Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 50)
— А я, пані, висловлюю думку і осуджую. Я вважаю, що сищик був зовсім неправий, і висловлюю свою думку про те, що коли б він знав характер Речел так, як знаю його я, він підозрював би в цьому будинку кожного, за винятком її. Я згоден, що вона має свої вади — вона потайна й свавільна, дивна й нестримана і зовсім не схожа на дівчат її віку. Вона тверда, як сталь, і водночас надміру великодушна й благородна. І коли б найнезаперечніші на світі докази вказували на одне і нічого, крім чесного слова Речел, не підтверджувало інше, я віддав би перевагу її слову перед доказами, незважаючи на те, що я юрист. Сильно сказано, міс Клак, але саме так я думаю.
— Чи не пояснили б ви, містере Брефф, значення вашої думки так, аби я переконалась, що розумію вас? Уявіть собі, що ви побачили міс Веріндер зовсім незрозуміло чому заінтересованою в тому, що сталося з містером Еблуайтом і містером Люкером. Уявіть собі, що вона ставила вельми дивні запитання про цей жахливий скандал і виявила зовсім нестримне хвилювання, коли довідалась, що про це говорять.
— Уявляйте, що хочете, міс Клак, це не підірве мого довір'я до міс Веріндер ні на йоту.
— Отже, ви вважаєте, що їй можна абсолютно вірити?
— Можна абсолютно вірити.
— Тоді дозвольте повідомити вас, містере Брефф, що містер Годфрі Еблуайт був у цьому будинку дві години тому і що про його цілковиту невинність в усьому, що стосується пропажі Місячного каменя, заявила сама міс Веріндер у найсильніших висловах, які я будь-коли чула від молодої дівчини.
Я тріумфувала, — боюсь, що це був гріховний тріумф, — побачивши містера Бреффа, враженого і приголомшеного моїми кількома простими словами. Він підскочив і мовчки втупився очима в мене. А я й далі спокійнісінько сиділа на своєму місці і розповіла йому всю сцену саме так, як воно було.
— Що ви
— Якщо Речел засвідчила його невинність, міс Клак, я не посоромлюся сказати, що вірю в його невинність так само твердо, як вірите ви. Мене, як і багатьох, підвели зовнішні факти, і я зроблю все можливе, щоб скрізь, де можна, прилюдно спростувати наклеп, який переслідує вашого друга скрізь, де тільки я про це почую. А поки що дозвольте привітати вас з тією майстерністю, з якою ви відкрили повний вогонь вашої батареї в той момент, коли я найменше його чекав. Ви зробили б багато чудового в моїй професії, пані, якби народились чоловіком.
Сказавши це, він відвернувся від мене і, роздратований, почав ходити туди й сюди по кімнаті.
Я цілком переконалася, що світло, в якому показала йому цю тему, надзвичайно здивувало і збентежило його. Окремі вислови, що злітали з його вуст у міру того, як він дедалі більше заглиблювався в свої думки, пояснили мені, з якої жахливої точки зору він досі розглядав таємницю пропажі Місячного каменя. Він не соромився підозрівати люб'язного містера Годфрі у ганебній крадіжці алмаза і приписувати Речел великодушне бажання приховати його злочин. За власним свідченням міс Веріндер — авторитету неспростовного, як вам відомо, на думку містера Бреффа, — тепер виявилось, що таке пояснення зовсім помилкове. Збентеження цього високого юридичного авторитета було таким великим, що він ніяк не міг приховати його від мене.
— От тобі маєш, — почула я, як він промовив до себе, зупинившись біля вікна і тарабанячи пальцями по шибці, — цього не можна пояснити, це перевершує будь-які припущення!
У цих словах не було нічого такого, що вимагало б відповіді з мого боку, — і все ж я відповіла йому. Здавалось майже неймовірним, що я не могла втриматись, аби дати спокій містерові Бреффу, навіть тепер. Було б, напевне, понад людську зіпсованість, коли б я відкрила в тому, що він щойно сказав, новий привід зробити йому неприємність. Але, о мої друзі, нема нічого понад людську зіпсованість, і всього можна чекати, коли наша грішна природа бере гору над нами!
— Вибачте, що я втручаюсь у ваші думки, — сказала я містерові Бреффу, який нічого не підозрював. — Але є підстави зробити ще одне припущення, яке поки що не спало вам на думку.
— Можливо, міс Клак. Чесно кажучи, мені більше нічого не спадало на думку.
— Раніше ніж я мала щастя переконати вас, сер, у невинності містера Еблуайта, ви згадали, як один з приводів підозрювати його, той факт, що він був у будинку під час пропажі алмаза. Дозвольте мені нагадати вам, що містер Френклін Блек також був у будинку під час пропажі алмаза.
Старий грішник відійшов від вікна, сів на стілець навпроти мене і пильно подивився на мене з жорстокою, недоброю посмішкою.
— Ви не такий уже хороший юрист, міс Клак, як я думав, — зауважив він, замислившись, — ви не вмієте вчасно зупинитися.
— Боюсь, що я не розумію вас, містере Брефф, — скромно відповіла я.
