Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 67)

Старлінг кивнула:

– Стейсі Хубка приїздила туди кілька разів, щоб забрати Фредріку, але за кермом сидів її хлопець, тож вона дала не дуже чіткі вказівки. У місіс Бурдін була адреса.

– Місіс Бурдін не зауважила, що в будинку місіс Ліппман мешкає чоловік?

– Ні.

У новинах показали кадри з військово-морського шпиталю Бетесди. Обличчя сенаторки Рут Мартін було обрамлене вікном лімузина.

– Цієї ночі Кетрін була при доброму розумі, так. Вона спить, зараз їй дали заспокійливе. Ми вдячні долі за таке везіння. Ні, як я вже зазначила, вона переживає психологічний шок, але при доброму розумі. Кілька синців і зламаний палець. А також зневоднення. Дякую. – Сенаторка ткнула шофера в спину. – Дякую. Ні, вона говорила зі мною вночі про собаку, але я ще не вирішила, що з цим робити, в нас уже є двійко собак.

Сюжет завершили незначущою реплікою від психолога, який мав оглядати Кетрін Мартін згодом, протягом дня, щоб оцінити психологічну травму.

Кроуфорд вимкнув телевізор.

– Які в тебе враження, Старлінг?

– Якось нічого не сприймається… а вам?

Кроуфорд кивнув і швидко перейшов до іншої теми:

– Сьогодні вночі телефонувала сенаторка Мартін. Вона хоче приїхати, щоб з тобою побачитись. І Кетрін також, щойно зможе подорожувати.

– Я завжди вдома.

– І Крендлер теж, він хоче сюди приїхати. Відкликав свою догану.

– Якщо добре подумати, то я не завжди вдома.

– Ось тобі дружня порада. Скористайся сенаторкою Мартін. Нехай розповість, як вона тобі вдячна, нехай нагородить тебе всіма відзнаками. Не барися з цим. У вдячності короткий період піврозпаду. Вона тобі ще знадобиться, якщо зважати на твій характер.

– Арделія так само сказала.

– Твоя сусідка, Мепп? Куратор повідомив мені, що Мепп призначили намуштрувати тебе до іспиту в понеділок. Вона щойно випередила на півтора бала свого головного суперника, Стрінгфеллоу, він сам мені сказав.

– Мітить на найкращого випускника?

– Він впертий, дуже впертий, цей Стрінгфеллоу, каже, що вона його не зупинить.

– Нехай готує почесні штанці.

Поміж мотлоху на столі Кроуфорда було курча орігамі, яке зробив доктор Лектер. Кроуфорд смикнув його за хвіст. Курча дзьобнуло.

– Лектер уже на вагу золота – очолює всі пошукові списки, – сказав він. – І все ж таки він іще довго може затриматися на волі. Навіть поза роботою ти мусиш виробити певні звички.

Вона кивнула.

– Наразі він зайнятий, – продовжував Кроуфорд, – але коли він не зайнятий, то любить забавлятися. Ти маєш дещо розуміти: він вчинить із тобою так само, як і з усіма іншими.

– Не думаю, що Лектер улаштує мені засідку, – це нечемно, тим паче що в такий спосіб він не встигне поставити мені жодних запитань. Але саме так він і зробить, щойно я йому набридну.

– Я просто кажу, щоб ти дотримувалась певних звичок. Коли йтимеш із роботи, розігруй трюк на три карти[221] – жодних телефонних запитів щодо твого перебування, поки абонента не буде перевірено. Я хочу встановити на твій телефон чип для стеження, якщо ти не проти. Усі розмови залишаться приватними, доки ти не натиснеш кнопку.

– Я не очікую, що він по мене прийде, містере Кроуфорд.

– Але ж ти почула, що я сказав.

– Так. Почула.

– Візьми оці свідчення та переглянь. Додай що-небудь, якщо схочеш. Ми засвідчимо твій підпис, коли закінчиш. Старлінг, я тобою пишаюсь. І Бріґем також, і директор.

Фраза прозвучала офіційно, зовсім не так, як йому хотілося.

Він підійшов до дверей. Вона йшла він нього геть порожнім коридором. Він зумів привітати її з вершини крижаної гори свого горя:

– Старлінг, твій батько тебе бачить.

Розділ 59

Новини про Джейма Ґамба гриміли ще кілька тижнів після того, як він опустився у свою останню яму.

Репортери зліпили докупи його історію, почавши з архівів округу Сакраменто.

Мати вже місяць як носила його під серцем, коли не пройшла відбір до конкурсу Міс Сакраменто 1948 року. Очевидно, що ім’я «Джейм» у свідоцтві про народження було канцелярською помилкою, яку ніхто не завдав собі клопоту виправити.

Коли акторська кар’єра не здійснилася, його мати пустилася в алкоголічну деградацію. Ґамбу було два роки, коли округ Лос-Анджелеса розподілив його до сирітського притулку.

Принаймні два наукові видання пояснили, що нещасливе дитинство стало причиною, з якої він убивав у своєму підвалі жінок та оббіловував. У жодній статті не знайшлося слів «божевільний» чи «лихий».

