Уильям Гибсон – Занулення (страница 5)

Бородань у бомбері на овчині армованою стрічкою примотував жмути оптоволокна до побитої перегородки. Конрой завзято сперечався про щось із темношкірою жінкою в такій само куртці, як у Тернера. Бородатий технар підвів голову від роботи й помітив його.

— Бліа-а, — протягнув, не встаючи з колін, — я знав, що роботка не з простих буде, але, схоже, ще й смаленим пахне. — Підвівся й за звичкою витер руки об джинси. Як і в решти технарів, на руках його були хірургічні мікропорові рукавички. — Ти ж Тернер. — Він вишкірився, зиркнув на Конроя й витяг із кишені куртки чорну пластмасову фляжку. — На, погрійся. Ти мене знаєш. Я в Марракеші з тобою був. Айбіемника одного там у «Мітсу-Ґен» переводили. Заряджав той автобус, яким ви з Французом у вестибюль готелю потім заїхали.

Тернер узяв фляжку, відкинув кришку, сьорбнув. Бурбон. Міцний, кислуватий — обпік грудину й поніс тепло далі по тілу. Повернув фляжку, бородань поклав її назад у кишеню.

— Дякую.

— Окі, — сказав бородань. — Звати мене Окі. Згадав?

— Ага, — збрехав Тернер. — Марракеш.

— Це в мене бурбончик там. Летів через Схіпхол, а там д'юті-фрі. А твій напарник, — знов зиркнув на Конроя, — щось не дуже розслабляється. Не так, як у Марракеші було, еге ж?

Тернер кивнув.

— Щось треба — ти кажи, — додав Окі.

— Типу?

— Може, випити. А ще в мене є білий із Перу, такий, знаєш, аж трохи жовтий. — Окі вишкірився.

— Дякую, — сказав Тернер, помітивши, що Конрой відвернувся від темношкірої. Окі теж це помітив, швидко сів навколішки й відірвав новий шмат стрічки.

— Це хто? — спитав Конрой, коли вивів Тернера за вузькі двері з побитими часом чорними засувами по боках. Крутнув вентиль, задраїв двері — механізм хтось напевне нещодавно змащував.

— Окі його звати, — відповів Тернер, роздивляючись нове приміщення. Менше. Дві лампи, складані столи, стільці — все нове. На столах — якісь прилади й інструменти під чорними протипиловими накривками.

— Друг твій?

— Ні. Працював раз на мене. — Тернер підійшов до найближчого стола й відкинув накривку. — Це що таке?

Консоль без маркування, напівзібрана — мов виробничий прототип.

— Кібердека «Маас-Неотек».

— Твоя? — звів брови Тернер.

— У нас їх дві. Одна на місці. Від «Хосаки». Вочевидь, найшвидша машина в матриці, а хосаківські навіть передерти схему й чипи не можуть. Геть інакша технологія.

— Це від Мітчелла?

— Не сказали. Але коли вже нашим жокеям дали такі цяцьки погратися, значить, цей штрих точно потрібен на вчора.

— А хто в тебе консольний?

— Джейлін Слайд. Говорив із нею саме, — Конрой кивнув на двері. — А на місці лос-анджелеський хлопець, Раміресом звати.

— І як вони в ділі? — Тернер накрив консоль.

— Мають бути непогані, зважаючи на тариф. Джейлін за останні два роки собі некислу репутацію заробила, а Рамірес — її учень. Та, бляха, — перервався він, — ти ж знаєш, як із цими ковбоями буває. Хворі на всю голову...

— А де ти їх узяв? А Окі в тебе звідки, коли вже про це зайшло?

Конрой усміхнувся.

— Від твого агента, Тернере.

Тернер пильно подивився на Конроя і кивнув. Розвернувся, підняв за край наступну накривку. Кофри — пластмасові, полістиролові — щільно вкладені на холодній сталі стільниці. Торкнувся синього пластмасового футляра зі срібною монограмою S&W.

