Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 72)

Вийшовши з кімнати Речел, я зупинилась на хвилинку на площадці подивитися, чи не вимазала я фарбою випадково свою сукню. Тут проходила Пенелопа Беттередж (єдина дівчина, з якою я була в дружніх стосунках) і побачила, що я роблю.

«Вам нічого турбуватись, Розанно, — сказала вона, — фарба на дверях міс Речел уже кілька годин тому висохла. Коли б містер Сігрев не поставив варту біля наших спалень, я також і йому б сказала про це. Не знаю, що ви думаєте, а я ніколи в своєму житті не була так ображена!»

Пенелопа була гаряча дівчина. Я заспокоїла її й перепитала про фарбу на дверях, яка, за її словами, нібито висохла вже кілька годин тому.

— Звідки ви це знаєте? — запитала я.

— Вчора я була з міс Речел і містером Френкліном весь ранок, — відповіла Пенелопа, — змішувала фарби, коли вони закінчували розмальовувати двері. Я чула, як міс Речел запитувала, чи висохнуть двері до вечора, до приїзду гостей. А містер Френклін похитав головою і сказав, що вони висохнуть не раніш, як через дванадцять годин. Уже давно минув час сніданку, — була третя година дня, коли вони закінчили. Що говорять ваші підрахунки, Розанно? Мої говорять, що двері мали бути сухими вже о третій годині цього ранку.

— Чи не ходив, було, хтось із дам учора ввечері подивитись на двері? — запитала я. — Мені здалося, що міс Речел попереджала їх, аби вони не вимазались об двері.

— Ніхто з дам не міг зробити цієї плями, — відповіла Пенелопа. — Я залишила міс Речел у ліжку о дванадцятій годині минулої ночі. Тоді ж я оглянула двері, і там не було ніякої плями.

— Можливо, вам треба розповісти про це містерові Сігреву, Пенелопо?

— Я не скажу ні слова в допомогу містерові Сігреву, що б мені не обіцяли!

Вона пішла займатися своєю роботою, а я — своєю.

Моїм обов'язком, сер, було застелити вам ліжко і прибрати вашу кімнату. Це була моя найщасливіша година за весь день. Я, бувало, цілувала подушку, на якій всю ніч відпочивала ваша голова. Хто б не прибирав вашу кімнату після мене, ви ніколи не побачите свої речі так гарно складеними, як складала їх я для вас. Ні на одній дрібничці з вашого несесера ніхто не міг побачити ні найменшої цяточки. Ви не помічали цього ніколи, як не помічали й мене. Пробачте, будь ласка, я знову заговорилась. Поспішатиму і буду продовжувати.

Так, значить, я пішла того ранку виконувати свою роботу у вашій кімнаті. На ліжку лежала ваша нічна сорочка так, як ви скинули її. Я взяла її, щоб скласти, і побачила на ній пляму від фарби, якою були пофарбовані двері міс Речел.

Я була так перелякана цим відкриттям, що вибігла з нічною сорочкою в руках на чорний хід і замкнулась у своїй кімнаті, щоб роздивитись цю сорочку в такому місці, де ніхто б не міг мені перешкодити.

Як тільки я отямилась, мені пригадалась розмова з Пенелопою, і я сказала собі: «Ось доказ того, що він був у вітальні міс Речел між дванадцятою і третьою годинами цієї ночі!»

Не скажу вам прямо, яка підозра першою промайнула у мене в голові, коли я зробила це відкриття. Ви тільки розсердитесь, а коли розсердитеся, далебі розірвете листа й не читатиме його далі.

Досить, з вашого дозволу, сказати лише одне. Детально обміркувавши все, я вирішила, що це неймовірно, — з причини, про яку я скажу вам. Коли б ви були у вітальні міс Речел в такий час ночі і міс Речел знала це (а ви були б настільки нерозумними, що забули б остерігатись невисохлих дверей), вона сама нагадала б вам про це — вона ніколи не дозволила б вам винести таке свідчення проти неї, яке тепер було перед моїми очима! В той час, признаюсь, я не була цілком упевнена, що мої підозріння помилкові. Не забудьте, що я призналась у своїй ненависті до міс Речел. Постарайтесь, якщо можете, уявити собі, що частина цієї ненависті була в усьому. Все це закінчилось тим, що я вирішила залишити нічну сорочку в себе, ждати, спостерігати й дивитись, яку користь із цього я можу здобути. В той час — пригадайте, будь ласка, — я й подумати не могла, щоб ви украли алмаз».

Тут я знову, вдруге, перервав читання листа.

Ті місця, в яких нещасна жінка освідчувалась мені в коханні, я читав із щирим здивуванням і можу чесно сказати, із щирою гіркотою. Я розкаювався, справді розкаювався, що звів на її пам'ять наклеп, перш ніж прочитати хоч рядок її листа. Але коли я дійшов до того місця, котре наведено зараз, признаюсь, я відчув, що Розанна Спірман дедалі більше роздратовує мене.

— Дочитайте решту самі, — сказав я, простягуючи Беттереджу листа через стіл. — Якщо там є щось, про що я повинен знати, ви зможете сказати мені про це.

