Уильям Янг – Хижа (страница 5)

Мак із неохотою обернувся до доньки, яка, помітивши це, почала докладно пояснювати, що саме міститься в коробочці.

— Тут два стрибунці, далі на листочку — гусінь, а десь повинне бути… ось воно! Бачиш моє сонечко? У мене також є муха й ще кілька комах.

Поки Міссі описувала свою колекцію, Мак щоразу кивав головою — старався, щоб вона відчувала його знаки уваги.

— Отже, — закінчила Міссі, — чи можна мені взяти комах?

— Авжеж, люба. Можливо, ми дозволимо їм полетіти на крилах вітру, коли опинимося на природі…

— Ні, не можна! — долинув голос із кухні. — Міссі, моя люба, ти маєш залишити колекцію вдома. Повір мені, тут вона точно збережеться.

Нен визирнула з кухні, кинувши на Мака люблячий та водночас докірливий погляд. Йому залишилося лише знизати плечима.

— Я зробив усе, що міг, — прошепотів Мак до Міссі.

— Гм-м, — пробурмотіла дівчинка. Однак, розуміючи, що війну програно, взяла коробочку та вийшла з кімнати.

У четвер увечері мікроавтобус було завантажено, світло та гальма причепа перевірено. У дорогу вирушили в п’ятницю вранці, після останніх настанов Нен дітям слухатися тата, дотримуватися заходів безпеки, чистити зуби, не підбирати котенят із білими смужками на спинах тощо. Нен взяла курс на північ трасою 205 у напрямку Вашингтона, Мак і три amigo — на схід трасою 84. Додому планували повернутися наступного вівторка, за день до школи.

Колумбійська ущелина варта окремої подорожі. Із пласких пагорбів, що височіють над урвищем, наче нічні вартові, відкриваються вражаючі панорами, огорнуті теплом пізнього літа. У вересні та жовтні погода в Орегоні найказковіша. Починаючи з Дня праці й до Хелловіну, зазвичай триває бабине літо. Той рік не був винятком. Вільна траса й прекрасна погода посприяли тому, що команда не помітила ані часу, ані відстані.

Четверо мандрівників зупинилися біля Малтномаського водоспаду, щоб купити розмальовку й олівці для Міссі, а також — два недорогих водонепроникних одноразових фотоапарати для Кейт і Джоша. Потім усі вирішили видертися на доріжку до мосту, що напроти водоспаду. Колись там була стежина, що вела навколо основного водоймища до печери за водограєм, але, на жаль, адміністрація парку закрила до неї доступ з огляду на ерозію. Біля водоспаду Міссі дуже подобалося, і вона попросила тата знову розповісти легенду про доньку вождя індіанського племені малтнома. Після деяких умовлянь Мак нарешті погодився і, поки всі вдивлялися в мряку навколо спадаючої води, переповів відому історію.

Ішлося про принцесу, яка була єдиною дитиною вже літнього батька. Вождь ніжно любив свою доньку, тому сам обрав для неї чоловіка, молодого вождя племені клецопів, якого, як йому було відомо, вона кохала. Проте, коли обидва племені прибули на святкування, жахлива хвороба поширилася серед воїнів, вкорочуючи життя багатьом.

Старійшини та вожді племені зібралися й почали радитися, що можна вдіяти із напастю, яка нищила воїнів на очах. Найстарший із шаманів згадав, що його старий батько передбачив це перед смертю. За його словами, хворобу можна буде зупинити, якщо чиста, незаймана донька вождя добровільно покладе своє життя за плем’я. Щоб пророцтво здійснилося, вона повинна видертися на скелю над Великою рікою та зістрибнути вниз із кручі й розбитися на смерть.

Усі доньки вождів, а їх було з десятеро, постали перед радою. Після запеклого обговорення вожді вирішили, що не мають права просити про таку жертву, покладаючись лише на сумнівну легенду.

А хвороба й далі невпинно ширилася серед чоловіків. Несподівано захворів молодий вождь. Принцеса знала, що мусить діяти. Вона остудила чоло коханому, що лежав у гарячці, поцілувала його й непомітно вислизнула в темряву.

Дівчині знадобилася ніч і весь наступний день, щоб дістатися місця, про яке йшлося в легенді, — скелі, що височіла над Великою рікою. Помолившись та віддавши себе Великому Духу, вона виконала пророцтво — без вагань зістрибнула донизу.

Наступного ранку хворі в селищі прокинулися здоровими. Усі почали радіти й святкувати, аж поки молодий вождь дізнався про зникнення нареченої. Люди поступово усвідомили, що саме трапилося, і вирушили до місця, де, напевно, мали її знайти. Коли вони мовчки оточили її мертве тіло біля підніжжя скелі, згорьований батько звернувся до Великого Духа з проханням увічнити пам’ять про цю жертву. І раптом неподалік від місця, з якого зістрибнула дівчина, виросла стіна води, утворивши внизу, біля їх ніг, гарне водоймище.

