Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 13)

Лікар практикував ув Арлінгтоні. Семюел Клайн. Поки Реґана із сердитим виразом обличчя чекала в кімнаті для обстеження, Клайн прийняв її матір у своєму кабінеті й вислухав коротку історію хвороби. Вона поділилася з ним тривогою. Він слухав, похитував головою, робив численні нотатки. Коли вона згадала про те, як трусилося ліжко, він дещо скептично нахмурився, але Кріс вела далі:

— Маркові здалося важливим те, що в Реґани виникли проблеми з математикою. Чому це так?

— Маєте на увазі шкільні завдання?

— Так, шкільні завдання, але особливо з математики. Що це означає?

— Ну, зачекаймо, поки я її огляну, місіс Макніл.

Він тоді попросив його вибачити й провів повне обстеження Реґани разом з аналізами сечі та крові. Сеча була потрібна для перевірки функціонування печінки й нирок, а кров — для цілого ряду тестів: на діабет, щитоподібну залозу, кількість еритроцитів у крові для виявлення можливої анемії й кількість лейкоцитів, щоб упевнитися, що нема всіляких екзотичних захворювань крові.

Закінчивши огляд, Клайн сів і поговорив із Реґаною, спостерігаючи за її поведінкою, а тоді повернувся у свій кабінет і почав виписувати рецепта.

— Таке враження, що в неї гіперкінетичний розлад поведінки.

— Що-що?

— Розлад нервової системи. Принаймні ми так вважаємо. Нам іще не до кінця зрозуміло, у чому тут річ, але в ранньому підлітковому віці таке часто трапляється. У неї наявні всі симптоми: гіперактивність, зміни настрою, труднощі з математикою.

— Ага, і знову математика. Чому саме вона?

— Це впливає на вміння зосередитися. — Він видер із маленького синього блокнотика аркуш із рецептом і вручив його Кріс. — Ось, це риталін.

— Що?

— Метилфенідат.

— Ага, он як.

— Десять міліграмів двічі на день. Рекомендую вживати першу дозу о восьмій ранку, а тоді о другій дня.

Кріс розглядала рецепта.

— То що це? Транквілізатор?

— Стимулятор.

— Стимулятор? Та ж вона і так постійно крутиться, як білка в колесі!

— Зовнішня її поведінка оманлива, — пояснив Клайн. — Це різновид гіперкомпенсації, надмірної реакції на депресію.

— Депресію?

Клайн кивнув.

— Депресію, — замислено повторила Кріс, відвернувшись і дивлячись на підлогу.

— Ну, ви ж згадували її батька.

Кріс поглянула на нього.

— Думаєте, лікарю, що я повинна відвести її до психіатра?

— О ні. Я б зачекав і подивився, чи не допоможе риталін. Мені справді здається, що це дасть нам відповідь. Зачекаємо два-три тижні.

— То ви гадаєте, це нерви?

— Підозрюю, що так.

— А те, що вона постійно щось вигадує? Це також припиниться?

Його відповідь спантеличила її. Він запитав, чи Реґана будь-коли раніше вживала лайку або казала непристойності.

— Дивне запитання. Та ні, ніколи.

— Розумієте, це все дуже схоже на ті її побрехеньки — цілком нетипова для неї поведінка, судячи з ваших слів, але певні нервові розлади можуть…

— Чекайте-но, секундочку, — втрутилася Кріс. — Звідки ви взагалі взяли, що вона говорить непристойності? Тобто ви дійсно таке сказали чи я щось не зрозуміла?

Клайн якусь мить із цікавістю її розглядав, а тоді обережно зізнався:

— Так, мушу сказати, що вона вживає лайливі слова. Ви цього не знали?

— Я й досі цього не знаю! Що ви таке говорите?

— Ну, вона видала цілий букет лайок, поки я її оглядав, місіс Макніл.

— Ви що, жартуєте, докторе? Наприклад?

Клайн відповів ухильно:

— Ну, можна сказати, що її словниковий запас вельми широкий.

— У якому сенсі? Тобто наведіть мені приклад!

Клайн стенув плечима.

— Ви маєте на увазі «гівно»? Чи «трахатися»?

Клайн полегшено зітхнув.

— Так, вона вживала ці слова, — підтвердив він.

— А ще що вона говорила? Конкретніше, якщо можна.

— Ну, якщо конкретніше, місіс Макніл, то вона порадила мені тримати мої паскудні пальці подалі від її пизди.

Кріс приголомшено зойкнула.

— Вона вживала такі слова?

— Ну, тут нічого дивного, місіс Макніл, і я б цим аж так не переймався. Як я вже казав, це просто частина синдрому.

Дивлячись на свої туфлі, Кріс похитала головою.

— Просто в це важко повірити, — ледь чутно мовила вона.

— Послухайте, я сумніваюся, що вона навіть розуміла, про що говорить.

— Ага, мабуть, — пробурмотіла Кріс. — Найпевніше.

— Спробуйте риталін, — порадив їй Клайн, — і побачимо, які будуть результати. А через два тижні я хотів би ще раз її обстежити.

Він звірився з календарем на столі.

— Зараз подивимося. Скажімо, середа двадцять сьомого. Чи це вам підійде?

— Ага, гаразд. — Пригнічена й понура Кріс підвелася, узяла рецепта й запхала його в кишеню пальта. — Так, звичайно. Двадцять сьомого буде добре.

— Я ваш великий прихильник, — зізнався Клайн, відчиняючи їй двері до приймальні.

Приклавши до губ вказівного пальця й опустивши голову, Кріс стурбовано зупинилася у дверях. Подивилася на лікаря.

— Ви не думаєте, докторе, що потрібен психіатр?

— Не знаю. Хоча найкращим поясненням завжди буває найпростіше. Зачекаємо. Зачекаємо й побачимо. — Клайн підбадьорливо всміхнувся. І додав: — Спробуйте не турбуватися.

— Як?