Відео з конкурсу краси, яке Джейм Ґамб переглядав у дорослому віці, виявилося справжнім відеозаписом із його матір’ю, але жінка в ролику з басейном нею не була, як показали результати порівняльного аналізу.

Бабуся й дідусь Ґамба забрали його з убогого сирітського притулку, коли йому було десять, і за два роки він їх убив.

Завдяки виправному закладу Туларе Ґамб навчився швацької справи, коли відбував останні роки в психіатричній лікарні. Він виказував неабиякі здібності до цього ремесла.

Досвід роботи в Ґамба був нерівномірний та неповний. Репортери відшукали принаймні два ресторани, де Джейм працював неофіційно, а також він час від часу підробляв шиттям одягу. Не знайдено жодних доказів того, що протягом цього періоду він уже убивав, але Бенджамін Распейл стверджував, що так воно й було.

Він працював в антикварній крамничці, де виготовлялися прикраси з метеликів, коли познайомився з Распейлом, і деякий час жив за рахунок музиканта. Саме тоді Джейм Ґамб схибнувся на молях і метеликах та метаморфозах, які з ними відбуваються.

Після того як його кинув Распейл, Ґамб убив його наступного коханця, Клауса, відрізав йому голову та частково оббілував.

Пізніше він завітав до Распейла на Сході. Распейл, якого незмінно вабили погані хлопці, познайомив його з доктором Лектером.

Це довели за тиждень після смерті Ґамба, коли ФБР дістало від Распейлових спадкоємців плівки з його терапевтичними сеансами.

Багато років тому, коли доктора Лектера визнали божевільним, записи терапевтичних сеансів передали родинам жертв, щоб їх згодом знищили. Але родичі Распейла зберегли плівки, бо ворогували між собою і сподівалися використати їх у боротьбі за спадщину. Вони втратили до них будь-який інтерес, прослухавши перші записи, що містили лише нудні спогади Распейла про шкільні роки. Після новин про Джейма Ґамба родина Распейла дослухала решту. Коли родичі зателефонували юристові Еверетту Йоу та почали погрожувати, що використають їх у нових навалах на заповіт, він подзвонив Кларіс Старлінг.

У записах був задокументований останній сеанс, під час якого Лектер убив Распейла. Що важливіше, у них відкрилося те, що Распейл устиг розповісти Лектерові про Джейма Ґамба.

Распейл повідомив доктора Лектера, що Ґамб знавіснів на ґрунті молей і що в минулому він уже знімав з людей шкіру, що він убив Клауса і що він співпрацював із компанією з виробництва шкіряного одягу «Містер Шкура» в Калумет-Сіті, але отримував гроші від старої пані з Бельведера, штат Огайо, яка шила підкладки для зареєстрованої торговельної марки «Містер Шкура». Одного дня Ґамб забере в тої пані геть усе, як передрік Распейл.

– Коли Лектер прочитав, що перша жертва жила в Бельведері і що з неї зняли шкіру, то відразу здогадався, хто за цим стоїть, – сказав Кроуфорд Старлінг, коли вони разом прослуховували запис. – Він віддав би тобі Ґамба та зазнав слави генія, якби не втрутився Чилтон.

– Він натякнув мені, написавши у справі, що місця злочинів занадто довільні, – відповіла Старлінг. – А в Мемфісі він поцікавився, чи вмію я шити. Чого він очікував?

– Він хотів побавитися, – сказав Кроуфорд. – Він уже давно, дуже давно забавляв себе сам.

Жодних записів сеансів Джейма Ґамба знайдено не було, і його діяльність протягом років після смерті Распейла вдалося відновити лише частково завдяки діловій кореспонденції, квитанціям за пальне та за бесідами з власниками бутіків.

Коли місіс Ліппман померла під час поїздки до Флориди з Ґамбом, він успадкував геть усе – стару будівлю з житловими кімнатами, порожніми вітринами та просторим підвалом і нічогеньку суму грошей.

Він припинив працювати на «Містера Шкуру», проте деякий час лишав за собою квартиру в Калумет-Сіті й використовував її як ділову адресу, щоб отримувати посилки на ім’я Джона Ґранта. Він також зберіг улюблених клієнтів і подорожував країною по різних бутіках так само, як робив це для «Містера Шкури», аби брати мірки для індивідуальних замовлень, які шив у Бельведері. Він використовував свої поїздки для пошуку жертв, а також для того, щоб їх позбутися після використання. Коричневий фургон годинами курсував міжштатними трасами з закінченими шкіряними виробами, які висіли на плічках у салоні, затуляючи пластиковий мішок для трупів на підлозі.

Він із задоволенням користувався привіллям свого підвалу. Достатньо місця для роботи та ігор. Спершу були тільки ігри – полювання на молодих жінок у темному лабіринті, відтворення спогадів у віддалених кімнатах, які він потім замикав і заходив туди лише для того, щоб докинути трохи вапна.

Фредріка Біммел допомагала місіс Ліппман протягом останнього року життя старої пані. Фредріка забирала замовлення з будинку місіс Ліппман, коли познайомилася з Джеймом Ґамбом. Фредріка Біммел була не першою молодою жінкою, яку він убив, але вона стала першою, яку він убив заради шкіри.

Серед речей Джейма Ґамба знайшли листи Фредріки, які вона йому писала.