Уильям Янг – Хижа (страница 7)

— На кого вона схожа, Маккензі?

Мак використовував найменшу нагоду похвалитися своєю дружиною.

— Ну, вона вродлива… — і це не просто слова — вона справді гарна зовні й усередині, — дещо збентежившись, він підвів очі й побачив, як Джесс і Сара усміхаються. Мак сумував за Нен і радів, що вечірні сутінки приховують його схвильованість. — Її повне ім’я — Неннет, але всі називають її Нен. Вона — знаний фахівець у медичній галузі, принаймні на Північному Заході. Працює в онкології з невиліковно хворими на рак. Це тяжка робота, але їй подобається. Між іншим, Нен пише статті й виступає на конференціях.

— Справді? — зацікавилася Сара. — І про що її доповіді?

— Вона допомагає людям, близьким до смерті, переосмислити свої стосунки з Богом.

— А конкретніше? — спитав Джесс, який саме розворушував багаття палицею, змушуючи його спалахнути з новою силою.

Мак вагався. Хоча він почувався невимушено з цими людьми, все ж таки вони не були його близькими друзями, а розмова ставала серйознішою, ніж йому хотілося. Він спробував сформулювати коротку відповідь на запитання, яке цікавило Джесса.

— Нен краще на цьому знається. Мені здається, вона сприймає Бога зовсім не так, як більшість людей. Вона навіть називає його Татом, бо має з ним дуже близькі стосунки, якщо ви розумієте, про що я.

— Звісно розуміємо! — вигукнула Сара, а Джесс кивнув. — Це ваша сімейна традиція — називати Бога Татом?

— Ні, — засміявся Мак. — Таку звичку мають діти, а мені вона видається дещо панібратською. У Нен, до речі, чудовий батько, тому, гадаю, для неї це простіше.

Останні слова вирвалися випадково, і Мак внутрішньо здригнувся, сподіваючись, що ніхто цього не помітить, однак Джесс дивився прямо на нього.

— Твій батько не був хорошим? — тихо спитав він.

— Мабуть, — ледь не запнувся Мак. — Думаю, ви не назвали б його зразковим. Він помер з природних причин, коли я був іще дитиною, — Мак засміявся, проте сміх був нещирим. Він подивився на співрозмовників: — Батько напився до смерті.

— Співчуваємо, — відповіла Сара за обох, і Мак відчув, що це були не просто слова.

— Що вдієш? — Мак знову змусив себе засміятися. — Життя інколи складне, але й мені є за що дякувати.

Після цих слів запанувала незручна тиша. Мак намагався зрозуміти, як їм вдалося так легко його розговорити. За кілька хвиль його врятували діти, які вискочили з-під тенту й майнули до вогнища. На превелику радість Кейт, вони з Еммі помітили, як Джош і Ембер у темряві тримаються за руки, і тепер їй хотілося повідомити про це всьому світові. Сам Джош був уже настільки закоханий, що не звертав жодної уваги на глузування сестри й погоджувався з усім, у чому вона його звинувачувала. Він не зміг би позбутися дивакуватої усмішки, навіть коли б дуже захотів.

Невдовзі Медісони обійняли Мака та дітей і сказали на добраніч — Сара зробила це якось по-особливому ніжно. Тримаючись за руки з Ембер та Еммі, вони зникли в темряві. Мак спостерігав за Дюсеттами, поки міг чути їхні притишені голоси і бачити світло їхніх ліхтариків. Він усміхнувся та пішов заганяти свою отару в спальні мішки.

Усі помолилися, поцілували одне одного, побажали спокійної ночі; почулися смішки Кейт, яка знову щось тихенько бурмотіла старшому братові. У відповідь той зашепотів так, що всі почули: «Припини, Кейт, ти така невихована!» — і нарешті запанувала тиша.

Мак почав збирати речі, які можна було розгледіти при світлі ліхтарів, але вирішив завершити цю роботу зранку. Адже вони планували покинути табір наступного дня по обіді. Заваривши останню чашку кави, він посьорбував її, сидячи перед вогнищем, яке встигло перетворитися на купу жаринок, що мерехтіли в темряві. Милуватися такою картиною можна було безкінечно. Мак сидів один, проте не самотній. Здається, це був рядок із пісні Брюса Кокберна «Чутки слави». Якщо не забуде, він перевірить, коли повернеться додому.

Милуючись багаттям і насолоджуючись його теплом, Мак із удячністю молився. Скільки йому було даровано! Найточніше слово, напевно, — благословення. Задоволений, спокійний, умиротворений, Мак і не здогадувався, що через двадцять чотири години його молитви стануть зовсім іншими.

* * *

Ранок розпочався не надто вдало, хоча був теплим і сонячним. Мак устав рано, щоб потішити дітей чудовим сніданком, але обпік два пальці, намагаючись перевернути млинці, що прилипли до сковорідки. Підскочивши від пронизливого болю, він перекинув плитку, сковорідку й тарілку з рідким тістом на землю. Діти прокинулися від гуркоту й лайки, висунули голови з-під тенту, стурбовані метушнею. Вони почали хіхікати, як тільки зрозуміли, що й до чого. Однак після фрази Мака: «Це зовсім не смішно» — сховали голови в намет, так і не припинивши посміюватися, та спостерігали за ним крізь віконце з москітною сіткою.

