сонце, спинись над Гівеоном; ти, о місяцю, в долині...»[201] — воістину, хитрий трюк, ще й корисний в ті часи. Назад, о сонце, et tu, Luna, recedite in orbitas reversas...[202] Він і далі крутив глобус у зворотному напрямі, так ніби сподівався, що симулякр Землі міг змусити Хроноса повернути час назад[203]. Третина мільйона обертів — і назад повернуться дні до Diluvium Ignis. А ще краще скористатися моторчиком, і відмотати аж до початків Людини. Монах знову зупинив кулю великим пальцем. І знову ця шалена інтуїція.

Він барився в кабінеті і знову страхався походу «додому» — всього лишень на інший бік автомагістралі — в населені привидами минулого стіни, що й досі подекуди складалися з каміння, видобутого поміж бетонних руїн цивілізації, котра загинула тисячу вісімсот років тому. Перейти трасу — те саме, що перепливти еон. Тут, у корпусах з алюмінію та скла, він — технік у майстерні, де події — це явища, котрі належить спостерігати з метою дати відповідь на запитання «Як?», але не «Чому?». По цей бік дороги падіння Люцифера — всього лише висновок, видобутий із холодних цифр, цвірінькання лічильників радіації та раптового коливання стрілки сейсмографа. Та в старому абатстві він покидав бути техніком, там він — чернець Христа, буклегер і запам’ятовувач у громаді Лейбовіца. Там лунатиме запитання: «Навіщо, Господи, навіщо?» Але воно й так уже пролунало. На що абат сказав: «Приходь».

Джошуа потягнувся за своїм подорожнім клунком і вирушив на поклик начальника. Аби уникнути зустрічі з пані Ґральс, він скористався підземним переходом, адже не мав часу на приємну розмову зі старою біцефалічною пані[204], яка торгувала помідорами.

Розділ 25

Греблю прорвало. Кількох мужніх голландських хлопчиків знесла несамовита повінь і вимила їх геть із Тексаркани в заміські резиденції. Там вони коментарів не давали. Решта залишалася на своїх місцях і вірнопіддано затикала нові пробоїни. Але всі навколо говорили про наявність деяких ізотопів у повітрі та на вулицях. Із газетних шпальт криком кричали заголовки: «УПАВ ЛЮЦИФЕР».