— Теж агент твій, — сказав Конрой, коли Тернер клацнув замком. У заглибині на світло-блакитному поролоні лежав пістолет — важкий револьвер із потворним барабаном під коротеньким дулом. — «Сміт-енд-Вессон Тактікал», під чотириста восьмі, з ксеноновим прожектором. Агент казав, тобі такий треба.

Тернер узяв пістолет у руку й великим пальцем клацнув по перевірці батареї прожектора. Червоний діод у горіховій накладці двічі блимнув. Відкинув барабан.

— Набої?

— На столі. Ручна закрутка, розривні кулі.

Тернер знайшов на столі прозорий бурштиново-жовтий пластмасовий куб, зняв лівою рукою кришку й витягнув один набій.

— Чому вони саме мене на цю справу взяли, Конрою?

Роздивився набій і обережно зарядив його в одну з шести камор барабана.

— Не знаю. Таке враження, ніби ти їм був потрібен від самого початку, щойно вони про Мітчелла почули...

Тернер різко крутнув барабан і загнав його назад у рамку.

— Конрою, я спитав, чому на цю справу взяли саме мене. — Тернер підняв пістолет обома долонями, витягнув руки й націлився просто в обличчя. — Що в них добре — як освітлення підходяще, видно крізь дуло — видно, чи є там набій.

Конрой ледь помітно хитнув головою.

— А може, видно його в якійсь із інших камор...

— Ні, — промовив Конрой дуже обережно, — цього не буде.

— Може, твої психіатри з психологами облажалися, Конрою, га?

— Ні, — відповів той незворушно. — Вони не облажались, а ти не зможеш.

Тернер натис на гачок. Бойок ударив по порожній каморі. Конрой моргнув, розтулив рота, стулив, провів руки Тернера поглядом, коли той опускав револьвер. Одинока краплина поту збігла чолом і сховалася в брові.

— То як? — спитав Тернер, опустивши руку.

Конрой знизав плечима.

— Не треба цього гівна.

— Я аж так їм потрібен?

Конрой кивнув.

— Це твій бенефіс, Тернере.

— А де Мітчелл? — Тернер відкинув барабан і заходився заряджати порожні камори.

— В Аризоні. Десь півсотні кеме від кордону з Сонорою, в дослідницькому аркокомплексі серед пустелі. Північноамериканська філія «Маас Біолабс». Їм там усе навколо належить — і відрізок кордону, і та меса в зоні спостереження чотирьох супутників. Мучо непролізанте.

— І як нам туди зайти?

— А ніяк. Мітчелл сам вийде. Ми дочекаємось, заберемо, доправимо його сраку в «Хосаку» цілою й неушкодженою.

Конрой провів пальцем під розстібнутим коміром чорного поло й витягнув чорну нейлонову тасьму, а на ній — малий нейлоновий конвертик на липучці. Обережно розкрив, щось дістав і простягнув Тернерові на відкритій долоні.

— Ось. Таке він нам передав.

Тернер поклав револьвер на сусідній стіл і взяв предмет із Конроєвої долоні. Ніби роздутий сірий мікрософт, на одному кінці нейроштекер, на іншому — дивний круглястий наріст, ні на що не схожий.

— Що це таке?

— Біософт. Джейлін його вмикала, казала, що спершу здалося, ніби видача від штучного. Типу досьє на Мітчелла, а в кінці повідомлення для «Хосаки». Краще сам собі увімкни, тобі треба швидко в курс увійти...

Тернер перевів очі на Конроя з сірої штукенції.

— А як у Джейлін із ним усе пройшло?

— Казала, краще лежачи. Їй ніби не дуже сподобалось.

Від машинних снів завжди паморочиться по-особливому. Тернер улігся на незайманий зелений мнемолоновий матрац у імпровізованій спальні й увів мікрософт із досьє в гніздо. Нагрібало повільно — він навіть очі встиг заплющити.