Уильям Янг – Хижа (страница 19)
— Так, любий?
Мак намагався добрати слів, щоб описати, що насправді відбувалося в його серці.
— Мені так прикро, що тобі, тобто Ісусу, довелося померти.
Жінка обійшла стіл і знову міцно обійняла Мака.
— Я знаю, що тобі прикро. Дякую. Однак тобі слід знати, що ми зовсім не шкодуємо. Воно було того варте. Чи не так, мій сину?
Вона глянула на Ісуса, який тільки-но ввійшов до хижі.
— Саме так! — він помовчав, потім знову подивився на Мака. — Я зробив би це навіть заради тебе одного! — мовив він приязно.
Мак, вибачившись, пішов до ванної кімнати, де вимив руки й умився, а потім спробував зібратися з думками.
7. БОГ НА ПРИЧАЛІ
Мак був у ванній. Дивлячись у дзеркало, він витирав обличчя рушником. В очах, які дивилися на нього, він намагався побачити ознаки божевілля. Чи все це відбувалося насправді? Звісно, ні. Це просто неможливо. Він повільно простягнув руку й торкнувся дзеркала. Може, це галюцинації, які з’явилися під впливом горя та відчаю? Може, сон? Може, він заснув у хижі й замерз від холоду? Можливо… Раптом із кухні долинув жахливий гуркіт. Мак завмер. Якусь мить стояла мертва тиша, а потім несподівано почувся несамовитий регіт. Зацікавившись, Мак вийшов із ванної кімнати й зазирнув на кухню.
Мака вразила сцена, що розгорнулася перед його очима. Виявилося, що Ісус перекинув на підлогу велику миску тіста чи соусу, усе розляпалося навколо. Миска, напевно, впала неподалік від Тата, бо край її спідниці та босі ноги були вкриті липкою масою. Утрьох вони так сміялися, що, як здалося Макові, не могли навіть дихати. Сарайю згадала щось про незграбних людей, і всі втрьох знову почали реготати. Нарешті Ісус прошмигнув повз Мака, повернувшись за хвилину з великим тазом води й рушниками. Сарайю вже витирала масу з підлоги та шафи, а Ісус підійшов до Тата і, ставши на коліна, почав вичищати її одяг. Згодом перейшов до ніг, обережно підняв одну, потім другу, поставив у воду, де відмивав їх і масажував.
— О, як добре! — вигукувала Тато, поки він це робив.
Мак стояв на порозі й спостерігав за всім, що відбувалося, у його голові вирували думки. Оце так стосунки всередині Бога! Так гарно, навіть привабливо. Не мало значення, хто завинив, розбивши миску, не мало значення, що всі вони залишилися без вечері. Найважливішою була повнота любові, яку вони мали одне до одного. Мак похитав головою. Це так відрізнялося від того, як він ставився до своїх рідних.
Хоча вечеря була проста, вона все одно здавалася бенкетом. Якась пташка, запечена в апельсиново-манговому соусі. Свіжі овочі, присмачені невідомо чим. Все соковите, пряне й наперчене. Такий рис, якого Мак ніколи в житті не куштував, сам міг би бути вечерею. Макові стало дуже незручно, коли він за звичкою схилив голову для молитви, та одразу згадав, де перебуває. Підвів очі й побачив, що всі усміхаються. Байдужим, наскільки міг, тоном сказав:
— Дякую вам усім… Можна трохи рису?
— Звичайно. Ми куштували б зараз неймовірний японський соус, якби хтось із жирними руками, — Тато кивнула на Ісуса, — не вирішив перевірити, чи стрибатиме він у мисці.
— Та ну тебе! — відгукнувся Ісус, жартівливо захищаючись. — Руки виявилися слизькими. Що я міг вдіяти?
Тато підморгнула Маку, передаючи йому рис.
— Тут справді ніхто не допоможе.
Усі засміялися.
Розмова була звичайною. Мака розпитували про дітей, окрім Міссі, про їхні успіхи й невдачі. Коли він сказав, що хвилюється за Кейт, усі троє стурбовано закивали, проте жодної поради так і не пролунало. Він також відповів на кілька запитань про своїх друзів — Сарайю, здавалося, найбільше цікавить Нен. Зрештою Мак ризикнув запитати те, чим наразі переймався найбільше.
— Я розповідаю вам усе про своїх дітей, Нен, друзів, але ви і так маєте це знати. Таке враження, що ви чуєте про це вперше.
Сарайю нахилилася над столом і взяла його руку.
— Маккензі, пам’ятаєш нашу попередню розмову про обмеження?
— Нашу розмову? — Мак подивився на Тата, яка кивнула із розумінням.
— Не можна розказати щось одному з нас і одночасно не розповісти решті, — усміхнено мовила Сарайю. — Пам’ятаєш, що рішення залишатися на землі — це вибір, який має на меті сприяти стосункам і поважати їх. Ти граєш із дітьми або розфарбовуєш малюнок не для того, щоб показати свою перевагу. Радше, ти робиш вибір на користь власного обмеження, аби тільки розвивати стосунки. Ти навіть готовий поступитися у змаганнях, щоб виявити любов. Головне тут не перемога чи поразка, а любов і повага.
