Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 63)

– Не знаю, може, місіс Ліппман таким займалася.

– Ти коли-небудь бачила той бренд, «Містер Шкура»? Він продавався в «Річардсі» чи якихось інших бутіках?

– Ні.

– Ти не знаєш, де зараз місіс Ліппман? Я хотіла б із нею поговорити.

– Вона померла. Переїхала у Флориду на пенсію, там і померла, як сказала Фредріка. Я не була з нею знайома, ми зі Скіпом просто інколи забирали звідти Фредріку, коли в неї було забагато одягу. Поговоріть з її родичами, чи що. Я вам запишу адресу.

То було неймовірно втомливе заняття, коли єдиною річчю, яку хотіла почути Старлінг, були новини з Калумет-Сіті. Сорок хвилин минули. Група порятунку заручників уже мала приземлитися. Старлінг пересіла боком, щоб не дивитись на годинник, і продовжила:

– Стейсі, де Фредріка купляла одяг, де вона дістала ті великі тренувальні костюми «Джуно», спортивні штани?

– Вона могла пошити геть усе. А ті штани, я думаю, вона купила в «Річардс», ну, коли всі почали носити завеликі розміри, то магазин став замовляти такі моделі штанців. Тоді вони були в багатьох крамницях. Вона отримала знижку в «Річардс», бо ж шила для них.

– А вона коли-небудь купляла речі в магазинах великого одягу?

– Ми всюди ходили, дивилися, ну, самі знаєте. Ходили у «Постать плюс», вона шукала там ідеї, ну, вдалі крої для великої фігури.

– А за вами ніхто не стежив у тих крамницях? Може, Фредріка відчувала, що хтось поклав на неї око?

Стейсі на секунду задивилася в стелю, а потім похитала головою.

– Стейсі, в «Річардс» коли-небудь приходили трансвестити або чоловіки, які купляли великі сукні, ти з таким стикалася?

– Ні. Одного разу ми зі Скіпом бачили кількох, у барі в Коламбусі.

– Фредріка була з вами?

– Та ви що. Ми ж їздили, типу, на вікенд.

– Ти не запишеш мені ті крамниці великого одягу, куди ви ходили з Фредрікою, ти зможеш пригадати їх усі?

– Тільки тут чи в Коламбусі також?

– Тут і в Коламбусі. І адресу «Річардс», я хочу поговорити з місіс Бурдін.

– О’кей. Гарна то робота – працювати агентом ФБР?

– Мабуть, так.

– Ви часто подорожуєте й таке інше? Тобто буваєте в різних місцях, кращих за оце?

– Інколи доводиться.

– І треба мати гарний вигляд щодня, так?

– Ну так. Треба вдягатися по-діловому.

– А як ними стають, ну, агентами ФБР?

– Треба спершу закінчити коледж, Стейсі.

– Його важко оплатити.

– Так, важко. Хоч інколи можна отримати гранти чи стипендії, це допомагає. Хочеш, я пришлю тобі кілька буклетів?

– Ага. Я тут думала, Фредріка так за мене раділа, коли я отримала цю посаду. Мало не в екстазі була, бо ніколи не мала справжньої роботи в офісі й гадала, що це неабищо. Оце – картонні папки й Баррі Манілоу з колонок цілий день, вона гадала, що це дуже круто. Що вона знала, велике дурепище.

В очах Стейсі Хубки стояли сльози. Вона широко їх розкрила й закинула голову назад, щоб потім не довелося наново фарбуватися.

– То як щодо мого списку?

– Краще я складу його за своїм столом, там у мене текстовий редактор, а ще знадобиться телефонний записник і таке інше.

Вона вийшла, задерши голову, і прокладала собі шлях, дивлячись на стелю.

Старлінг не давав спокою телефон. Щойно Стейсі Хубка вийшла з малесенького кабінету, вона набрала Вашингтон за рахунок співрозмовника й запитала новини.

Розділ 55

Саме цієї миті над південним краєм озера Мічиґан двадцятичотиримісний літак бізнес-класу з цивільним маркуванням зійшов із крейсерського режиму й почав спускатися по широкій кривій униз, до Калумет-Сіті, штат Іллінойс.

Дванадцятеро бійців із групи порятунку заручників відчули, як шлунки підстрибнули вгору. Кілька чоловіків позіхнули показово невимушено й водночас напружено.

Командир групи Джоел Ренделл, який сидів попереду в пасажирському відсіку, зняв навушники з мікрофоном і переглянув свої нотатки, перш ніж підвестися з промовою. Він вважав, що йому дісталася найкраща, найвправніша команда SWAT у світі, і, можливо, він був правий. У деяких бійців іще ніколи не стріляли, але, згідно з результатами тестів і симуляцій, то були найкращі з найкращих.

Ренделл провів багато часу в салонах літаків, тож він легко зберігав рівновагу протягом турбулентного спуску.