— Так не можна, міс Клак, — не можна так думати, слово честі. Ви ж добре знаєте, що містер Френклін Блек — мій улюбленець. Але це нічого не значить. Я гляну на справу з вашої точки зору, поки ви встигнете накинутись на мене. Ви маєте цілковиту рацію, міс. Я підозрював містера Еблуайта на підставі причин, які дають право підозрювати також і містера Блека. Дуже добре, будемо підозрювати обох. Припустимо, що за своїм характером він здатний вкрасти Місячний камінь. Єдине питання полягає в тому, чи був він заінтересований у цьому.
— Борги містера Френкліна Блека, — зауважила я, — відомі всій родині.
— А борги містера Еблуайта ще невеликі. Цілком вірно. Але тут виникають два ускладнення у вашій теорії, міс Клак. Я керую справами Френкліна Блека, і дозвольте, будь ласка, зауважити вам, що більшість його кредиторів (знаючи, що його батько — багата людина) цілком задоволена ростом процентів на його борги і спокійно жде повернення своїх грошей. Це перше, досить-таки сильне ускладнення. Можна вказати й інше, ще сильніше. Я знаю від самої леді Веріндер, що її дочка була готова вийти заміж за Френкліна Блека ще до того, як цей триклятий індійський алмаз зник з їхнього будинку. Вона то подавала йому надію, то відштовхувала його з кокетством юної дівчини. Але вона призналась матері, що любить свого кузена Френкліна, а мати довірила цю таємницю кузенові Френкліну. Ось у якому стані він був, міс Клак, з кредиторами, котрі ладні були ждати, і з перспективою одружитися з багатою спадкоємницею. Вважайте його після цього негідником, але скажіть мені, будь ласка, навіщо йому було брати Місячний камінь?
— Людське серце — глибока таємниця, — відповіла я. — Хто дістанеться до його глибини?
— Інакше кажучи, пані, хоч він не мав ніякої рації красти алмаз, він усе-таки взяв його внаслідок розбещеності своєї натури? Дуже добре. Нехай буде так... На якого ж чорта...
— Прошу пробачення, містере Брефф. Якщо ви так будете згадувати чорта, я змушена буду залишити кімнату.
— Вибачте, міс Клак. Надалі буду обачнішим у своїх висловах. Я хочу тільки запитати вас ось про що. Чому — якщо припустити, що алмаз украв Френклін Блек, — чому він робить себе найпомітнішою особою в будинку, старається відшукати пропажу? Ви можете відповісти, що він хитро намагався відвернути підозру від себе. А я вам скажу, що йому не треба було відвертати підозри, бо його ніхто не підозрював. Спочатку він краде Місячний камінь, не маючи ніяких підстав для цього, — лише через природну зіпсованість, а потім відіграє першу роль у розшуках краденого алмаза, роль, яка йому зовсім не потрібна і через яку була смертельно ображена молода дівчина, що, коли б не це, вийшла б за нього заміж. Ось яке безглузде твердження, до якого ви неминуче прийдете, якщо спробуєте зв'язати пропажу Місячного каменя з Френкліном Блеком. Ні, ні, міс Клак! Після нашого сьогоднішнього обміну думок з вами справді можна зайти у безвихідь. Невинність Речел (як відомо про це її матері й мені) — поза всяким сумнівом. Невинність містера Еблуайта безперечна, — інакше Речел ніколи не засвідчила б її. Невинність Френкліна Блека, як ви щойно бачили, незаперечна сама по собі. З одного боку, ми всі морально впевнені в цьому. З другого боку, ми також упевнені, що хтось привіз Місячний камінь у Лондон і що алмаз таємно знаходиться в цю хвилину або у містера Люкера, або в його банкіра. Яка користь із моєї досвідченості, яка користь з будь-чиєї досвідченості в даній справі? Вона заводить у безвихідь мене; вона заводить у безвихідь усіх нас.
Ні, не всіх. Вона не збила з пантелику сищика Каффа. Я вже хотіла сказати про це з усією можливою лагідністю і всім необхідним протестом проти припущення, ніби я бажаю заплямувати Речел, як увійшов слуга сказати, що лікарі поїхали і моя тітонька жде нас.
Це припинило нашу суперечку. Містер Брефф, трохи втомлений нашою розмовою, зібрав свої папери. Я взяла свій мішок з дорогоцінними книжками, почуваючи, що могла б продовжити нашу розмову ще на кілька годин. Ми ввійшли мовчки до кімнати леді Веріндер.
Дозвольте мені додати тут, перш ніж моя розповідь перейде до інших подій, що я не описала, до чого ми домовилися із стряпчим, не маючи певної точки зору на цю тему. Мені наказано в розповідь про разючу історію Місячного каменя включити не тільки зображення напряму, якого набирає підозра, але й імена людей, на яких вона падає в той час, коли, як вважали, індійський алмаз був у Лондоні. Звіт про мою розмову в бібліотеці з містером Бреффом, як мені здається, точно відповідає цим умовам. Я мушу також сказати, що моя грішна натура знов узяла гору наді мною. Смиренно признаючись у цьому, я беру гору над своєю грішною натурою. Отже, моральна рівновага відновлюється; духовна атмосфера знову очищається. Дорогі друзі, ми можемо продовжувати.