— Розумію вас, містере Френклін, — відповів він. — Цілком природно з вашого боку. Допоможи нам, боже, — додав він, понизивши голос, — але це було також природно і з її боку.

Знов приступаю до переписування змісту листа з оригіналу, який зараз є в моїх руках:

«Вирішивши зоставити вашу нічну сорочку в себе й подивитись, що можуть зробити з нею моя любов чи моя помста (важко сказати, що) в майбутньому, — мені залишалось придумати, як заховати її без усякого ризику, що її зможуть знайти.

Був єдиний засіб — пошити точнісінько таку саму нічну сорочку до суботи, коли в дім прийде праля із своїм записником.

Я побоялась відкласти це на другий день (п'ятницю), бо була певна в тому, що за цей проміжок часу може щось статись. І я вирішила пошити нову нічну сорочку того ж таки дня (в четвер), якщо зможу, гарненько зігравши свою роль, викраяти для цього вільний час. Але передусім необхідно було (замкнувши вашу нічну сорочку в комод) повернутись до вашої спальні — не стільки для того, щоб закінчити прибирання (Пенелопа зробила б це для мене, коли б я її попросила), скільки для того, аби пересвідчитись, чи не замазали ви фарбою від нічної сорочки постіль чи якісь меблі в кімнаті.

Я старанно оглянула все і нарешті знайшла незначні смужечки фарби на внутрішньому боці вашого халата — не полотняного, який ви звичайно носили в цей літній сезон, а фланельного, який ви також мали при собі. Ви, мабуть, замерзли, прогулюючись туди й назад у самій нічній сорочці, і вдягли першу ж теплу річ, котра вам потрапила під руки. Як би там не було, на внутрішньому боці вашого халата було видно сліди фарби. Я легко вивела їх, зіскобливши фарбу з фланелі. Після цього єдиним доказом проти вас був доказ, замкнутий у моїй шухляді.

Не встигла я закінчити прибирання у вашій кімнаті, як мене разом з іншими слугами викликали на допит до містера Сігрева. Після цього почали оглядати всі наші речі. Потім сталась найбільш незвичайна для мене подія за цей день після того, як я знайшла пляму від фарби на вашій нічній сорочці. Це сталось після другого допиту Пенелопи Беттередж інспектором Сігревом.

Пенелопа повернулась до нас зовсім розгнівана і ображена ставленням до неї містера Сігрева. Він натякнув — та так, що в смислі його слів не можна було помилитись: він підозрює її в крадіжці. Ми всі були однаково здивовані, почувши це, і всі запитали її, чому?

— Тому, що алмаз був у вітальні міс Речел, — відповіла Пенелопа. — І тому, що я була останньою у вітальні вчора ввечері.

Не встигла вона вимовити ці слова, як я пригадала, що у вітальні побувала ще одна особа, вже після Пенелопи. Цією особою були ви. У мене в голові запаморочилось, а думки мої страшенно переплутались. І відразу ж щось шепнуло мені, що фарба на вашій нічній сорочці могла мати зовсім інше значення, ніж те, якого я надавала їй досі. «Якщо остання людина, котра була в кімнаті, це той, кого треба підозрювати, — подумала я, — то злодій не Пенелопа, а містер Френклін Блек!»

Коли б ішлося про іншого джентльмена, я думаю, мені було б сором підозрювати його в крадіжці. Але сама лише думка, що ви спустились до мого рівня і що я, маючи в руках вашу нічну сорочку, дістаю можливість урятувати вас від викриття й ганьби на все життя, — я кажу, сер, сама лише думка про це відкрила переді мною таку можливість заслужити вашу прихильність, що я перейшла сліпо, як кажуть, від підозри до переконання. Я відразу ж вирішила, що ви старались більше за всіх, аби викликати поліцію, тільки для того, щоб обманути нас, і що рука, яка взяла алмаз міс Речел, ніяк не може належати нікому іншому, окрім вас.

Збудження від нового мого відкриття повинно було, я думаю, запаморочити мені голову на деякий час. Я відчула таку нестримну нетерплячку побачити вас, аби випробувати якимсь слівцем про алмаз і примусити глянути на мене та заговорити зі мною, що я причесалась, причепурилась, як могла, і сміливо пішла в бібліотеку, де ви, я знала, щось писали.

Нагорі ви забули одну з ваших каблучок, і це дало мені можливість — як я й бажала — віддати її вам і вибачитись за своє вторгнення. Але, о сер! Якщо ви коли-небудь кохали, ви зрозумієте, як вся моя сміливість відразу ж зникла, коли я ввійшла до кімнати й побачила вас, а ви подивились на мене так холодно і так байдуже подякували мені за знайдену каблучку, що мої коліна затремтіли, і я відчула, що можу впасти на підлогу біля ваших ніг. Коли ви подякували мені, то знову повернулись, якщо пам'ятаєте, до своєї роботи. Я була так засмучена подібним ставленням до мене, що ледь зібралася з духом, щоб заговорити.

— Вельми дивно, сер, трапилося з цим алмазом, — сказала я.