– Джентльмени, замаскований наземний транспорт нам ласкаво надав Наркоконтроль. У них є вантажівка квіткарів і фургон сантехніків. Отже, Верноне, Едді, вбирайтесь у своє спіднє та цивілку. У разі вибухів світлошумових гранат пам’ятайте – ваші обличчя не захищені від спалаху.

– Не забудь прикрити щічки, – пробурмотів Вернон до Едді.

– Думаєш, я світитиму дупою? І так само не світитиму пикою, – прошепотів у відповідь Едді.

Вернон і Едді, яких призначили на перший підхід до вхідних дверей Ґамба, мали почепити під цивільний одяг тонку куленепробивну броню. Решта вирушить у міцних бронежилетах, які мусять захистити тіло від пострілу з гвинтівки.

– Боббі, не забудь покласти водіям у кожен фургон свої радіопередавачі, щоб ми не похерили розмови з Наркоконтролем, – сказав Ренделл.

Під час штурмів Управління боротьби з наркотиками використовує ДМХ, а ФБР – УКХ. У минулому вже виникали проблеми.

Група була оснащена майже на всі випадки життя, для роботи вдень і вночі: для стін вони мали базове обладнання з рапелінгу[214], для прослуховування – «Вовчі вуха» та «VanSleek Farfoon»[215], для бачення – інфрачервоні прилади. Зброя з нічною оптикою скидалася на музичні інструменти в череватих кофрах.

Група готувалася до точної хірургічної операції, і зброя була відповідна – жодного ствола, який би стріляв із відкритого затвора.

Бійці натягли на себе розвантажувальні жилети, коли пілот опустив закрилки.

Через навушники Ренделл отримав новини з Калумета. Він затулив мікрофон і знову звернувся до команди:

– Хлопці, пошук звузився до двох адрес. Ми беремо кращу, а чиказький SWAT – другу.

Вони сідали на муніципальний аеродром Лансінга, найближчий до Калумета з південного сходу Чикаго. Літаку одразу ж дозволили посадку. Насмердівши паленими шасі, пілот пригальмував літак біля двох автомобілів, які стояли на холостому ходу в кінці аеродрому, якнайдалі від терміналу.

Короткі привітання біля вантажівки квіткарів. Командир Наркоконтролю передав Ренделлові предмет, схожий велику ікебану. То був дванадцятифунтовий[216] таран для вибивання дверей, голівку якого загорнули в кольорову фольгу, щоб скидалася на горщик, а ручку замаскували зеленню.

– Чи не бажаєте зробити доставку? – поцікавився він. – Ласкаво просимо до Чикаго.

Розділ 56

Містер Ґамб узявся до справи раннього вечора.

З небезпечними застиглими сльозами на очах він переглядав своє відео знов, і знов, і знов. На маленькому екрані Матуся здиралася на водяну гірку та – у-і-і-і! – ковзала в басейн, у-і-і-і! – ковзала в басейн. Сльози туманили зір Джейма Ґамба, наче він сам плавав у басейні.

У нього на животі булькала грілка – так само як булькало в шлунку у собачки, коли вона лежала з ним.

Він більше не міг цього терпіти – того, що сиділо в підвалі й тримало в заручниках Золотце, погрожувало їй. Золотцю було боляче, він знав напевне, що боляче. Він був не певен, що зможе вбити його до того, як воно смертельно поранить Золотце, але він мав спробувати. Негайно.

Він зняв із себе одяг і вдягнув халат – він завжди збирав урожай голим і закривавленим, немов новонароджений.

З місткої аптечки він дістав бальзам, яким мастив Золотце, коли її подряпав кіт. Узяв кілька тоненьких пластирів, ватні палички та «єлизаветський комір»[217], який йому дав ветеринар, щоб Золотце не розчухувала вавку зубами. У підвалі він мав копистку для язика, з якої зробить шину для маленької зламаної ніжки, а також тюбик «Стінгізу», щоб полегшити біль, якщо те тупе створіння подряпає Золотце, коли битиметься в передсмертних конвульсіях.

Акуратний постріл у голову, доведеться пожертвувати волоссям. Золотце означала для нього більше, ніж волосся. Волосся стане жертвою, офірою в обмін на її безпеку.

А тепер – тихо донизу сходами, на кухню. Скинути капці й нижче, темними сходами в підвал, триматися ближче до стіни, щоб мостини не рипіли.

Він не став вмикати світло. Спустившись, повернув праворуч до робочої кімнати, пересуваючись у знайомій темряві, відчуваючи, як змінюється під ногами підлога.

Його рукав ковзнув по клітці, і він почув тихе розгніване цвірчання молодої молі. Ось і шафа. Він відшукав інфрачервоний ліхтарик і натяг на голову окуляри нічного бачення. Тепер світ сяяв зеленим світлом. На мить він зупинився серед затишного булькання акваріумів, у теплому дзижчанні парових труб. Господар темряви, королева темряви.