Міссі подобалася ця оповідь, як, власне кажучи, й Маку. Адже вона нагадувала історію спокути за людські гріхи, здійснену Христом, яку Міссі так добре знала. У ній також ішлося про батька, котрий без тями любив свою єдину дитину, та жертву, передбачену пророцтвом. Завдяки своїй безмежній любові дівчина добровільно віддала життя, щоб врятувати нареченого та інших членів племені від загибелі.

Проте цього разу, вислухавши історію, Міссі не промовила й слова. Натомість вона швидко обернулася й пішла до мікроавтобуса, наче промовляючи: «Усе. Вирушаймо!».

Родина зробила невеличку зупинку в Гуд Рівер, діставшись Ля-Гранде невдовзі по обіді. Вони з’їхали з траси I-84, опинилися на Валлова-Лейк і попрямували до містечка Джозеф, кінцевого пункту призначення, до якого залишилося сімдесят дві милі. Озеро й кемпінг були лише за кілька миль від Джозефа. Невдовзі обрали місце й почали швидко облаштовуватися — не зовсім так, як цього хотіла б Нен, зате практично.

Перша вечеря на природі була родинною традицією Філліпсів — яловичина, маринована в особливому соусі «Анкл Джо». На десерт — шоколадні тістечка, які Нен спекла напередодні, та ванільне морозиво, що зберегло свій вигляд завдяки сухому льоду.

Увечері, коли сидів у колі трьох дітей, що безупинно сміялися, споглядаючи одну з найдивовижніших вистав природи, Мак відчув, як його серце несподівано переповнюється радістю. Діамантовий захід сонця вигравав безліччю кольорів і надавав дивовижної форми кільком хмаринам, що претендували на головну роль у цій виставі. Цієї миті йому спало на думку, що він був багатою людиною в усіх сферах життя, які насправді мали значення.

Тільки-но прибрали посуд після вечері, як землю вкрили сутінки. Олені — місцеві мешканці, що іноді стають на заваді туристам, — вирушили туди, де зазвичай відпочивають. Їхній спокій порушили нічні розбишаки: єноти, білки, бурундуки, які гуртом шукали який-небудь відкритий пакет із їжею. Мак із дітьми добре це знав із попередніх подорожей. Колись першої ж ночі на цьому місці вони позбавилися чотирьох десятків пачок хрумких рисових паличок, коробки шоколаду та всіх коржиків із горіховим маслом.

Поки ще трохи було видно, четвірка вирішила прогулятися подалі від вогнищ табору, знайти якесь тихе й темне місце, де вони змогли б лягти на траву та зачудовано вдивлятися в Чумацький Шлях, такий незвичайний і яскравий, коли поруч немає міських ліхтарів. Мак міг годинами лежати та спостерігати за нічним небом. Він усвідомлював себе крихітною, але самодостатньою частинкою Всесвіту. З усіх місць, де можна було пережити Божу присутність, саме тут, на природі під зоряним небом, найбільше відчувалася велич Творця. Мак уже майже чув, як творіння підносило пісню хвали й поклоніння Всемогутньому, і в своєму непокірному серці він приєднувався до цього співу, як тільки міг.

Коли вони повернулися до табору й владнали деякі справи, Мак допоміг дітям зручно вмоститися у спальних мішках, де вони почувалися в цілковитій безпеці. Він коротко помолився з Джошем, потім — із Кейт. Коли черга дійшла до Міссі, дівчинці захотілося спочатку поговорити.

— Тату, як саме вона померла? — Мак не одразу зрозумів, про що йдеться, але за мить здогадався, що Міссі, напевно, усе ще роздумує про принцесу племені малтнома.

— Люба, їй не потрібно було помирати. Вона сама вирішила померти, щоб врятувати своє плем’я й принести йому видужання від хвороби.

На мить запанувала тиша, але Мак знав, що в нічній темряві вже формулювалося наступне запитання.

— Таке справді сталося? — цього разу запитання пролунало від Кейт, яку, напевно, теж зацікавила розмова.

— Що саме?

— Чи насправді принцеса колись померла? Це реальна історія?

— Я не знаю, Кейт. Це легенда, з якої ми інколи можемо мати науку, — відповів Мак, ретельно обміркувавши свою відповідь.

— Отже, такого ніколи не було? — запитала Міссі.

— Можливо, було. Інколи легенди народжуються з реальних подій, які справді відбулися, — сказав Мак, і знову запанувала тиша.

— Тоді історія про смерть Ісуса — це також легенда? — у повітрі було чутно, як коліщатка логіки крутяться в голові Кейт.

— Ні, це справжня історія. Знаєш, мені здається, що історія про індіанську принцесу теж правдива.

Мак почекав, доки дівчата впорядкують свої думки. Наступне запитання було від Міссі:

Великий Дух — це ще одне ім’я Бога, батька Ісуса?

Мак усміхнувся в темряві. Виявляється, вечірні молитви Нен із дітьми давали результат.

— Припускаю, що так. Це гарне ім’я для Бога, оскільки Він — Дух, до того ж Великий.

— Чому ж тоді Він здається таким жорстоким?

— Що ти маєш на увазі, Міссі? — Мак зрозумів, що останнє питання хвилювало дітей найбільше.

— Великий Дух змусив принцесу зістрибнути зі скелі, а Ісуса — померти на хресті. Мені здається, що це дуже жорстоко.