— Тому, коли я розповідав вам про дітей…
— Ми обмежили себе з поваги до тебе. Ми не використовували знання про твоїх дітей. Ми слухали так, наче вперше чули про них, що принесло нам справжню насолоду.
— Мені це подобається, — промовив Мак і відкинувся на спинку стільця.
Сарайю стиснула його руку.
— Мені теж! Справжні стосунки ніколи не будуються на владі, а найкращий спосіб позбутися бажання володарювати — вибір на користь самообмеження, тобто служіння іншим. Люди часто так роблять: доглядають немічних і хворих, піклуються про бідних, проявляють любов до старих і молодих, сумлінно служать своєму начальству, а також допомагають тим, чий розум десь блукає.
— Добре сказано, Сарайю, — похвалила Тато, її обличчя сяяло гордістю. — Я помию посуд пізніше. А зараз присвятимо час молитві.
Мак ледь приховав усмішку від самої думки, що в Бога є час молитви. Одразу спливли в пам’яті спогади із дитинства про сімейне спілкування з Богом, не завжди приємне. Здебільшого це був нудний час, коли слід було давати правильні відповіді або, інакше кажучи, давати відомі відповіді на давно відомі запитання, намагаючись не заснути впродовж занадто тривалих молитов батька. А коли той пиячив, сімейні молитви перетворювалися на жахливе мінне поле, де неправильна відповідь або необережний погляд могли спричинити справжній вибух.
Мак уже був готовий, що Ісус дістане велику стару Біблію короля Якова. Натомість той потягнувся над столом і взяв руки Тата в свої так, щоб шрами на зап’ястках було добре видно. Мак сидів, прикутий до місця, спостерігаючи, як Ісус цілував Татові руки, потім, дивлячись їй у вічі, сказав:
— Тату, мені сподобався твій сьогоднішній вчинок, коли ти виявила готовність взяти біль Мака на себе, але дала йому можливість самому обрати найприйнятніший час. Ти звеличила його, ти звеличила мене. Слухати, як ти шепочеш слова втіхи й любові йому в серце, — справжня насолода. Яке то щастя — бути твоїм сином!
Маку здалося, що він тут зайвий, але ніхто на це не зважав. Він все одно не знав, куди подітися. Перебувати в присутності любові, яка нівелює всі внутрішні заборони, було чудово, хоча він не розумів повністю, що відчуває насправді. Що він бачив? Щось надзвичайно просте, тепле, особисте, щире, святе. Святість для Мака завжди була холодним і далеким поняттям, але не цього разу. Побоюючись, що будь-яка ініціатива може порушити настрій моменту, він сам стулив очі та склав руки перед собою. Нарешті після деякої паузи почув, як Ісус, відсунувши стільця, ніжно сказав:
— Сарайю, ти миєш, я витираю.
Мак розплющив очі тоді, коли вони вдвох, усміхаючись одне одному, вже збирали тарілки й несли їх на кухню. Кілька хвилин він просидів на місці, не знаючи, що робити. Тато кудись поділася, решта займалися посудом… тож рішення народилося спонтанно. Мак узяв столове срібло, склянки й теж пішов на кухню. Тільки-но він виклав усе перед Сарайю, Ісус кинув йому рушника, і вони обидва заходилися витирати вимитий посуд.
Сарайю почала наспівувати мелодію, яку Мак чув раніше від Тата, а Ісус і він просто слухали, не припиняючи роботи. Кілька разів ця мелодія, здається, гельська, зачепила потаємні струни його душі, в ній чітко чулися звуки волинок. Було дуже складно стримувати свої емоції, мелодія повністю його захопила. Коли б він міг слухати її вічно, то із задоволенням витирав би посуд до кінця життя.
Десь за десять хвилин вони завершили. Ісус поцілував Сарайю в щоку, і та зникла в кімнаті. Тоді він повернувся до Мака й усміхнувся.
— Ходімо на причал — дивитися на зорі.
— А як щодо інших? — запитав Мак.
— Я тут, — відповів Ісус, — я завжди тут.
Мак кивнув. Хоча Божу присутність було непросто зрозуміти, вона, здається, поступово входила повз розум прямісінько в душу. Він особливо й не пручався.
— Ходімо, — закликав Ісус, перериваючи думки Мака. — Я знаю, тобі подобається дивитися на зорі! Хочеш? — Його голос звучав по-дитячому, сповнений очікування й нетерплячки.
— Напевно, так, — відповів Мак, згадуючи, що востаннє дивився на зорі під час того нещасливого походу з дітьми. Можливо, саме зараз час ризикнути знову.
Він вийшов за Ісусом через задні двері. У присмерках Мак зміг роздивитися скелястий берег озера, не в заростях, яким він його пам’ятав, а чудово доглянутий і мальовничий. Струмок неподалік, здавалося, щось наспівував. Футів за п’ятдесят був причал, де ледь-ледь виднілися три каное, прив’язані на рівній відстані одне від одного. Швидко сутеніло, сюрчали цвіркунці й скрекотіли жаби, усе навколо ставало майже непроглядним. Ісус узяв Мака за руку й повів уздовж стежки, поки його очі звикали до темряви, а сам споглядав красу зірок, які вже чітко проступили на нічному безмісячному небі.