Отже, сніданок, задуманий Маком як бенкет, складався з холодних, ледь-ледь розведених молоком пластівців, бо майже все воно пішло в тісто. Упродовж наступної години Мак намагався організувати збори, тримаючи обпечені пальці в склянці з холодною водою, куди Джош постійно докладав свіжі шматочки льоду, які відколював руків’ям ложки. Новина поширилася швидко: Сара Медісон незабаром прибігла з аптечкою й за кілька хвилин пальці Мака були помащені якоюсь білою рідиною, після чого біль трохи вщух.

Джош і Кейт саме впоралися зі своїми обов’язками й попросилися наостанок поплавати в каное Дюсеттів, обіцяючи надягнути рятувальні жилети. Після попереднього рішучого «ні» та безлічі дитячих благань, особливо Кейт, Мак нарешті поступився, знову нагадавши їм правила безпеки в каное та на воді. Він не дуже хвилювався, бо озеро було на відстані витягнутої руки від табору, а діти пообіцяли триматися берега. Мак міг спокійно спостерігати за ними, продовжуючи збирати речі.

Міссі сиділа за столом, розфарбовуючи книжку, придбану біля водоспаду Малтнома. «Вона — просто диво», — подумав Мак, поглядаючи на доньку, поки ліквідовував безлад, який сам і створив. Дівчинка була одягнута в єдину чисту річ, що залишилася, — короткий червоний сарафанчик із вишитими квітами, який вони придбали в перший день, коли ходили магазинами в Джозефі.

П’ятнадцять хвилин по тому Мак озирнувся, коли почув, як з озера його кликав знайомий голос: «Тату!». Це була Кейт. Вони із Джошем гребли, як справжні профі. Обоє, як слухняні діти, були одягнуті в рятувальні жилети. Мак їм помахав.

Цікаво, як, здавалося б, незначна подія або вчинок можуть повністю перевернути життя. Кейт, піднявши весло, щоб махнути ним у відповідь, втратила рівновагу й хитнула каное. На її обличчі застиг цілковитий жах, коли човен повільно та беззвучно перекинувся. Джош нахилився в протилежний бік, намагаючись вирівняти каное, проте було надто пізно, і він зник у сплеску води. Мак підбіг до берега, однак не збирався лізти у воду, а хотів лише бути поруч, коли вони випірнуть. Першою з’явилася Кейт, вона випльовувала воду й кричала. Але Джоша не було видно. Раптом у буруні хвилі зачеберяли ноги Джоша, і Мак усвідомив: сталося щось страшне.

На його подивування, навички рятувальника, набуті в підліткові роки, збереглися. За лічені секунди Мак стрибнув у воду, скинувши сорочку та взуття на березі. Долаючи ті п’ятдесят футів, що відділяли його від перекинутого каное, він не звернув уваги ні на шок від крижаної води, ані на схлипування своєї доньки. Кейт була в безпеці. Він думав лише про Джоша.

Набравши побільше повітря, Мак пірнув. Вода, хоча й збурена, залишалася напрочуд прозорою, було видно футів на три. Він швидко знайшов Джоша й зрозумів, чому той у біді: один із пасків рятувального жилета зачепився за мотузку каное. І хоч як намагався Мак його вивільнити, нічого не вдавалося. Тому він знаками пояснив Джошу, щоб той пірнув під човен, де ще мало залишатися повітря. Однак нещасного хлопця охопила паніка. Він іще більше затягував пасок, що тримав його під водою.

Мак виплив на поверхню, крикнув Кейт, щоб пливла до берега, а сам набрав у рот якомога більше повітря й пірнув удруге. Із третьою спробою Мак усвідомлював, що часу обмаль, тому він повинен або звільнити Джоша від жилета, або перевернути каное. Оскільки охоплений панікою Джош нікого близько не підпускав, Мак вибрав останнє. Чи то був Бог із ангелами, чи Бог із адреналіном, він ніколи, певно, не дізнається, але всього-на-всього з другої спроби йому вдалося перекинути каное й звільнити Джоша.

Рятувальний жилет нарешті почав виконувати функцію, для якої був призначений: обличчя хлопця показалося з води. Мак випірнув позаду Джоша, який уже знепритомнів і обм’як, на голові у хлопця була свіжа рана після удару каное, сочилася кров. Батько негайно почав робити синові штучне дихання, тим часом інші, збігшись на шум, витягнули їх разом із човном на мілину.

Не помічаючи гамору навколо — люди тільки те й робили, що давали поради й ставили запитання, — Мак зосередився на своєму завданні, хоча відчував, що його також починає охоплювати паніка. Як тільки ноги Джоша торкнулися землі, він закашляв, випльовуючи воду та залишки сніданку. Усі, хто зібрався навколо, радісно вигукнули, проте Мак їх не чув. Накритий хвилею полегшення й припливом адреналіну, він розплакався. Кейт одразу ж обійняла руками його шию й заридала. Усі сміялися, й плакали, й обіймалися.