Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 44)

— І ще одне, — додав він. — Я знаю, що це безглуздо, але я знаю також, що не зможу сьогодні заснути, думаючи, що десь тут може блукати якийсь психопат або наркоман, а я не перевірив кожної найменшої деталі. Чи не міг би я… ні, ні, це просто безглуздя, це… так, так, пробачте мені, але я справді думаю, що мушу. Чи не міг би я перекинутися словом із містером Енґстромом, як ви гадаєте? Стосовно достави, спитати про доставу.

Кріс прочинила ширше двері.

— Звісно, заходьте. Можете поговорити з ним у кабінеті.

— Ні, ви зайняті. Ви дуже люб’язні, але я й так вас замучив. Я можу поговорити з ним тут. Це нормально. Тут буде нормально.

Він відступив на крок і притулився до залізної огорожі ґанку.

— Якщо ви так наполягаєте, — легенько всміхнулася Кріс. — Я думаю, він нагорі з Реґаною. Зараз покличу його сюди.

— Буду вам вельми вдячний.

Кріс зачинила двері, а невдовзі їх відчинив Карл. Він вийшов на ґанок, не зачиняючи дверей і тримаючи рукою дверну клямку. Виструнчившись перед Кіндерменом, він дивився своїми холодними ясними очима прямо на нього.

— Так? — зронив Карл без жодної емоції.

— Ви маєте право нічого не відповідати, — сказав Кіндермен замість привітання, свердлячи його сталевим поглядом. — Якщо ви відмовитеся від права нічого не відповідати, — швидко й загрозливо провадив детектив, — усе, що ви скажете, може бути використане проти вас у суді. Ви маєте право зв’язатися з вашим адвокатом і вимагати, щоб він був присутній під час допиту. Якщо ви не маєте можливості залучити свого адвоката, він буде призначений вам безплатно до початку допиту. Вам зрозумілі всі ваші права, що їх я щойно розтлумачив?

На гілках бузини біля будинку щебетали пташки, а з М-стрит долинав приглушений гул машин, подібний до дзижчання бджіл на лугу.

Карл і оком не змигнув, коли відповів:

— Так.

— Ви хочете відмовитися від права зберігати мовчанку?

— Так.

— Ви хочете відмовитися від права зв’язатися з адвокатом, щоб він був присутній під час допиту?

— Так.

— Ви раніше стверджували, що ввечері двадцять восьмого квітня, коли помер британський режисер Берк Деннінґз, ви дивилися фільм у кінотеатрі.

— Я дивився.

— А коли саме ви зайшли до кінотеатру?

— Я не пам’ятаю.

— Ви раніше стверджували, що були на сеансі, який розпочинався о шостій годині. Чи це вам допоможе пригадати?

— Так, сеанс о шостій годині. Я пригадати.

— І ви дивилися картину… фільм… від самого початку?

— Я дивився.

— І вийшли звідти, коли закінчився фільм?

— Коли закінчився.

— Не раніше?

— Ні, я бачити весь фільм.

— І вийшовши з кінотеатру, ви сіли на автобус «Ді Сі транзит» біля входу до театру, а тоді вийшли з нього на розі М-стрит і Вісконсин-авеню приблизно о дев’ятій двадцять вечора?

— Так.

— І пішли додому.

— Я йти додому.

— І були вже вдома приблизно о дев’ятій тридцять?

— Я бути точно о дев’ятій тридцять, — відповів Карл.

— Ви впевнені.

— Так, я дивитися на годинник. Це точно.

— І ви дивилися весь фільм до кінця?

— Так, я це сказав.

— Ваші відповіді записуються на плівку, містере Енґстром. Тому я хочу, щоб ви були абсолютно впевнені у своїх словах.

— Я впевнений.

— Ви пригадуєте сварку, що виникла між білетером і п’яним глядачем за п’ять хвилин до закінчення сеансу?

— Так, я пам’ятати.

— Ви може назвати мені причину сварки?

— Той чоловік був п’яний і порушував спокій.

— І що з ним зробили врешті-решт?

— Його геть. Його викинути геть.

— Жодної сварки там не було. А чи пригадуєте ви, що під час шестигодинного сеансу через технічну несправність показ фільму перервали на п’ятнадцять хвилин?

— Я не пам’ятати.

— І не пам’ятаєте, як обурено свистіли глядачі.

— Ні, нічого. Не було несправності.

— Ви впевнені?

— Не було нічого.

— Було, і в журналі кіномеханіка зафіксовано, що сеанс того вечора закінчився не о восьмій сорок, а приблизно о восьмій п’ятдесят п’ять, а отже, наступний автобус міг вас доставити на ріг М-стрит і Вісконсин не о дев’ятій двадцять, а о дев’ятій сорок п’ять, і, відповідно, додому ви могли прийти найраніше за п’ять хвилин десята, а не о пів на десяту, що засвідчила також і місіс Макніл. Чи могли б ви тепер пояснити цю загадкову невідповідність?

Карл ні на мить не втратив витримки й навіть тепер відповів спокійно й незворушно:

— Ні. Я не можу.

Детектив мовчки на нього дивився, а тоді зітхнув і опустив голову, вимикаючи записувальний пристрій, захований у підкладці його пальта. Якийсь час дивився собі під ноги, а тоді знову глянув на Карла.

— Містере Енґстром… — почав він утомлено й спочутливо. — Скоєно серйозний злочин. Вас у ньому підозрюють. Містер Деннінґз знущався з вас. Я про це дізнався з різних джерел. І ви явно збрехали про місце свого перебування під час його загибелі. Нерідко трапляється… ми ж усі люди зі своїми вадами… що одружений чоловік інколи може опинитися там, де, як він стверджує, його не було. Ви, мабуть, звернули увагу на те, що ми розмовляємо з вами наодинці? Без зайвих свідків? І без вашої дружини? Я зараз уже не записую розмову. Диктофон вимкнуто. Можете мені довіритись. Якщо так сталося, що ви були десь того вечора не з вашою дружиною, а з іншою жінкою, ви це мені скажіть, я все перевірю, над вами не висітиме підозра, а ваша дружина нічого не довідається. А тепер скажіть мені, де ви були в той час, коли помер Деннінґз?

Щось промайнуло на дні Карлових очей, але знову згасло, і він вперто процідив крізь зуби:

— У кіно!

Детектив невідривно дивився на нього, мовчки й нерухомо, лише чутно було його хрипле дихання. Це тривало кілька секунд, а тоді Карл запитав ледь-ледь тремтячим голосом:

— Ви мене арештувати?

Детектив нічого не відповів, тільки далі, не кліпаючи, дивився на нього, а коли здалося, що Карл знову почне щось говорити, детектив різко відштовхнувся від перил і рушив до припаркованого поліційного авта з водієм, засунувши руки в кишені й неквапливо чимчикуючи та роздивляючись навсібіч, немовби якийсь цікавий турист. Карл дивився з непроникним і флегматичним виразом, як Кіндермен відчинив дверцята авта, дістав із коробки, причепленої до панелі приладів, паперову хустинку, висякався й ліниво глянув на протилежний бік річки, немовби прикидуючи, чи не варто пообідати в «Марріот гот шопп». Потім він сів ув авто, не озираючись.

Коли авто від’їхало й завернуло за ріг Тридцять п’ятої вулиці, Карл подивився на свою руку.

Рука тремтіла.