Уильям Янг – Хижа (страница 8)
Серед тих, хто прибіг на крики, були Джесс Медісон і Сара Дюсетт. На тлі сум’яття й радісних вигуків Мак розчув слова Еміля, який, немов молитву на вервиці, повторював знову й знову:
— Прикро, мені так прикро… мені так прикро…
Це було його каное. Це могли бути його діти. Мак знайшов його в натовпі, обійняв і прокричав на вухо:
Припини! Це не твоя провина! Усі живі!
Еміль почав схлипувати, почуття раптово виринули на поверхню, прорвавши загату страху та відчаю.
Найгірше було позаду. Принаймні Макові так здавалося.
1 Хел Кеньйон — з англ. — Пекельний Каньйон. —
4. ВЕЛИКИЙ СУМ
Мак стояв на березі, намагаючись перевести подих. Про Міссі він згадав лише за кілька хвилин. Пам’ятаючи, що вона розфарбовувала свою розмальовку за столом, він пішов до місця, звідки виднівся табір, але її не побачив. Він прискорив крок і поспішив до тенту, вигукуючи її ім’я якомога лагідніше. Жодної відповіді. Її там не було. Хоча серце забилося швидше, він заспокоював себе думкою, що хтось мав би її бачити, незважаючи на загальне сум’яття, можливо, Сара Медісон, Вікі Дюсетт чи старші діти.
Намагаючись здаватися більш-менш урівноваженим, Мак відшукав своїх нових друзів, повідомив, що не може знайти Міссі й попросив перевірити, чи не залишилася вона раптом із кимось із членів їхніх родин. Усі швидко розбіглися. Першим повернувся Джесс, він сказав, що Сара не бачила Міссі впродовж усього ранку. Джесс із Маком вирушили до Дюсеттів, назустріч їм вискочив Еміль із помітним занепокоєнням на обличчі.
— Міссі сьогодні ніхто не бачив. Ми також не знаємо, де Ембер. Можливо, вони разом? — у голосі Еміля відчувався страх.
— Напевно, так і є, — сказав Мак, намагаючись заспокоїти себе й Еміля.
— Як ти думаєш, де вони можуть бути?
— Давайте перевіримо туалети й душові, — запропонував Джесс.
— Слушна думка, — погодився Мак. — Я подивлюся в найближчих до нас, якими користувалися мої діти. Ви з Емілем перевірте свої.
Вони кивнули на знак згоди, і Мак повільно вирушив до найближчого душу, уперше помітивши, що був босий і без сорочки. «Ну й вигляд у мене», — подумав Мак. Він точно розсміявся б, коли б не був занепокоєний зникненням Міссі.
Біля жіночих вбиралень Мак запитав юнку, чи не бачила вона дівчинку в червоному сарафані або, можливо, двох дівчат. Та відповіла, що не звернула уваги, але може піти й подивитися. Вона повернулася через хвилину й заперечливо похитала головою.
— Усе одно, дякую, — відповів Мак і повернув за ріг будівлі з душовими. Він знову почав голосно кликати Міссі. Було чути, як тече вода, але ніхто не відгукувався. Думаючи, що Міссі в одній із кабінок, Мак почав стукати до кожної. Йому вдалося єдине — до смерті налякати літню жінку, коли двері до її кабінки несподівано відчинилися. Вона закричала, а Мак вибачився, швидко зачинив двері й поспішив далі.
У жодній із шести кабінок Міссі не було. Про всяк випадок він перевірив чоловічі вбиральні й душові, навіть не задумуючись, чому вона могла б там опинитися, однак дівчинки ніде не було. Мак стрімголов побіг до Еміля, єдине, про що він міг молитися: «О Боже, допоможи, допоможи мені її знайти… будь ласка, допоможи її знайти!»
Вікі побачила Мака й вибігла йому назустріч. Вона дуже старалася не розплакатися, але все ж таки не стримала сліз, коли вони обійнялися. Мак несподівано гостро відчув, як йому не вистачає Нен. Вона б точно знала, що робити, принаймні, що було б правильно. Він почувався дуже розгубленим.
— Про Джоша та Кейт не хвилюйся. Сара відвела їх у ваш табір, — вимовила, схлипуючи, Вікі.
«О Боже, який з мене батько?» — подумав Мак, він уже встиг забути про двох своїх старших дітей. Хоча йому й полегшало від звістки, що Сара ними опікувалася, тепер він іще більше захотів, щоб Нен була поруч.
У цей час прибігли Еміль і Джесс. Перший був спокійнішим, другий нагадував стиснуту пружину.
— Ми її знайшли, — вигукнув Еміль, його обличчя засяяло й одразу спохмурніло, коли він зрозумів, що сказав. — Я маю на увазі, ми знайшли Ембер. Вона тільки-но повернулася з сусідньої душової, де ще залишалася гаряча вода. Вона каже, що говорила мамі, а Вікі, мабуть, не почула… — Його голос несподівано зірвався.
— Міссі ми не знайшли, — швидко додав Джесс, відповідаючи на питання, яке видавалося найнагальнішим. – Ембер її сьогодні також не бачила.
Еміль устиг набути ділового вигляду, він вирішив узяти керівництво пошуком на себе.
— Маку, нам потрібно негайно повідомити адміністрацію табору, довести інформацію до відома всіх, хто може допомогти. Імовірно, під час загального сум’яття вона злякалася й заблукала. Можливо, хотіла повернутися до табору і повернула не в тому місці? У тебе є її фотографія? Думаю, тут є ксерокс, на якому ми зробимо копії та зекономимо час.
— Так, у мене в гаманці є маленьке миттєве фото.
Мак простягнув руку в задню кишеню й запанікував, оскільки гаманця там не було. У голові вже промайнула думка, що він лежить десь на дні озера Валлова. Проте за мить він згадав, що після вчорашнього катання канатною дорогою залишив його у фургоні.
Утрьох вони повернулися до табору Мака. Джесс побіг першим повідомити Сару, що Ембер знайшлася, а де Міссі досі невідомо. У таборі Мак обійняв і, як міг, підбадьорив Джоша та Кейт, намагаючись хоча б вигляд мати спокійний. Він зняв мокрий одяг і натягнув футболку та джинси, знайшов пару сухих шкарпеток і кросівки. Сара пообіцяла, що вони з Вікі візьмуть двох його старших дітей із собою, прошепотіла, що молиться за нього й Міссі. Мак обійняв її та подякував. Поцілувавши дітей, він приєднався до чоловіків, і вони разом побігли до адміністративної будівлі.
Чутка про порятунок на воді вже дісталася невеличкої штаб-квартири табору, тому в керівництва був гарний настрій. Він швидко змінився на протилежний, коли три чоловіки по черзі почали розповідати про зникнення дівчинки. На щастя, в офісі була ксерокопіювальна машина, і Мак зробив з десяток збільшених зображень Міссі, роздавши їх усім навколо.
Наметовий табір навколо озера Валлова складається з двохсот п’ятнадцяти стоянок, п’яти районів і трьох місць для масового відпочинку. Молодий помічник керівника табору Джеремі Белламі виявив бажання допомогти. Вони поділили табір на чотири зони, і кожен пішов прочісувати свою, озброєний картою, фотографією Міссі й переговорним пристроєм. Іще один помічник вирушив на місце стоянки Мака на випадок, якщо дівчинка туди раптом повернеться.
Це була повільна методична праця, занадто повільна для Мака, хоча він знав: кращого способу знайти Міссі немає, якщо… вона ще була на території табору. Блукаючи між наметами та причепами, він молився й давав обітниці. У глибині душі Мак розумів, що обіцяти щось Богові було нерозумно, навіть неправильно, проте нічого не міг із собою вдіяти. Він був у відчаї, прагнучи повернути Міссі, а Господь точно знав, де вона.
Відпочивальники або гуляли десь поза своїми стоянками, або готувалися до від’їзду. Ніхто з тих, кого вдалося опитати, не бачив Міссі чи когось схожого на неї. Час від часу пошукові загони зв’язувалися зі штабом, щоб дізнатися, чи є якісь успіхи. Однак ніяких новин не було аж до другої години дня.
Мак майже завершив прочісування своєї ділянки, як по рації пролунав виклик. Джеремі оглядав територію, найближчу до виїзду з табору, і начебто щось знайшов. Еміль наказав усім робити позначки на карті, щоб знати, де вони вже були, тому назвав номер стоянки, з якої Джеремі вийшов із ними на зв’язок. Мак дістався туди останнім. Еміль, Джеремі та ще один молодик, якого він не знав, щось жваво обговорювали.
Еміль швидко ввів його в курс справ, познайомивши з Верджилом Томасом, міським хлопцем із Каліфорнії, який провів у таборі все літо. Повертаючись із друзями з вечірки, що затягнулася до ранку, він бачив старий пікап кольору хакі, який рухався дорогою до міста.
— О котрій годині це приблизно було? — запитав Мак.
— Я вже казав, — повторив Верджил, показавши великим пальцем на Джеремі, — близько обіду. Точніше не скажу. У мене було похмілля, і, відверто кажучи, тут ми майже не звертаємо уваги на час.
Простягаючи молодику фотографію Міссі, Мак різко запитав:
— Ви справді її бачили?
— Коли цей хлопчина вперше показав мені фото, я її не впізнав, — відповів Верджил. — Проте згодом, коли він повідомив про червоний сарафан, згадав, що дівчинка у зеленому пікапі теж була в червоному. Вона чи то сміялася, чи то плакала — я не розібрав. Чоловік у машині її штовхнув, може, дав ляпанцю, але, з іншого боку, вони могли просто жартувати.
Мака заціпило. Ця новина була приголомшливою, однак, на жаль, з усього почутого вона єдина мала сенс, адже давала хоч якесь пояснення, чому вони досі не натрапили на жоден слід Міссі. Усім своїм нутром він не хотів, щоб це було правдою. Він розвернувся й побіг до будинку адміністрації, але його зупинив голос Еміля.
— Стій, Маку! Ми вже повідомили адміністрацію по рації та зв’язалися з шерифом Джозефа. Вони вислали людей і оголосили пікап у розшук.
Він не встиг договорити, як на територію в’їхало дві патрульні машини. Перша рушила до адміністративної споруди, друга — до місця, де вони стояли. Мак помахав поліцейському й підскочив до нього, коли той виходив із машини. Чоловік, на вигляд років тридцяти, назвався інспектором Далтоном і почав записувати їхні свідчення.